15 червня 19:00 Відео
Угорщина 0
Португалія 3
15 червня 59’
Франція 1
Німеччина 0
16 червня 16:00
Фінляндія --
Росія --
16 червня 19:00
Турція --
Уельс --
16 червня 22:00
Італія --
Швейцарія --
17 червня 16:00
Україна --
Північна Македонія --
17 червня 19:00
Данія --
Бельгія --
17 червня 22:00
Нідерланди --
Австрія --
18 червня 16:00
Швеція --
Словаччина --
18 червня 19:00
Хорватія --
Чехія --
18 червня 22:00
Англія --
Шотландія --
19 червня 16:00
Угорщина --
Франція --
19 червня 19:00
Португалія --
Німеччина --
19 червня 22:00
Іспанія --
Польща --
20 червня 19:00
Італія --
Уельс --
20 червня 19:00
Швейцарія --
Турція --
21 червня 19:00
Північна Македонія --
Нідерланди --
21 червня 19:00
Україна --
Австрія --
21 червня 22:00
Фінляндія --
Бельгія --
21 червня 22:00
Росія --
Данія --
22 червня 22:00
Хорватія --
Шотландія --
22 червня 22:00
Чехія --
Англія --
23 червня 19:00
Швеція --
Польща --
23 червня 19:00
Словаччина --
Іспанія --
23 червня 22:00
Португалія --
Франція --
23 червня 22:00
Німеччина --
Угорщина --

Екс-гравець "Динамо": "Час такий був – майже всі дружили зі спиртним"

Володимир Маковський розповів про свій період в "Динамо", прощальний матч в Мінську і надії на Хацкевича в збірній

Брати-близнюки Володимир та Михайло Маковські переходили в 1997 році з мінського в київське "Динамо" в статусі молодих зірок білоруського футболу. Володимир навіть кращим футболістом країни в 1996-му визнавався. Однак в українській столиці у Маковських не склалося, так і не змогли вони стати такими ж затребуваними гравцями команди Лобановського, як їхні земляки Белькевич з Хацкевичем. Причин тому чимало. Наприклад, Володимиру важко було пробитися до обойми основних форвардів, адже тоді на вістрі атаки "Динамо" блищали чудові Шева з Ребровим, а там і Шацьких підтягнувся. І в півзахисті був перебір класних кадрів, так що і Михайло не витримав конкуренції. Ну а злі язики викривали близнюків-білорусів в неодноразових порушеннях режиму... У підсумку обидва покинули Київ і, поколесивши по клубах України, Азербайджану та Білорусі, пару років тому "зав'язали". Нині набираються тренерського досвіду. "Сегодня" додзвонилася до Мінська екс-форварду збірної Білорусі (28 ігор, 4 м'ячі) Володимиру Маковському. Він якраз був у піднесеному настрої, адже столична "Іслочь", де екс-форвард "Динамо" трудиться помічником головного тренера, здобула на виїзді перемогу 3:2 над "Крумкачи" і зберегла лідерство в першій лізі Білорусі.

 – Вітаємо з перемогою. Ваша команда зробила ще один крок до підвищення у класі.

– Дякую. Так, тримаємося в лідерах, намагаємося вирішити задачу. Я в "Іслочі" вже третій рік працюю, і мене радує прогрес команди.

– І як вам тренерський хлібець?

– Чесно? Краще б я ще у футбол грав. Працювати тренером набагато складніше, в чому я вже встиг не раз переконатися. На полі за результат так не переживаєш, як з тренерської лавки. Нервова робота... Але нічого, набираюся досвіду і знань. Адже, крім футболу, я все одно нічого не вмію робити.

– На футбол тепер інакше дивитеся?

– На футбол, гравців, їх поведінка – все тепер сприймається якось по-іншому. Багато аналізую, згадую, як сам грав, як поводився на полі і за його межами... Мені б нинішні мізки, та в молодість повернутися – зовсім інше ставлення до футболу було б, напевно. Ось дивлюся на молодих гравців, як вони себе ведуть, і думаю: "А адже і я такий же був". Тільки тепер я, як кажуть, по інший бік барикад. Потрібно вчити, радити, питати за результат. І постійно розвиватися.

– А як справи у вашого брата Михайла? Теж в тренери подався?

– Він теж працював у тренерському штабі "Іслочі". Але не так давно у клубу почалися деякі проблеми з фінансуванням, кількох людей скоротили. Потрапив під скорочення і брат. Поки Міша без роботи сидить. Сподіваюся, це ненадовго.

– Поговоримо про збірну Білорусі. За великим рахунком, шанси поборотися за вихід з групи практично втрачено. У країні вже змирилися з цим?

– Не те щоб змирилися... Скоріше, розуміючі у футболі люди усвідомлюють, що в цьому відбірковому циклі збірну Білорусі спіткала невдача. І треба працювати з прицілом на майбутнє. До того ж в ході відбору у команди змінився головний тренер. Хацкевич прищеплює хлопцям своє бачення гри, налаштовує їх на боротьбу в кожному матчі... Аби як наша збірна грати в матчах, що залишилися, точно не буде, Хацкевич цього не допустить. Олександр Миколайович – тренер з характером і амбіціями, так що буде суворо вимагати з хлопців.

– Але все ж фаворитом в суботньому матчі у Львові буде саме збірна України. Або білоруси все ж можуть піднести сюрприз?

– Можна пригадати перший матч, в Борисові. По суті, була рівна гра, багато боротьби. Так, українська команда досвідченіші буде, хлопці і на Євро-2012 грали, і на ЧС-2014 ледь не пробилися. Це і зіграло свою роль. Спочатку білоруси пропустили курйозний гол в кінцівці, Мартинович у свої забив. Це змусило команду відкритися і йти вперед відіграватися. У підсумку українці зловили на контратаці і в доданий час забили ще один гол. Думаю, і у Львові збірної України буде нелегко. Упевнений, що білоруси будуть відчайдушно битися – і за країну, і за тренера. Цікава буде гра.

– Коли Хацкевич і покійний Белькевич грали за збірну Білорусі, їх одного разу звинуватили, що вони у відбірковому матчі проти України, м'яко скажемо, не впиралися...

– Пам'ятаю, був такий епізод. Повна маячня, як на мене. Знаючи характер Валіка і Хацика, можу з упевненістю сказати, що ніяких закулісних ігор не було і не могло бути. Просто якийсь дурний збіг обставин. А може, комусь вигідно було зробити Хацкевича з Белькевичем крайніми... Але голови даю на відсіч: вони грали чесно. Завжди.

– Якщо і тепер білоруси програють, можуть Хацкевича в чомусь подібному звинуватити, враховуючи його зв'язок з Україною?

– Я не думаю. У чому я впевнений на 100 відсотків, так це в тому, що матч буде чесним і безкомпромісним. А переможе найсильніший. Чим чорт не жартує? Може, і білорусам пощастить цього разу.

– Як гадаєте, за час роботи зі збірною Хацкевич вже встиг обзавестися "доброзичливцями"?

– А де їх немає? І в Україні, і в Білорусі вистачає людей, яким погано, коли іншим добре. А може, і потрібні такі, щоб не розслаблятися. Ось зі свого досвіду суджу. Наша "Іслочь" йде в лідерах першої ліги, але знаходяться якісь заздрісники, які і говорять, і пишуть на нашу адресу різну гидоту. У таких випадках завжди згадую одну з улюблених приказок Валіка Белькевича: "Собаки гавкають, а караван іде". Так що, думаю, і Хацкевич намагається не звертати уваги на "доброзичливців".

– А в цілому як його сприймають на батьківщині як тренера?

– Може, це і прозвучить якось пишномовно, але поява Хацкевича біля керма збірної – це новий поштовх у розвитку футболу в Білорусі. Перспективний тренер, з сучасними поглядами на футбол, не боїться довіряти молоді... У нього вірять і футболісти, і вболівальники. Бути може, з приходом Олександра Миколайовича почнеться нова епоха в нашому футболі, яка буде більш багатою на досягнення. До цього адже зі збірною працювали наставники старої школи: Штанге, Байдачний, Кондратьєв... Хороші фахівці, але треба давати дорогу молодим. Упевнений, що у Хацкевича все буде добре, тільки потрібно дати йому час.

– Після його повернення до Мінська частіше стали бачитися?

– Так. Ось недавно запросив його зіграти за нашу команду в аматорській першості міста. Прийшов і зіграв. Спілкуємося, розмовляємо. Адже є що згадати... Правда, про футбол говоримо мало, вистачає й інших тем.

– Хацкевич повернув до збірної її зоряного ветерана Гліба, який не знайшов спільної мови з колишнім наставником Кондратьєвим. Думаєте, це позитивно позначилося на мікрокліматі в команді?

– Розумієте, Саня людина з непростим характером, до нього ще потрібно знайти індвідуально підхід. Але футболіст він – від Бога! Дай Бог нам дожити до того дня, коли в Білорусі з'явиться футболіст його рівня. Це як Шевченко в Україні, такі раз на півстоліття народжуються, якщо не рідше. Кондратьєв не зміг підібрати до нього потрібний ключ, на жаль, а у Хацкевича це вийшло. Думаю, це взаємовигідна співпраця – і для Гліба, і для Хацкевича.

– На матчі з Україною і Люксембургом не викликавши досвідченого форварда Родіонова з БАТЕ. Той не ображається?

– Потрібно поважати вибір тренера і, якщо тебе не викликали, то підвищити вимоги до себе і добитися своєю грою запрошення в команду. По іншому ніяк.

– Але ж ви міркували інакше, будучи гравцем?

– Так, і я трохи ображався, коли наставники збірної мене ігнорували. Начебто в порядку, багато забивав, як було в бакинському "Інтері", а тренер викликає інших. Але це нормально, я вважаю. Погано, коли футболіст міркує: "Не викликали? Та й хрін з ним". У таких сітуціях, як з Родіоновим, потрібно проявляти характер і домагатися виклику в національну команду своєю грою. Ось така мотивація.

– Що потрібно збірної Білорусі, щоб пробитися у фінальну частину ЧЄ або ЧМ?

– Напевно, найпростіший шлях – це провести ці турніри в Білорусі і потрапити туди без відбору, як збірна країни-організатора. Ну а якщо серйозно, то потрібно перестати боятися суперників. А то деякі матчі, таке враження, програємо ще до виходу на поле. Ну з чого боятися тих же французів чи німців? Вони що, з Марса прилетіли? Такі ж люди, як і ми. Адже обігравали ж білоруси і тих же французів, і інші сильні збірні. Просто потрібно вірити в себе.

– Виходить, основна проблема криється в галузі психології?

– Думаю так. Треба виходити на поле з однією думкою: "Ми не гірше і не слабкіше суперника". У нас достатньо кваліфікованих футболістів, які грають в хороших лігах. І можемо, і вміємо грати.

– Бразилець Брессан досить органічно влився до складу збірної, став одним з ключових гравців. Бути може, є сенс для посилення команди ще когось натуралізувати?

– Думка цікава. Але справа в тому, що наші топ-клуби, ті ж "Динамо" і БАТЕ, намагаються брати вже заграні за свої збірні іноземців – за регламентом, такі у нас легіонерами не рахуються. А решта команд, не в образу їм будь сказано, через свого фінансового становища не мають можливості запрошувати добротних гравців з-за кордону. Обходяться тими футболістами, що є.

– У Києві ви останнім часом буваєте по сумним приводів – то похорон Белькевича, то матч пам'яті Закарлюки...

– Так уже склалося. Але все одно кожен раз приємно приїжджати до Києва. Ось на матч пам'яті Закарлюки покликали нас з Мішею. Привозить нас Саня Радченко до роздягалень біля Будинку футболу, а там вже десятки уболівальників чатують. Простягають фотографії, на яких ми ще зовсім молоді, просять автографи, розпитують про життя ... Чесно, зворушило до сліз таке ставлення. Прямо бальзам на душу. Ось вміють у вас в Україні цінувати ветеранів футбольних, нам в цьому плані ще потрібно підучитися. Ми, коли з Хацкевичем летіли після тієї гри назад до Мінська, теж обговорювали цю тему. По-хорошому заздрю хлопцям нашого покоління з "Динамо": постійно кудись їздять з ветеранської командою, люди їх скрізь зустрічають як героїв ... У такі моменти розумієш, що ось заради цього ти і грав у футбол.

– Ще пару років тому ви казали, що збираєтеся організувати проводи братів Маковських з великого футболу. Щось не склалося?

– Так, є така задумка. Хочу організувати в Білорусі матч за участю мінського і київського "Динамо" зразка 90-х. Та все ніяк руки не доходять. Але організую таку зустріч обов'язково.

– Цікаве спостереження: у Києві розкрили свій талант захисник Хацкевич і півзахисник Белькевич, а ось форвардам з Білорусі якось не щастило ... Не вийшло у вас, потім у Корніленко, та й Мілевський не дуже добре розлучився "Динамо".

 – А й справді! Прямо містика якась з форвардами з Білорусі в "Динамо", я і не замислювався про такий збігу обставин. Що стосується мене, то я багато раз замислювався над тим, чому в мене не вийшло заграти в Києві. Десь недотерпел, десь недопрацював, десь рот відкрив там, де не слід було цього робити. Молодий був, гарячий, амбітний. Хотів всього і відразу. Це я зараз розумію, що потрібно було робити тоді... Напевно, доля така. "Доброзичливці" неодмінно скажуть: "Бухав міцно, ось і не заграв". А я так скажу: час був такий, що майже всі дружили зі спиртним – хто більше, хто менше. Ну от не було святих, всі живі люди. Тільки одні бухали і грали здорово, а інші бухали й чекали свого часу. Ось на таких і відривалися – тренери, преса. Треба ж було крайніх знайти. Я порушував режим не більше за інших, просто гравцеві основи можуть багато пробачити, а от з запасного запитають подвійно.

– Ну хоч хтось правду сказав про вдачу того часу. Однак минули роки, ви розсудливими, доньку і сина виховуєте. До речі, молодший Маковський проявляє інтерес до футболу?

– Матвію, синові від другого шлюбу, нещодавно чотири рочки виповнилося. Поки йде по стопах, футбол у нього на першому місці в плані життєвих захоплень. Часто беру його з собою на тренування, потихеньку вчу м'яч правильно штовхати. Але це ж дитина: сьогодні футболом хворіє, а завтра чимось іншим захопився. Вийде з нього футболіст – тато буде щасливий, ну а якщо ні – то нехай просто хорошою людиною виросте.

ДОСЬЄ:

Народився: 23.04.1977 в Молодечно (Білорусь)

Чемпіон: Білорусь (1997), Україна (1998, 1999)

У Маковського підростають двоє дітей – донька Ярослава (10 років) від першого шлюбу і син Матвій (4 роки) від другого.

Реклама
Найважливіші та найцікавіші новини завжди під рукою
segodnya.ua в telegram-каналi segodnya.ua на Google News
Більше новин
Реклама
дівчата Євро
Опитування
Favbet стрим
Плейлист збірної
Favbet стрим
Дівчата покеру
PokerMatch

Сара
Шафак

Фінляндія
Міс Фінляндія-2012
Опитування
Таблиці Євро-2020

Група

A
B
C
D
E
F
#
Команда
І
Г
О
1
1
3:0
3
2
1
1:1
1
4
1
0:3
0
Показати бiльше
#
Команда
І
Г
О
3
1
0:1
0
4
1
0:3
0
Показати бiльше
#
Команда
І
Г
О
Показати бiльше
#
Команда
І
Г
О
1
1
2:0
3
2
1
1:0
3
Показати бiльше
#
Команда
І
Г
О
3
1
0:0
1
4
1
1:2
0
Показати бiльше
#
Команда
І
Г
О
Показати бiльше
Всі таблиці Євро
Вівторок, 15 червня
Середа, 16 червня
Дивись на:
Дивись на:
Дивись на:
Четвер, 17 червня
Дивитись всі матчі

Натискаючи на кнопку «Прийняти» або продовжуючи користуватися сайтом, ви погоджуєтеся з правилами використання файлів cookie.

Прийняти