Перший в історії "Динамо" легіонер з Австрії Александар Драгович розповів "Сегодня" про свою любов до Сербії, чому він кинув середню школу, страх висоти, труднощі у вивченні мови і про те, як бабуся рятує його в Києві від поїдання фастфуду.

Коли два роки тому Драгович перейшов з "Базеля" в "Динамо", він вважався мало не найперспективнішим центральним захисником Європи. І в Києві Саша не загубився – грав стабільно в основі і при Блохіні, і при Реброві. 24-річний захисник – ще й жартівник відомий: то віце-президента Швейцарії Маурера (тепер перша особа країни) на нагородженні "Базеля" грюкне долонькою по лисині, то президента "Динамо" Ігоря Суркіса щедро поллє шампанським в роздягальні після завоювання чемпіонства. Про свої витівки і два роки у Києві Саша розповів в ексклюзивному інтерв'ю "Сегодня", а перекладачем виступив тренер-селекціонер "Динамо" Берислав Станоєвич.

- Сашо, у футбольну секцію "Аустрії" тебе привів дід...

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

- Мої батьки переїхали з-під Белграда на роботу до Відня, там я і народився. Свого рідного батька я не пам'ятаю, а мама з вітчимом багато працювали. Так що любов до гри мені прищепив дід, який був затятим уболівальником. З ним разом вболівав за "Црвену Звезду" і мріяв одного разу зіграти за збірну Сербії.

- Заради футболу ти навіть школу кинув. Рідні не сварили?

- Академія "Аустрії" перебувала дуже далеко від школи, де я вчився, багато часу йшло на дорогу. Та й коли в голові один футбол, дуже важко думати про науки. Тому кинув навчання ще підлітком. Рідні з розумінням поставилися. Я ризикнув, присвятивши всього себе улюбленій грі. Хвала Богу, він дав мені можливість добре заробляти завдяки футболу. Навіть не знаю, ким би я став, якби у футболі не заладилося.

- На молодіжному рівні ти грав на позиції опорного хава, а потім перекваліфікувався в центрбекі. З чим це було пов'язано?

- Звичайна ситуація. Вже коли я був у першій команді "Аустрії", отримав травму наш центральний захисник, і тренер попросив мене закрити цю позицію. Зіграв, команда перемогла. З тих пір і стали ставити центрбеком, хоча в середині поля мені подобалося більше.

- Ти, хоча і народився у Відні, вважаєш себе сербом. Але в підсумку став виступати за збірну Австрії. На історичну батьківщину не кликали?

- На жаль, хоча я дуже довго і трепетно чекав запрошення зі збірної Сербії. Однак там мене не помічали, довелося робити вибір на користь збірної Австрії.

- Іронія долі: за австрійців ти дебютував у Белграді, у матчі проти збірної Сербії...

- Той матч я на все життя запам'ятаю. Тренер довірив мені місце в основі в такому відповідальному матчі, та ще й в не чужому мені Белграді. На жаль, ми програли тоді (0:1), але перипетії матчу досі стоять перед очима.

- Це правда, що динамівські скаути "вели" тебе, ще коли ти в "Аустрії" бігав?

- Без поняття. Треба питати не в мене, а у співробітників динамівської селекції.

- Чому з "Аустрії" ти перейшов в далеко не найбільш топовий "Базель"? Кращих варіантів не було?

- На той момент не було. Та й в "Базелі" я продовжував прогресувати, ми ставали чемпіонами Швейцарії, вигравали кубок, наробили шуму в Лізі чемпіонів. Я не шкодую, що пішов туди.

- У першому матчі плей-офф ЛЧ (сезон 2012/2013) твоя команда сенсаційно обіграла "Баварію" – 1:0. І нібито ти після гри заявив, що Маріо Гомес – форвард не топ-рівня, нічим не вразив.

- Журналісти перекрутили мої слова. Я сказав, що Маріо – відмінний форвард, але є і сильніші. Той же Мессі або Ібрагімович.

- У матчі-відповіді вас чекав розгром – 0:7 і чотири голи СуперМаріо.

- У Мюнхені навіть топ-клуби не можуть виграти, а що вже про "Базель" говорити. Та гра була справжнім кошмаром для нас.

- Адже після першого матчу ти навіть пообіцяв голим по центру Відня пробігтися, якщо "Баварію" пройдете. Або теж вигадка?

- Ні, було таке. Я молодий зовсім був, за словами мало стежив. Та й мало хто вірив, що "Базель" пройде "Баварію", це було б справжнє диво. Так що мюнхенці позбавили мене від необхідності виконувати обіцянку.

- Десь прочитав, що ти боїшся висоти. Як тобі гралося в Альпах?

- Боязнь висоти у мене з дитинства, це правда. Наприклад, з парашутом не стрибну ні за які гроші. Хоча за кермом на гірських дорогах відчуваю себе цілком упевнено.

- Прізвище Драго коли у тебе з'явилося?

- Ще в Австрії. Коли маленьким був, всі мене Алексом називали. А коли виріс і зміцнів, то вже став Драго. Я звик до цього прізвиська, мене і в "Динамо" так всі називають.

- Ти не відразу дав згоду на перехід в "Динамо". Очікував більш цікавої пропозиції? Говорили про "Інтер", наприклад.

- Затримка в переговорах була не з моєї вини, я не тягнув час. Мені було приємно, що мною цікавиться "Динамо" – один з найсильніших клубів у Східній Європі. Перед переходом я багато розмовляв і з Вукоєвичем, і з Бериславом, які остаточно переконали мене в тому, що я переходжу в клуб з великими амбіціями.

- Які були перші враження від України і нової команди?

- Все було нове: країна, люди, менталітет... Але, слава Богу, поруч зі мною завжди були люди, які допомагали мені адаптуватися. Берислав так і зовсім ледь не цілодобово знаходився поруч зі мною: показував місто, багато розповідав про клуб і його співробітників.

- Два роки ти вже тут. Багато легіонери по приїзду в Київ закохуються в нього, а деякі, як той же Гіоане, навіть одружуються на місцевих дівчатах.

- Київ – дуже красиве місто. У "Динамо" відмінний стадіон і база, численна армія вболівальників. Шкода тільки, що політична ситуація змусила багатьох наших суперників грати за межами своїх міст. Це дуже важко, і я бажаю, щоб в Україні швидше настав мир.

- Відень, Базель або Київ – де тобі комфортніше?

- Однозначно, у Відні. Я там народився, там мої друзі. І після закінчення кар'єри я залишуся там жити.

- Вукоєвич, перейшовши недавно в твою рідну "Аустрію", теж зібрався купувати житло у Відні.

- Я його розумію. Нехай купує, будемо з Огнєном бачитися частіше. Коли він переходив в "Аустрію", то багато розпитував мене про клуб. Думаю, у Вукоєвича у Відні все складеться добре.

- Після чемпіонатів Австрії та Швейцарії в Україні було складніше?

- У кожному чемпіонаті є більш складні ігри, а є простіші. В Україні, наприклад, нам найважче проти "Шахтаря" грати. В Австрії або Швейцарії немає команд рівня "Динамо" і "Шахтаря", але всі клуби б'ються проти лідерів.

- Як думаєш, за два роки в Києві ти виріс у професійному плані?

- У перший рік я не показав усіх своїх можливостей. Тут і адаптація, і проблеми в команді були... Але потім ситуація змінилася: "Динамо" додало, домоглося помітного прогресу, стало чемпіоном. Вся команда виросла буквально на очах, і я разом з усіма. Тепер перевіримо в ЛЧ, чого ми варті.

- З ким працювалося комфортніше: з Блохіним або Ребровим?

- Ви не почуєте від мене жодного поганого слова на адресу Блохіна. Він – легенда, про його звершення весь світ знає. Просто навіть у дуже хорошого тренера може щось не виходити. Якщо говорити про відмінності, то Блохін представляє стару тренерську школу, а Ребров – нову.

- З Ребровим не було розбіжностей?

- Боже збав. Він – грамотний професійний тренер, я – професійний футболіст. Розуміємо один одного з півслова, так і повинно бути.

- За два роки в Києві ти так і не вивчив добре російську мову, хоча сербам вона дається легко. В чому причина?

- Мені погано даються мови. Якби було інакше, став би перекладачем, а не футболістом.

- Твоє найяскравіше враження за час перебування в "Динамо".

- Звичайно ж, чемпіонство, яке ми повернули до Києва через шість років. А що стосується ігор, то це перемоги над "Шахтарем".

- З кимось в команді завів дружні взаємини?

- З усіма у мене хороші взаємини. Я розумію, що багато хлопців – сімейні люди, які вільний від футболу час присвячують дружинам і дітям. Так що я найчастіше вільний час проводжу з Бериславом або своїми рідними.

- Твоя родина жила в Базелі. До Києва до тебе не переїхали?

- Рідні часто мене провідують. Ось і зараз бабуся з дідусем гостюють, мама теж приїжджає іноді.

- Твій вітчим – кухар. Ти теж можеш собі щось приготувати?

- Навіть не знаю, з якого боку до плити підійти. Якби бабуся не готувала мені вдома улюблені страви, то я б, напевно, харчувався в "Макдональдсі". Сподіваюся, що моя майбутня дружина буде смачно готувати, і я не звикну до фастфуду.

- Що з бабусиних страв найбільше любиш?

- Вона дуже смачно готує, все подобається. Ще піцу дуже люблю, але їм її нечасто: вона калорійна, а мені за вагою потрібно стежити.

- У тебе є кохана?

- Так, є дівчина, ми зустрічаємося. Але без подробиць, це моє приватне життя.

- А які дівчата тобі подобаються?

- У кожного свої смаки. Моя обраниця повинна бути красивою, чесної і відданої мені. І якщо мені вона сподобається, то національність не матиме значення.

- Коли в Києві почалися події на Майдані, тобі не було страшно?

- Ні. Я вірю у долю. Якщо мені судилося загинути в конкретний час і в конкретному місці, то це обов'язково станеться. Я не боявся, до того ж у "Динамо" зробили багато зусиль, щоб захистити нас від подій у столиці. Ми почувалися захищеними. Для футболу в Україні зараз не найкращий час, але ми повинні показувати себе справжніми професіоналами в будь-яких ситуаціях, грати і приносити задоволення нашим уболівальникам.

- Як складаються твої стосунки з агентами?

- Багато з них є непорядними людьми і часто обманюють своїх клієнтів. Моя думка: якщо я погано граю, мені жоден агент не допоможе, а якщо все добре, мене цінують і люблять в клубі, то навіщо він взагалі потрібен? Я сам собі кращий агент.

- Чутки постійно відправляють тебе то в "МЮ", то в "Баварію", то ще кудись. Ти сам до цього як ставишся?

- У мене контракт з "Динамо", і я повинен жити інтересами своєї команди. Зараз у мене в голові бажання гідно виступити з командою в ЛЧ, а також в українських турнірах. А якщо буде серйозна пропозиція від топ-клубу, то думаю, що президент "Динамо" запросить мене до себе в кабінет і ми вирішимо мою подальшу долю. Так буде чесно і правильно. Повірте, що ніяких переговорів за спиною "Динамо" я не веду. Чуткам теж поменше вірте.

- Яку команду ти не хотів би бачити в суперниках "Динамо" в ЛЧ?

- "Баварію"!

- Але там же твій найкращий друг Давид Алаба грає.

- Краще ми з ним у збірної Австрії перетинатися будемо. Я вже пережив з "Базелем" 0:7 в Мюнхені, і не хочу, щоб цей кошмар повторився.

- З Алабою ви знайомі ще зі школи "Аустрії". Знаю, що рубитесь з ним у футбол на PlayStation: він бере собі збірну Нігерії, а ти – команду Сербії. Хто частіше перемагає?

- Алаба скаже, що він частіше виграє, а я – що команда Драговича. Зійдемося на тому, що перемог приблизно порівну.

- Проти кого з форвардів найважче грати?

- Мені доводилося грати проти багатьох топ-нападників. Найбільш небезпечний і непередбачуваний – Златан Ібрагімович.

- У тебе є якесь цікаве хобі?

- Люблю проводити час з друзями, але всі вони залишилися у Відні. По інтернету підтримуємо зв'язок. У Києві у мене мало вільного часу. Можу вийти, прогулятися по центру міста, десь випити з Берислава каву або чай. У Києві найбільше подобається на Хрещатику бувати.

- Ти від душі ляпнув по лисині майбутнього президента Швейцарії, щедро облив Ігоря Суркіса шампанським в роздягальні після того, як чемпіонами стали. Тобі взагалі знайоме почуття субординації?

- Повірте, всі ці витівки були на емоціях. Уяви: ти важко працюєш весь рік, і ось він – успіх, чемпіонство! Йде такий величезний викид емоцій, що на радощах себе не пам'ятаєш. Я вибачався потім і перед Маурером, і перед Суркісом. Президент "Динамо" з гумором поставився до цього, сказав мені: "Найчастіше вигравай титули, і можеш обливати мене шампанським скільки хочеш". Що ж, буду намагатися створити більше приводів.