Ісмаїл Сіллах: "У покер не граю, а в рулетку можу і поставити 20-ку"

- Ісмаїле, 13 червня в Черкасах ви повернулися в ринг в новій вазі – першій важкій. Чому змінили категорію?
- Я вже просто не можу укладатися в 79 кг, адже моя бойова тренувальна вага – 93-94. І мені дуже важко скидати 14-15 кг і в той же час зберігати силу, витривалість і швидкість. Тому краще бути трошки менше, ніж противники, але перебувати в хороших бойових кондиціях. До поєдинку з латвійцем Кулікаускісом я не був готовий на всі 100%, тільки – 50%. Оскільки тільки повернувся з тренувальних зборів, які тривали у мене 3,5 місяці поспіль – я був у США, Росії, Канаді... Я мотався і не встиг сконцентруватися на своєму поєдинку. Ми з моїм другом-тренером Давидом Табатадзе (чемпіон України, переможець боксерського проекту "Ти Чемпіон". – Авт.) за тиждень все відшліфували. Але взагалі я почував себе добре, тому що постійно був у кондиціях.

- Візуально цей бій дався вам легко...
- Ну ми ж не будемо нікого обманювати. Суперник у мене був не вищого рівня, хоча в боксі до будь-якого суперника треба ставитися з повагою, адже навіть він може добре потрапити. Але в цілому було легко і комфортно. Як-не боксуєш будинку. Останній раз і перший у моєму профікарьере, я виступав в Україні в 2013 році в Донецьку на "Донбас Арені". Боксувати на стадіоні, звичайно, супер. Адже це стільки людей, від яких йде така сильна енергетика. Я б дуже хотів повторити це.

- Давид Табатадзе, з яким ви були колегами по збірній України, тепер ваш тренер?
- Він хоче стати чемпіоном світу, як тренер, а я – як боксер, тому ми з ним на одній хвилі. Але при цьому думаю відновити співпрацю і з Шадіда Сулук. Він, до речі, ще й тренер Леймона Брюстера і дуже пишається, що останнім, хто вигравав у Володимира Кличка, був якраз Брюстер.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

- Ісмаїле, ви вже боксер K2 Promotion?
- Ні, але я говорив з гендиректором K2 Олександром Красюком, і ми вирішили, що поки вони подивляться мене, я придивлюся до них. Але будемо працювати разом: вони мені допоможуть повернутися в ринг, в рейтинги, бо К2 має вплив у Європі – те, що мені і потрібно. Мені треба вийти на певний рівень, на чемпіонський бій. Якщо вийде, ми підемо разом.

- Бій за титул у вас був у листопаді 2013-го. У боротьбі за пояс чемпіона світу WBO ви поступилися Ковальову і після цього півтора року в ринг не виходили. Чому?
- У мене залишався ще рік контракту з промоутерами – Square Ring Promotions і компанією Роя Джонса-молодшого. Але ми не зійшлися в думках щодо подальшого розвитку моєї кар'єри, після чого у них пропав до мене інтерес. Але відпустити мене вони не хотіли. У підсумку я став вільним лише в лютому.

- Чим займалися цей рік?
- Мені пощастило, що весь цей час я перебував у тренувальних таборах. Спочатку я поміняв місце проживання – переїхав з Лос-Анджелеса в Лас-Вегас, де потрапив до хорошого тренеру Кенні Портеру, який готує свого сина Шона Портера (екс-чемпіон світу IBF у напівсередній вазі. – Авт.). Я готувався з ними до двох боїв, набрав форму, потім запросили до табору Дениса Лебедєва, потім – в Австрію до Володимира Кличка, який готувався до бою з Пулєвим. Відразу після цього поїхав до Рахіма Чахкієва. І буквально через тиждень на збори в Лас-Вегас приїхав Жан Паскаль, якого чекав поєдинок з Ковальовим. Ми працювали разом три тижні, після чого я знову повернувся до Чахкієва, збори якого проходили у Вірменії і Криму. І потім полетів у Майамі до Кличка. Була ще Канада, де я допомагав Бетербієву і Ернандесу. І тут прийшов час летіти на бій до Черкас. Бам – і рік пролетів.

- Я дивлюся, як спаринг-партнер ви незамінні?
- Знаєте, дуже важко знайти боксера високого класу, який буде не просто відбувати номер, а ще й давати по рогах (сміється). А що важче тренуватися, то легше потім боксувати. Я можу пишатися – всі, з ким я працював, потім не програвали. Ну, крім Жана Паскаля, але він після мене ще три тижні готувався з іншими спаринг-партнерами, так що його можна не рахувати (сміється).

- Які особливості табору Володимира Кличка?
- У Кличка – вищий рівень підготовки. Все продумано до дрібниць – вранці на тренування без запізнень. Є вісім спаринг-партнерів, кожен працює по три-чотири раунди. Думаю, мене Володимир вибрав через мою швидкості і джеба. Передбачалося, що Пулєв буде багато рухатися, тому я більше працював на ногах, а Володимир підтискав. Здивувало, що Володимир робить на 200% більше, ніж потім в бою – він, звичайно, сильно викладається. Я з таким азартом тренувався, напевно, коли тільки полюбив бокс, років у 12-13 (посміхається). Якщо ти йому щось говориш, то він обов'язково слухає. На зборах в Майамі підійшов до мене і питає: "Ісмаїле, от як ти вважаєш, як я виглядаю?" – Я йому: "Володимире, мені якось навіть незручно оцінювати..." – Він: "Але ти ж давно боксуєш, скажи, в якій я зараз формі?". І ось він така людина, не ставить себе вище когось, ще навчається, горить боксом. Хоча вже зробив достатньо, щоб увійти в зал слави.

- Можливо, його все-таки десь зачіпають висловлювання суперників, мовляв, Кличко старіє?
- Можливо... Звичайно, ніщо не вічне, і Володимир коли-небудь завершить кар'єру, але, думаю, що зробить він це, не втративши титулів у бою. Я не бачу, хто зараз може його здолати. І думаю, Уайлдер це знає, адже він приїжджав в табір до Володимира і бачив, як Кличко працює. А говорити можна, що завгодно...

- Скільки отримує спаринг-партнер?
- У середньому $1000 на тиждень. Це стандарт. А там вже хто як домовиться. Буває й більше.

- Після бою з Ковальовим аналізували, чому програли, та ще нокаутом?
- Можливо, пропустив удар, тому що десь не сфокусувався, а може, не вистачило часу при підготовці. Вже немає сенсу виправдовуватися.

- У своїй кар'єрі ви програвали фактично тільки росіянам – у фіналі ЧС-2005 Бетербієву, на профірингу – в боях з Ковальовим і Грачовим. Чому?
- Не знаю, може бути, на мені якась російська мітка (сміється). Але в той же час я багато і вигравав у росіян, і достроково. А можливо, це мені дзвіночок, що на них потрібно налаштовуватися якось по-іншому.

- Колись ви програли Бетербієву "золото" ЧС, а тепер допомагали готуватися до бою. Не обговорювали з ним минуле?
- Ми з ним по любителям не спілкувалися, а потім зустрілися, і він виявився дуже класний пацан, відкритий, веселий. А минулі справи... Знаєте, у мене немає ненависті до своїх суперників. Це просто спорт.

- А чому, свого часу, вирішили переїхати в Вегас?
- Сталася смуга невдач, і я подумав: треба щось міняти. Знову ж хотів подивитися нового тренера. Я взагалі люблю подорожувати. Лас-Вегас класний, але у мене троє дітей – дві дочки і син, і їм не варто там рости, адже усюди спокуси, банери з напівголими дівчатами у відвертих нарядах. Якось моя дочка йде і каже: "О яке політиці, я теж хочу таке..." А дітей потрібно від усього цього берегти. Подивимося, можливо, повернемося в Лос-Анджелес. Там добре, що завжди тепло.

- Лас-Вегас – столиця грального бізнесу. Самі граєте?
- Пробував, але не ігроман. В покер грати не вмію, але в рулеточку ні-ні, та й поставлю 20-ку (сміється). І якщо ти виграв, потрібно вставати і йти.

- Де живете в Лас-Вегасі?
- Знімаю квартиру, живу зазвичай. Вся енергія йде дітям. Буває, вечорами потрібно бігти на тренування, щоб відпочити від них (сміється). Жартую, я дуже люблю свою сім'ю.

- А чим в Америці займається ваша дружина?
- Поки діти маленькі – п'ять років, три і годик – вона займається ними. Якось у неї були справи, і я цілий день один сидів з дітьми. Зрозумів, це не моє (сміється). Як вона взагалі з ними управляється? Жінкам потрібно ставити пам'ятники. Тепер розумію свою маму, у якої нас було троє, і всі – пацани.