В Одесі переселенці спілкуються в коворкінг-центрі і скаржаться на проблеми працевлаштування

В Одесі запустили незвичайний проект – "Живу бібліотеку". У ній немає полиць з друкованими томами і читальних залів. Замість них – зустрічі в коворкінг-просторі на Грецькій, 1-а, і виступи людей, які змушені були виїхати з Криму і Донбасу. "Сегодня" також послухала історії біженців і дізналася, що деяким довелося пішки добиратися до сусідньої області, рятуючись від обстрілів, а дехто навіть побував у полоні.

За словами організатора Олександра Рожкова, основна мета проекту "Жива бібліотека" – зруйнувати стереотипи про переселенців, допомогти сформувати своє бачення про події на Донбасі. Відвідати таку зустріч може будь-хто, причому безкоштовно. Того вечора, коли ми прийшли до бібліотеки, своїми історіями поділилися близько 20 переселенців, і ще стільки ж одеситів прийшли послухати їх.

Так, Микола Чепурний з Луганської області зізнався, що побував у полоні.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

"Коли почалися бойові дії, моя родина переїхала з міста на дачу, де завдяки городу змогла вижити і допомогти продуктами людям з "сірої зони" (нейтральна територія на Сході. – Авт.), які не могли збирати врожай через заміновані поля. Одного разу, коли я із зятем віз їм овочі, на блокпосту бойовики нас взяли в полон", – згадує Микола.

Його відправили в камеру, де, за словами інших полонених, ще кілька днів тому сидів українець, якого катували: різали вуха, поранили тіло ножами.

"Мене чомусь відпустили, але при цьому змусили підписати документи про те, що якщо зловлять вдруге, то розстріляють", – розповів переселенець.

Не менш сумною виявилася історія ще однієї мешканки цієї області – Альбіни, яка не захотіла назвати своє прізвище.

"Коли я їхала зі свого містечка в сусідній Лисичанськ, щоб переоформити пенсію, наш автобус потрапив під артобстріл, і водій відмовився везти нас далі. Тоді я раптово вирішила кинути все і не повертатися. До Лисичанська я добиралася пішки через поля і посадки, а звідти – в Харків і Одесу: частково пішки, іноді поїздами, електричками і попутками. Доводилося ночувати у чужих людей і на вокзалах", – розповідає жінка.

В Одесі вона влаштувалася посудомийкою в ресторані. На зустрічах із земляками вона закликає людей не зневірятися.

Але не всім вдалося адаптуватися до нового життя.

"При інвалідності II групи я отримую пенсію, житло, ліки, але за цей час не з'явилося жодної програми, яка б дозволила знайти мені роботу, а самому це зробити нелегко", – нарікає переселенець Віктор Шевчук. Можливо, після таких зустрічей йому допоможуть у цьому самі одесити.

"Тут можна поспілкуватися, зрозуміти потреби переселенців і постаратися допомогти", – зізнався після відвідування "бібліотеки" одесит Володимир Григорчук.