"Мені сниться, що закінчилася війна", – Настя, маленька переселенка з Донбасу

6-річна Настя з сестрою, мамою і бабусею виїжджала з рідної Горлівки, в прямому сенсі, під обстрілом. Для дівчинки та її сім'ї це був життєво необхідний крок. Настя вже кілька років хворіє на епілепсію, і потребує щоденному прийому спеціальних медикаментів. Щоб підтримувати стан здоров'я дівчинки, родина переселенців звернулася за допомогою в Гуманітарний штаб Рината Ахметова, який придбав і доставив Насті в Харків протисудомні препарати. Але після пережитих вдома стресів напади судом почалися й у Настиної сестри. Про те, як сім'я переселенців справляється з хворобою дівчаток, нам розповіла їхня бабуся, Валентина Миколаївна.

"Вони як одне ціле. Хоча багато в чому абсолютно різні. Весь час проводять разом, і так їм, напевно, легше все, що відбувається переживати. Дівчатка дуже люблять малювати, так вони пізнають навколишній світ. А заодно розробляють моторику ручок, і через малюнки діляться один з одним емоціями і переживаннями", – розповідає Валентина Миколаївна.

Настя і Віка – двійнята. Свої прикрощі та радості дівчатка ділять на двох. А захворівши, разом ходять до лікаря і приймають ліки.
У 3-річному віці у Насті діагностували епілепсію. Періодично дівчинку мучать сильні напади. З тих пір вона потребує прийомі протисудомних препаратів щодня. Без цього неможливо стабілізувати неврологічний стан дитини.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

"Наш день починається з того, що Аня, мама дівчаток і моя дочка, розкладає по купках всі таблетки, які Насті треба випити. У нас строгий режим і особливий контроль психологічного стану дитини, – каже Валентина Миколаївна. – Ми проходимо регулярні обстеження у лікарів, і поки немає істотних поліпшень. Але завдяки лікам, які для нас купив Штаб Рината Ахметова, ми можемо підтримувати її стабільний стан і не боятися сильних нападів".

Сім'я в кінці літа переїхала до Харкова. Спочатку жили у знайомих, а пізніше зняли гостинку в 15 квадратів на околиці. Всі кошти, за словами Валентини Миколаївни, йдуть на орендоване житло. Анна, за фахом лікар-інфекціоніст, залишивши дівчаток на маму, знайшла тимчасову роботу продавцем. По-іншому родині не вижити.

Але коли все трохи, здавалося, стало налагоджуватися, у Віки теж почалися напади судом. За словами бабусі, медики пояснили це вродженою схильністю і пережитим вдома стресом. Адже сім'я довгий час провела під обстрілами, і з великими труднощами, в розпал боїв, виїжджала з Донбасу. Але, на щастя, хвороба Віки не має такої гострої форми, як у сестри, і ускладнень можна уникнути, пройшовши курс "легких" медикаментів.

Через півроку, у тихій обстановці, дівчатка почали відходити від стресу. В їхніх малюнках кольорові фарби стали витісняти темні. Тепер вони все частіше в чотири руки малюють веселку. Бабуся радіє такому прогресу: "Відразу після переїзду у нас все було в чорних тонах: сни, думки, малюнки. Зараз їх стан стало налагоджуватися. А нещодавно, прокинувшись, Настя поділилася, що їй сниться, ніби закінчилася війна".