Житель найбільш обстрілюваного району Донецька: "У нас була справжня Хіросіма"

<p>Фото: Г. Музашвілі</p>

<p>Фото: Г. Музашвілі</p>

<p>Фото: Г. Музашвілі</p>

<p>Фото: Г. Музашвілі</p>

<p>Фото: Г. Музашвілі</p>

<p>Фото: Г. Музашвілі</p>

1/6

Разом з селищем шахти "Жовтневий рудник" район Путилівського гаю, що розкинувся неподалік від Донецького аеропорту, займає перше місце в трагічному рейтингу найбільш постраждалих районів Донецька.

Постійні обстріли перетворили колись галасливий район в зону відчуження. Тут майже не залишилося жителів, тут немає води та електрики, газу та тепла, а з "пам'яток" – зруйнований Путиловский міст і перетворений на тренувальний полігон бойовиків Путилівський гай. Сегодня.ua побувала в "зоні відчуження" і повернулася звідти зі змішаними почуттями.

Повертатися нікуди

Зараз тут, на вулиці Буслаєва, щільна глуха тиша, яку, здається, можна помацати руками. Ще зовсім недавно тут, на плацу обласного військкомату, шикувалися в каре новобранці, шумно перемовлялися мами юних бійців і дівчата обіцяли дочекатися. Неподалік від військкомату – дитячий садок "Гармонія", куди прагнули записати своїх чад батьки з Донецька і передмість. Після того як тут прозвучала війна, від військкомату залишилися руїни, а "Гармонія" залишилася без скла і даху. І без дітей, відповідно – з серпня тут не чули дитячих голосів.

Фото: Г. Музашвілі

Житловий район цієї частини Путилівки – стандартні п'ятиповерхові "хрущовки" і трохи приватного сектору. За дев'ять місяців війни тут не залишилося жодного цілого будинку! Снаряди влітали у вікна квартир і розривалися в під'їздах, падали на гаражі та перетворювали автомобілі в безформні грудки заліза. Уламки скла хрумтять під ногами. Хоча ні, є ще звуки. Автоматні та кулеметні черги. "Це в гаю стріляють", – туманно пояснює нам місцева мешканка Олександра. Вона живе зараз на іншому кінці міста, а додому на Путилівку приїжджає розібрати завали і винести сміття. "У мене квартира, як у казці, – без вікон і без дверей, – каже Олександра. – У сусідів "Градина" влетіла у вікно і застрягла в газовій грубці, уявляєте? Це добре навіть, що газу вже сто років як немає тут, інакше весь мікрорайончик наш на повітря б злетів".

Олександра каже, що кілька тисяч жителів Путилівки зірвалися з насиджених роками місць ще восени. "Обстріли були такі, що ніхто не знав, чи доживе до ранку. Виїжджали хто як міг і хоч куди-небудь. Взимку тут, звичайно, творилося неймовірне. Повертатися багатьом вже просто нікуди", – розповіла донеччанка.

Автомати й кулемети не замовкають. Куди вони стріляють – невідомо. Кажуть, в Путилівському гаю – тренувальна база, танки і про якесь перемир'я там навіть думати не хочуть.

Снаряд двічі в одне місце... влітає

Будиночки приватного сектору відносяться до вулиці Благовіщенської. Тут уже чути звуки присутності людей – стук молотків і робота бензопили. "Прийшли скло вставляти вп'яте! – Поділився з нами донеччанин Євген Маєнко. – Зараз ось перекусимо – чайник на багатті закип'ятили, заваримо вермішель, чаю зробимо – і знову за роботу. Як там кажуть, "снаряд двічі в одне місце не прилітає?" Так от, прилітає і два, і три, і п'ять разів! Один раз до нас у двір, чотири – до сусідів. У нас, слава богу, бахнуло так, несильно. Паркан і стіну покоцало. А в сусідів справжня Хіросіма була – вибухало так, що аж вуха закладало! Весь двір некруто, добре що вони виїхали вже давно. Що тут у нас тільки не літало – суцільні опади! То "град", то "ураган", то "смерч". Хоча хто його знає – народ у підвалах та бомбосховищах весь час сидів, а потім, як стихне, вилазив та дивився, що рознесло. За осколках ж не всякий визначить, звідки снаряд випустили. Ми-то все життя на будівництві пропрацювали, а не в армії служили!"

Фото: Г. Музашвілі

Танки у дворах

Жити на Путилівці неможливо. Особливо, якщо бував тут у мирний час і ще не встиг забути, якою зеленою і затишною була Путилівка. Кілька поколінь донеччан загоряли на бережку піщаного ставка в місцевому гаю, збирали жолуді з вікових дубів і зі школи знали, що десь тут росте ковила Лессінга з Червоної Книги. "Я особисто сюди, в Путилівський гай, ще років десять не прийду – там же розтяжок, напевно, мільйон", – поділилася донеччанка Олександра.

Втім, зараз і доїхати до цього району проблематично – тролейбуси і автобуси розвертаються за півкілометра звідси. Тут немає продуктових та й взагалі хоч яких-небудь магазинів, кіоски спалені і розгромлені, не працює поліклініка, дитсадки та школи. Тут взагалі немає людей, хіба що промайне за рогом крихітна старенька з пластиковою пляшкою води.

"Ви знаєте, тут в підвалах будинків ще живуть люди! Вони не хочуть виходити, тому що їм жити ніде – їх будинки і квартири зруйновані. І гостей вони не люблять, нікого до себе не пускають. Та вас і солдати не пустять, там у них танки стоять", – говорить Олександра і йде.