Емоції групового етапу Євро-2020 від нашого кореспондента, яка здійснив справжнє турне Європою
Що не кажи – знатно підсобили нам брати-слов'яни! І Словаччина, яка стартувала в чемпіонаті Європи "на ура", і поляки, які так і не зуміли знайти себе, на чолі з суперзіркою Робертом Левандовським залишають турнір, поступаючись дорогою збірній України – ми вийшли до плей-оф.
Гру Швеція – Польща мені довелося подивитися якраз на... польській території – волею долі несподівано заглянув на день до міста Бидгощ. Приїхав сюди буквально за півгодини до початку матчу. На вулиці – мінімум перехожих, а від тих, кого зустрів, чути було лише заклопотане: "Починається! Давай швидше! Дуже важливо! Біжимо! Потрібно встигнути!"
Ось і я теж вчасно добрався до телеекрану. Зовні час від часу долинали несамовиті крики: від безсилля і розчарування – коли забивав Форсберг, обурення – після офсайду і скасованого голу Сверчока, неймовірного захоплення – коли робив свою справу Левандовський, який майже зробив чудо, від спустошеності – коли поставив фінальну крапку півзахисник "Краснодара" Віктор Классон. "Репрезентація" в результаті поступилася шведам.
І тепер нам грати в 1/8 якраз з цими скандинавами – а вони аж ніяк не слабше австрійців ...
Ще в понеділок я бродив по центру Копенгагена в пошуках телевізійної трансляції з Бухареста. "Червоно-білі" – шанувальники збірної Данії, здавалося, заполонили весь простір.
Майже шістнадцять років тому, на початку вересня 2005-го, удвох з моїм восьмирічним сином, ми гуляли цими самими вулицями, вивчаючи:
"Ще не вмерли України, i слава, i воля ..."
А ввечері, з нічиєї на "Паркені", команда Олега Блохіна стартувала в кваліфікації, діставшись наступного літа до "захмарного" чвертьфіналу чемпіонату світу. Часи масових виїздів українських уболівальників ще не настали, і ми сиділи в центральному секторі, серед веселих, доброзичливих датчан. Кричали і стрибали від радості, коли наш Андрій Гусін (Царство йому Небесне!) зрівняв рахунок. І потім, щасливі і горді, аплодуючи, під заздрісні погляди місцевих, за миті до фінального свистка ми вийшли з трибуни, а кілька хвилин по тому вже мчали на "велотаксі", втішаючи засмученого результатом "рикшу", мовляв, не переживайте, вийдемо на ЧС-2006 разом ...
Чомусь дуже захотілося повернутися в чарівне місто, де скам'яніла Русалочка все ще чекає свого принца. Приводом послужив Євро-2020, зустріч Данія – Росія. Але вирішальний матч збірної України з австрійцями, що проходив того ж дня в іншому кінці Європи, де на кону стояв вихід з групи, подивитися, звичайно ж, дуже хотілося. Завдання виявилося непростим.
Як змовившись, у всіх барах столиці Данії чомусь показували нічого не значущу з турнірної точки зору паралельну гру Нідерланди – Північна Македонія. Пізніше, коли емоції вляглися, прийшло усвідомлення факту – а адже правильний вибір зробило данське телебачення! Місцеві фанати, розминаючись і заправляючись пивом напередодні свого власного свята футболу, із задоволенням насолоджувалися хвацькою грою підопічних Франка де Бура, захоплювалися творінням Мемфіса Депая і Джорджиніо Вейналдум, проводжали оплесками Пандева, який йде на пенсію.
А мене, попередньо перевіривши на вході наявність результату свіжого тесту на ковід (тепер таке правило діє у всіх питних і не тільки закладах Копенгагена, і я бачив в центрі буквально кілометрову чергу бажаючих безкоштовно протестуватися – зате інших обмежень немає!), відправили в далекий кут бару (і на тому спасибі!), де на маленькому екрані без звуку можна було подивитися інший, гнітючий футбол – за який було соромно .
Крамольна думка – "Як пощастило, що я зараз не в Бухаресті!" – відвідувала мене не раз. Гру прекрасно можна описати мовою арифметики – дані, продемонстровані режисером в середині другого тайму, були вельми красномовні. 17 ударів по наших воротах завдали австрійці, і тільки тричі били по воротах українці (підсумковий рахунок за ударами – 5:18).
Четвертою стала перспективна, але невдала спроба Яремчука. Все, завіса! Позорище... До післяматчевих пресконференцій, що проходили в режимі онлайн, довелося підключатися по-похідному, по дорозі на стадіон, вибираючи зручну лавку то на березі ліпшої на шляху чудесної водойми, а то і на безпритульної... автобусної зупинки.
Незважаючи на незрозумілі перешкоди (ох уже цей копенгагенський мобільний інтернет!), запитав наставника австрійців Франко Фоду: "Ці цифри, 17:3. Яким чином ви змогли нейтралізувати атакуючі дії українців? " І відповідь тренера – конкретна, чітка, проста – буквально розставила всі крапки над "i":
"Ми добре вивчили суперника. Повністю вимкнули з гри, залишили без м'яча Ярмоленка, Маліновського та Зінченка. Тому – заслужено перемогли".
Отак! Нехай міцний, але – "середнячок", не більше, збитий з атлетичних, навчених, але здебільшого досить посередніх футболістів, які виступають у клубах німецької Бундесліги, за рахунок злагоджених дій і інтенсивного пресингу просто вимкнув з гри лідерів збірної України. І все – цього виявилося достатньо. На жаль...
До Шевченка були запитання. Невеличкий монолог кореспондента Спорт Сьогодні перевантажена Мережа інтернету знову повністю донести до адресата не змогла, тому відтворю його тут дослівно:
"Андрію Миколайовичу, сьогоднішній результат можна пояснити небажанням зустрічатися з італійцями в першому раунді плей-оф? Це, звичайно, жарт. Але, якщо серйозно, адже збірну Австрії ніяк не можна зарахувати до фаворитів турніру. Як же вийшло, що австрійці завдали 17 ударів по наших воротах, а ми – всього три? Якщо збірної України все ж таки вдасться вийти до 1/8 – що ми там робитимемо?"
Шевченко відповів з усією відвертістю, за що йому дуже дякую.
"До третього матчу на турнірі команда була не готова". "Підсіли фізично". "Робили помилки". "Провели дуже поганий матч". "Маліновський випав з гри". "З такою грою в 1/8 нам робити нічого..." Однак...
А потім був матч Данія – Росія. Команда Черчесова, діючи спочатку з претензією на солідність, врешті-решт розсипалася, допустила масу помилок, пропустила чотири, вилетіла ...
Напередодні цього поєдинку згадувалася інша зустріч, проведена на цьому ж стадіоні рівно 36 років тому: Данія – СРСР – 4:2. Кваліфікація до мексиканського мундіалю-1986. Наші – ще під керівництвом Едуарда Малофєєва. У складі – Дем'яненко, Протасов (зовсім нещодавно бачив їх в Амстердамі!)...
... Литовченко, Балтача. Якщо не помиляюся, цей матч став дебютним у збірній для майбутнього володаря "Золотого м'яча" Ігоря Бєланова, викликаного з "Динамо".
Які імена! А протистояли їм найпотужніші данці – з ідеальною атакою в особі Мікаеля Лаудрупа і Пребена Елькьєра. Розговорився з волонтером Томом. Виявилося – 85-го він був на стадіоні! Каже – ту гру вважають найкращим матчем збірної Данії всіх часів! Начебто і сьогоднішній рахунок – схожий, але нинішню збірну Росії і близько не можна ставити поряд з тією збірною СРСР!
А які чудові голи забили тоді Протасов і Гоцманов! Та що тут говорити ... Том віддався спогадам, і тут з'ясувалося, що 1982-го (тоді йому було 17) у складі молодіжної туристичної групи він побував в Радянському Союзі. Москва, Ленінград, Тбілісі! Миготіли живі картинки, його очі горіли, наверталися сльози ностальгії. Тому так захотілося повернутися в той далекий чудовий час...
Червоно-борзі данські фани тим часом вправлялися в національному виді спорту, закидаючи ложу преси... пластмасовими стаканчиками з залишками пива!
У пивній піні купалися столи для журналістів, обладнання, та й колеги. Трохи дісталося і вашому кореспондентові. Волонтери лише розводили руками, і, сховавшись під капюшонами, бігали з рулонами туалетного паперу, намагаючись звести до мінімуму шкоду, заподіяну штучною "повінню".
Від протягненого шматка паперу я відмовився, і, вставши на повний зріст, продовжував спостерігати за грою, час від часу відводячи погляд від поля і строго поглядів на шалений натовп. Навіть жартома замахнувся у відповідь пляшкою мінералки, але кидати, звичайно, не став – нехай веселяться хлопці!
У них адже зовсім нещодавно мало не сталося нещастя, коли на старті турніру з поля забрали майже бездиханного Крістіана Еріксена. Добре, що обійшлося. Данцям дуже потрібні були ці емоції, цей успіх – в останній момент вони зуміли піднятися на друге місце в групі.
Матч давно закінчився, вже було далеко за північ, а фанати, гронами обліпивши якийсь чи то монумент, то чи фонтан, продовжували відзначати перемогу – пиво лилося рікою. А ось уболівальників російської збірної в Копенгагені було не багато – як відомо, данський уряд у зв'язку з пандемією коронавірусу прийняв рішення не пускати до країни громадян Росії (та й деяких інших держав теж).
Комусь із них все ж правдами і неправдами вдалося потрапити до Копенгагена. Поспілкувався з російськими бізнесменами, які добиралися потягом з німецького Гамбурга, а в готелі, за сніданком – з сімейною парою з Москви, що мандрує матчами Євро. На моє запитання, чи вони підтримуватимуть збірну України, всі без роздумів і без винятків, відповіли позитивно:
"Так, звичайно! Так і напишіть!"
Поступившись Данії, збірна Росії не змогла допомогти Україні залишитися на Євро, але в групі B виручила Бельгія, обігравши фінів. Останнього дня групового етапу Іспанія відправила додому, розгромивши не по-дитячому Словаччину. Отже, в підгрупах визначилися два "бронзових призери", які виступили гірше, ніж Україна.
Не побажала потрапити до їх числа Хорватія – хоча була досить імовірним претендентом – не залишивши шансів шотландцям в Глазго. А тепер битися в столиці Шотландії належить збірній України.
За нас – два зайвих дні відпочинку порівняно зі шведами (хочеться вірити, що за тиждень нашим футболістам вдасться набрати потрібні фізичні кондиції, на відсутність яких нарікав Андрій Шевченко).
За нас – підтримка численної української діаспори в Британії.
Врешті-решт, за нас – статистика, збірну Швеції на Євро (домашньому, 2012-го) ми перемагали. Найгірший матч на турнірі у збірної України вже позаду. Сподіватимемось на краще!