Від олімпійського Пхенчхана до кордону з КНДР менше сотні кілометрів. Гріх бути в тих краях і не глянути на територію найзакритішої країни світу. Тим більше, що акредитація відкриває більше дверей, ніж можуть собі дозволити звичайні туристи.
Після годинної їзди автобусом – Демілітаризована зона.
Довідка: Демілітаризована зона розділяє Корейський півострів на дві приблизно рівні частини – північну (Корейська Народно-Демократична Республіка) і південну (Республіка Корея), перетинаючи 38-му паралель. Вона утворилася 27 липня 1953 року, коли під час Корейської війни було укладено Угоду про тимчасове перемир'я. ДМЗ – це буферна зона, де територія двох Корей розмежовується військово-демаркаційною лінією на відстань 2 км.
Військовий заглядає в автобус і без проблем пропускає. Туристи йому не в дивину, сюди часто їздить народ в музей ДМЗ. Після шлагбаума нічого не нагадує про важливість об'єкта. По один бік дороги грядки, по іншу якась халупа з вивішеною білизною, що сушиться. Трохи далі видніється море. По такому пейзажу і під'їжджаємо до музею ДМЗ.
Величезна будівля, суть якої нагадати про війну, застерегти від нового кровопролиття і підтримувати віру про єдину Корею.
У перших експозиціях багато матеріалів про хід Корейської війни. Особливо вражає інсталяція – протипіхотні міни під темним склом. Ти йдеш, нічого не підозрюючи, і коли наступаєш на міну, чується вибух...
Потім випуски газет з першими смугами про настання миру... Повоєнне життя, конфлікти...
Велику частину музею віддано під теми возз'єднання країни. А її головний експонат – хокейні светри об'єднаної збірної Кореї з хокею на Олімпіаді-2018.
Після музею висуваємося на сам кордон. Автобус зустрічає військовий автомобіль і супроводжує до КПП. Всіх відразу попередили: далі – зйомка строго-настрого заборонена. Смартфони і фотоапарати залишити в автобусі.
На першому пункті контролю дві дівчини в повному бойовому обмундируванні і з яскраво нафарбованими червоною помадою губами прискіпливо записують прізвища всіх пасажирів. Другий пункт метрів за 50 від першого. На цей раз військовий, що змахує на робокопа, з камерою на шоломі проходить по салону. Можливо, таким чином, знімає всіх на відео. Потім вони довго щось риються в паперах і нарешті, шлагбаум піднято.
Ще пара сотень метрів крутим серпантином і вже видніється межа. Спокуса надто велика – клац – і хоч одна фотка з 38-ої паралелі, але є.
На прикордонній заставі нас зустрічає рота солдатів, взявши всіх в периметр. Заходимо в приміщення. Треба піднятися по сходах на два поверхи вгору. Супроводжуючий офіцер попереджає: "Обережно, для вас стелі низькі будуть". І правда, доводиться нагинатися весь час, хоча корейці проходять на повний зріст.
І так, ми на верху гори. Метрів за десять – кордон з колючим дротом. Далі буферна зона і кордон КНДР. Неозброєним поглядом далеко видно північнокорейські блокпости. Офіцер каже, що через гірський рельєф складно підтримувати рекомендовану відстань в два кілометри і на одній з ділянок пости двох держав знаходяться на відстані всього в 500 метрів.
Переглядають кордон з цього боку за допомогою величезного бінокля, який більше змахує на кінокамеру. Він стоїть на штативі і приєднаний до великих плазм. Солдат наводить на певну ділянку, наближає її і зображення виводиться на екран. Після довгих пошуків знаходимо трьох прикордонників КНДР, які йдуть по гірській стежці. Камера супроводжує їх, поки не зникли за пагорбом.
Внизу уздовж узбережжя Японського моря (тут його називають Східним, в КНДР – Східно-Корейським) тягнеться довга автострада, що з'єднує дві країни. Але за весь час нашої присутності по ній не проїхало жодної машини...
Раніше ми опублікували виконання "Аріран" – найвідомішої корейської народної пісні в повіті Чонсон. Корейці розважають гостей Олімпіади народними піснями.