Спочатку перевірили ПРЦ-тест з Києва, потім ще раз довелося здати аналізи на COVID-19 / Фото: Любомир Луканюк

Країна вранішнього сонця
Ковідом лякала мене.
Плювати

Будуть – не будуть. Будуть – не будуть. Це ворожіння на ромашці тривало рік. Є вже! Токіо приймає Олімпійські ігри, не дивлячись на пандемію і протести в країні. І як японці впораються з новим викликом – ми подивимося на власні очі.

Кореспондент сайту "Сегодня" пробився крізь пандемічний щит, щоб проінспектувати олімпійську столицю.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Спочатку було страшно

Не можна. Не можна. Не можна. Ось такі листи із заборонами приходили кожного тижня останні півроку. Гуляти в місті не можна. Ходити в кафе не можна. Їздити на громадському транспорті не можна. Спілкуватися зі спортсменами не можна. Спілкуватися з колегами не можна. Вітатися за руку не можна. А що можна? Лечу в Токіо, там і дізнаюся.

Де ваша "япономать"?

Зібравши товсту папку документів – два ПРЦ-тести, довідка про вакцинацію, страховка, акредитація; встановивши два додатки, щоб японці відстежували моє здоров'я і пересування – їду в аеропорт.

Рейс стикувальний. Замість візи – акредитація. Це правило діє вже багато років. Але завжди вганяє в ступор перевіряючих. І на цей раз довелося скликати консиліум. Серед присутніх знайшлася, знаюча дівчина. "Є таке правило, – заявила дівчина в Борисполі. – Але ще потрібна ця, їх – японамать". Як тут не зрозуміти, що потрібно – ПРЦ-тест на бланку, затвердженому урядом Японії. Їх роблять всього три клініки в Україні. "У вас гарне почуття гумору", – посміхаюся їй. "Ага, як у лікарів", – сміється у відповідь.

Покажіть ваші руки

Стиковка в столиці Катару. У дальньому кутку транзитної зони бачу хлопця арабської зовнішності в новій формі Шахтаря! Так, тієї самої, яку нещодавно представили в Українському домі. Намагаюся максимально швидко проскочити всі зони контролю, щоб познайомитися з фанатом "гірників", але у величезному натовпі народу втрачаю його з поля зору. Шкода...

Іду на посадку. Попереду чоловіки з Пакистану. Їх відразу гальмують і відправляють на допконтроль. Перевіряють на наявність вибухових і наркотичних речовин. "Ну хто б сумнівався. Пакистан – травичка", – майнула думка. І у ту ж мить бумеранг. Перст перевіряючого вказує на мій український паспорт. Спеціальною щіткою він мастить рюкзак, ноутбук, телефон, руки, шорти і кросівки. Все чисто. Можна заспокоїться. На п'ять хвилин. Тому що рейс переносять на інший Gate. І вуаля. Там знову перевірки. І мої друзяки з Пакистану проходять спокійно повз, а я – йду на друге коло. Повторення перевірки на тероризм. Чисто.

Думай про лимон

Країна вранішнього сонця трохи здивувала тим, що там вже о 19:00 темно. Саме в цей час літак приземлився в Токіо.

Знайомий із десятьма колами пекла на в'їзді тисну на таймер. Цікаво, скільки займе часу проходження всіх перевірок.

Спочатку накопичувач – зібрали всіх журналістів з рейсу. Перевірили додатки для відстеження. Далі, перший контроль – просять показати ПРЦ-тест. Все, ок – наступний пункт. Тут здаємо тест на коронавірус. Найцікавіша подія вечора. Вам видають колбу, дають щось типу лійки – і відправляють в кімнатку. Потрібно наплювати до певної межі. Просто? Ні. Після десяти годин у повітрі – завдання для всіх архіскладне. У роті пересохло, пити не можна. Щоб спровокувати виділення слини – на стінку приліпили фото лимона. А на моніторі весь час крутиться попередження – тут сечу не здають. Мабуть, спроби були.

Електричний стілець

Після здачі аналізів, на паспорт клеять штрих-код і дають тобі номер стільця в залі очікування. Дотепники у ту ж мить же його називають електричним. Не дивно, звідси можна загриміти на ізоляцію, так і не побачивши Олімпіаду. Чекаємо результати тестів. Довго чекаємо. Приходить в лікар і запитує: "Є, хто з Грузії?". Тиша. "А вам і не скажуть", – знову жарти.

Через годину лікар повертається з ящиком води. Вибачається за затримку, зачитує номера, у кого негативний тест.

І – новий пункт. Там видають рожевий папірець – він нарівні з акредитацією – пропуск в цей дивовижний світ. Світ Олімпіади.

Паспортний контроль і митниця здаються вже дитячим лепетом. Перевірка багажу на відсутність м'яса, сиру, овочів і фруктів – і ось вона свобода! З моменту зупинки літака та до отримання багажу пройшло 3 години 8 хвилин і 30 секунд .

Далі з аеропорту журналістів на автобусі везуть на спецвокзал в Токіо, звідки кожного на таксі по одному розвозять в готелі.

Замість постскриптума. Незважаючи на всю стресcовість ситуації: безліч документів, дозволів, тестів, контролю, додатків, які не працюють і супутніх проблем, японці створили просто неймовірну атмосферу дружелюбності. За весь час в аеропорту жодної розмови на підвищених тонах. Вони готові з кожним гостем няньчитися, допомагати, підказувати, вирішувати проблему. Такого і близько на інших Іграх не було.