Знаменитий легкоатлет Богдан Бондаренко: "Бонд? Більше люблю "пригоди Шурика"

Чемпіон світу-2013 і бронзовий призер ОІ-2016 з стрибків у висоту розповів "Сегодня" про татову "Волгу", панамочку замість двірників, чим схожий на супергероя, навіщо голився налисо і чи підкладають суперники в взуття бите скло.

— Богдане, вас часто називають Бондом.
— Мене це порівняння влаштовує. Далеко не найгірше (посміхається). Це почалося ще зі школи, в інтернаті називали.

— А ви асоціюєте себе з героєм романів Флемінга?
— Не знаю... Він робив класні речі, і, думаю, я теж буду робити хороше. Про Бонда бачив кілька перших фільмів, по-тому сюжет став занадто неймовірним. А улюблені фільми не з цієї галузі. Я вихований ще старими комедіями, наприклад, пам'ятаєте "Пригоди Шурика".

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

— Бонд любить стильні класичні костюми. А ви їх часто носите?
— Мені дуже подобається, але часу на це не вистачає. В основному доводиться надягати тільки спортивні.

— А для церемоній підбираєте самі або хтось допомагає?
— Одяг вибираю сам, але не доставляє радості самому ходити по магазинах. А з друзями це можна зробити веселіше і легше. У нас в Харкові буквально поруч магазин Михайла Вороніна, так що в основному підбираю костюми в таких місцях. Не занадто великий вибір, але на це немає часу, та й підібрати не всі завжди легко. Але є ще люди, які потім можуть підшити.

— Улюблена машина Бонда "Астон Мартін". Чи водите ви і про яке авто мрієте?
— Дуже хочу зробити тест-драйв "Тесли", але ніяк не виходить. Це для мене щось нове. А так, я вожу з 2006 року. Першою машиною була татова "Волга". Після неї можна було сідати на будь-яку, і було не страшно. Колись на цій "Волзі" ми з'їздили з Харкова до Феодосії. Це, напевно, було моєю найбільш відважною дією. Машина була в поганому технічному стані. Але я був ще молодий, і ніяка дорога не лякала — Феодосія? Давайте туди поїдемо! Подорож була дуже захоплюючою.

— А полагодити авто зможете?
— Ці лагодження нічим добрим не закінчувалися (посміхається). Це, наприклад, не відремонтувати двірники, а панамочка замість двірників. Тому думаю, що кожна людина повинна займатися своєю справою.

— Бонд любив мартіні з горілкою. Як ви ставитеся до спиртного?
— До мартіні я ставлюся спокійно. Є червоне вино, і в час, коли можна собі це дозволити, то чому б і ні? Я не категоричний противник спиртного. Вважаю, що іноді потрібно і голові розслабитися. Бувають стресові ситуації, коли ти розумієш, що в тебе з ранку до вечора все одне й те саме. Головне, щоб це було в міру і коли можна.

— Бонд вийде переможцем з будь-якої заварушки. Чи володієте якоюсь зброєю і зможете, в разі чого, за себе постояти?
— Зброєю — немає. Але у нас про легкоатлетів говорили: "Це страшні люди — якщо треба, вони можуть втекти, а якщо треба, то і наздогнати". Іноді при підготовці у нас бувають технічні проблеми, і тоді ми багато бігаємо.

— Бонду завжди протистоїть хитромудрий лиходій. У вашому житті є така людина?
— У секторі ми всі суперники, але поза змаганнями добре ладнаємо. Спілкуємося, допомагаємо один одному, даємо поради. Коли виникають травми, одне одному можемо сказати, куди звернутися. А у мене, припустимо, хороші устілки, їх там-то робили.

— Тобто товчене скло у взуття ніхто не підкладає?
— (Сміється). Я чув різні історії, але у нас такого не було.

— Бонд — азартна людина, гравець. А ви? У казино не граєте, адже буваєте на Лазурному березі?
— Я азартний, але більше, коли мені кажуть: "Та не може такого бути". А я намагаюся спростувати, що немає, я таке бачив і знаю. Зі мною частіше трапляються речі в плані різних парі. Чи то в класі 10-11-му, чи то вже на першому курсі під час тренування посперечався, що через два місяці зможуть зробити жим 100 кг. А на той момент робив 70 кг. Якщо я тисну, то він стрижеться налисо, якщо ні — то я. Був призначений конкретний день. За тиждень до нього у мене все вийшло, але саме в той день — ні. І десь у 2009 році я був лисий. Я тоді жив із батьками, і коли заходив у квартиру, бабуся тікала, ховалася в іншій кімнаті і говорила: "Хто ти?" (Сміється).

— А на який максимальний ризик можете піти?
— Може бути, на трохи більше, ніж підказує здоровий глузд. На грані.

— Бонд не боїться нічого. А ви?
— Чесно кажучи, завжди думав, що не боюся висоти, води, темряви і всього такого. Але якось на відпочинку літав на парашуті, прикріпленому до катера. Начебто не дуже високо, 100-120 метрів, але спокійно я не міг поводитися. Думка про те, що він може кудись полетіти, викликала у мене якесь тремтіння в колінах. Точно так же страшно було, коли занурювався з аквалангом. Не міг заспокоїтися, здавалося, що не вистачить повітря, і він зараз не спливе. Більше переживав за технічні моменти. Під час другого занурення теж було дуже важко. У всіх друзів виходило, а я говорив, мовляв, може, не треба? А вони: "Давай" (сміється).

— До кожного фільму про Бонда є саундтрек. У вас є пісня?
— Часу стежити за музичними новинками не вистачає. Хтось із друзів записує флешку, і я її слухаю. Я відкритий до будь-якої музики — це може бути і рок, і реп, і попса.

— А ще у Джеймса Бонда в годиннику щось ховається. А у вас?
— На жаль, крім часу, більше нічого (сміється).

— Якби випала нагода володіти супергеройською силою, що б ви вибрали?
— Літати, адже я і в житті літаю. Уявіть, як би я міг високо стрибати (посміхається). У мене у снах часто таке було, що я лечу високо, далеко, красиво.

— Багато зірок спорту стають коментаторами, телеведучими. Яке шоу цікаво вам?
— Звісно, спорт, я вже на все життя вболіваю за це. Але ще у мене тяга до машин. Я б дуже хотів потрапити в якусь подорож, як їздять в Top Gear (британська телепередача — Авт.). Провести тести машин, випробування. У такій галузі, думаю, я був би хорошим вимірником місця (сміється) — влізе людина чи ні.

— З вашим ростом 197 см, напевно, не дуже зручно в стандартних машинах?
— У "Волзі" було нормально (посміхається). І в цілому нормально, я не такий вже і великий.

— На цьому тижні вам дали 2-кімнатну квартиру в Харкові. Як плануєте облаштовувати? Самі щось по ремонту робите?
— Я вже їздив її дивитися. Будинок здадуть до кінця року. Швидше за все, це буде обмін 1-кімнатної квартири, яку давали в 2013-му за перемогу на чемпіонаті світу, на 2-кімнатну. Ту заберуть, а цю дадуть. Дві квартири дати не можуть.
Я дуже важко облаштовував попередню квартиру, завжди накладаються якісь змагання. Хоча мені дуже подобається планувати, представляти дизайн — я дивився фотографії, вибирав. Але це вимагає багато часу. Ремонт — це нескінченна річ. Коли я починав, то намагався продумати все до малих дрібниць, аж до того, яка окантовка на світильнику, а до кінця вже думав: нехай будуть хоча б ці двері: щоб кімната закривалася, і нормально. Мені говорили, дивись, там штукатурка може тріснути, нехай перероблять. Я відповідав: "Ні! Нормально (посміхається)". Люди, які через це пройшли, говорили: "Ти ніколи в цей кут не подивишся. Забудь про це".

— Переходячи до спорту, не можу не запитати, який післясмак від Олімпіади в Ріо, де ви взяли "бронзу"?
— Після неї ще були старти, потім поїхав лікуватися, так що ця суєта після Ріо все ще триває. Після Олімпіади я був в Харкові 6 днів. Ще не встиг отямитися. Здається, що могло взагалі не бути цієї медалі. З іншого боку, якби хвороба трапилася на місяць пізніше, то повинна була бути нагорода іншого номіналу. За десять днів до Олімпіади я перебував у своїй найкращій формі, це показували і тести. Все-таки Ігри раз на 4 роки, і як буде наступного разу, вже незрозуміло. Але це дало хорошу мотивацію не опускати руки, рухатися далі — протриматися до Токіо і там розраховувати на більш високі місця.

— Щоб ви змінили в плані підготовки порівняно з Ріо?
— Є багато моментів. Потрібен постійний масажист, який буде з тобою з ранку до вечора на всіх змаганнях, потрібен лікар, який буде стежити конкретно за тобою. У нас це все на слабкому рівні. А хороші фахівці вимагають фінансових витрат, і особисто я не можу собі це дозволити. Є промахи зі зборами. Я захворів на останньому передолімпійському зборі в Наталі. Вже на місці ми зрозуміли, що там з ранку до вечора дме вітер 7-10 м/с, це місце, де змагаються вінсерфери. Якби я там бував або хтось попередив про це, шукали б інші варіанти. А так їхали на авось: туди їдуть імениті люди, і ми туди теж поїдемо, але на 100% упевнені не були. Звичайно ж при підготовці ми 8 або 10 місяців їздимо в перевірені місця, а тут — інший континент. Тому на майбутнє хотілося б заздалегідь розуміти — куди поїдемо, що будемо робити, з якими лікарем і масажистом. В Наталі ми адже поїхали, оскільки закріпилися за масажистом іншої команди: він туди їхав, і у нас не було варіантів.

— Останнім часом у вас часто трапляються травми перед великими стартами.
— Я думав над цим. І в 2015-му за два місяці до чемпіонату світу була травма стопи, зараження. Це було викликано і моєю дурістю, ніхто не пояснив, що робити, я компресом обпік ногу, потім з'явилося зараження, і через маленьку ранку довелося пити антибіотики.

— Якось дивно, що таке відбувається з чемпіоном світу і рекордсменом Європи. У іноземних зірок часто солідні команди.
— Виступаємо ми все в одних умовах, але готуємося абсолютно по-різному. Мої основні суперники зараз — канадець, катарець і італієць. Під час збору в Формії італійці надали нам відео мого стрибка з ретельним розбором по кутах. У нас наукові співробітники мені ніякої інформації не надали. У Ріо колосальну роботу для мене зробив доктор з Естонії, сказав, що конкретно потрібно лікувати. Я приходжу до наших лікарів і чую: "Ми не знаємо. Таке не можна. А може, і можна..." Багато українських лікарів не розуміють закони із допінг-контролю. Вони почули про препарат, значить, все — не можна. А його, можливо, не можна застосовувати в якійсь певній дозі. А це серйозно: або я п'ю цей антибіотик, і він мені допомагає, або мені стає гірше. Неможливо все вилікувати зеленкою. Для порівняння, перед Олімпіадою я їздив на прогрівання червоним лазером. У нас це такий величезний апарат. Потім я був у цього естонця, він говорить: "Так, тобі добре було б прогрівати, візьми, вдома по три рази робитимеш", — і дає мені лазер розміром із ручку. Ти лежиш у ліжку, прогрівається, нікуди не ходиш, нічого не чекаєш. Я говорив, що з кожним моментом медалі стають дедалі дорожчими, з'являються нові технології. Якщо ти їх не використовуєш, то просто вичавлюєш своє здоров'я. У нас немає фінансових можливостей на гарне відновлення. Та й лікування травм у нас не особливо практикується. Так, у нас намагаються робити багато, але є ще куди розвиватися.

— Більшу частину олімпійського циклу ми спостерігали за вашою дуеллю з катарцям Баршімом, але чемпіонат світу-2015 і Олімпіаду виграв канадець Друен.
— Він не був несподіванкою, тому що в 2013-му на світі був третім. На всіх основних змаганнях показував кращий результат сезону, як це сталося в Ріо. Взагалі, збірна Канади виступала дуже добре. Є така думка, що перед Олімпіадою-2012 в Лондоні Великобританія взяла на роботу команду фахівців, яка займається безпосередньо організацією зборів. Їм вдавалося знайти все — від місця і харчування до масажиста. Кажуть, після Ігор в Лондоні ці фахівці перейшли в Канаду. Це була грамотна цілеспрямована підготовка. Ми ж, припустимо, готуємося в горах, але ніхто ніколи не обстежив мене після цього, не проводив аналіз. А я бачив на зборах, як німець пробіг, у нього тут же взяли кров із вуха, подивилися і кажуть — бігти йому ще раз або не треба. Ми дуже далеко відстали...

— Напевно, після такого безглуздо питати, коли поб'єте світовий рекорд — 2,45 м?
— Ми всі готові це зробити. Але дайте нам вудку. У нас є озеро, але вудки немає.

— Якось ви зустрічалися зі шведом Патріком Шебергом, чий рекорд Європи повторили (2,42). Про що був ваш діалог?
— Поділилися враженнями від легкої атлетики тоді і зараз, емоціями, які відчували після стрибка. Адже тоді це теж був найвищий результат. Він зараз, по-моєму, працює ведучим. Тоді ж зустрівся з Хав'єром Сотомайором (рекордсмен світу. — Авт.) і Диком Фосбері, який придумав сучасний стрибок. Було приємно тоді потрапити в цю компанію. Але зараз контакт один з одним не підтримуємо.

— Тобто не може бути такого, що перед змаганнями пишіть Сотомайор: "Дивись, я збираюся побити твій рекорд"?
— Поки що ні (посміхається). Я взагалі не знаю, як люди після змагань розповідають, що вони знали, що добре пробіжать або встановлять рекорд. У мене такого не буває.

— Де ще пробуєте себе, крім легкої атлетики?
— Вибираємо такі види, які не травмують. Є маса задумів — мені хочеться і на лижах покататися, і з парашутом стрибнути, але нам вистачає і своїх професійних травм, щоб ще отримувати їх зі сторони. Тому мені подобається рибалка: спокійненько і важко влізти в якусь халепу. Чи можемо пограти в настільний теніс, раніше багато грав на більярді.

— Ваша найбільша риба?
— Це був короп, такий не дуже великий. Але цієї осені мене обіцяють взяти на дуже цікаву рибалку на хижака. В основному рибалю під Харковом. Але якось раз потрапив в Африку. У них по-іншому — повітряна рибалка. Вони стоять в річці всі в обладнанні, постійно вудку кидають, мучаться. А для нас це незрозуміло, ми ловили себе спокійно на хлібець — сидиш і чекаєш, клюне чи ні.

— У вас після Олімпіади був день народження. Як провели?
— На природі, біля річки. Але все швиденько. Вдень — туди, а ввечері вже назад.

— Найбільш пам'ятний подарунок?
— Батьки подарували карту на стіну, де були відзначені місця всіх змагань і зборів. Кожен кружечок підписаний.

— Місце ще є?
— Є. Ще в Австралії не був, в Новій Зеландії.

— Спортсменам світового рівня часто пропонують вигідні рекламні контракти, запрошують на фото-сесії. У вас з цим як?
— У нас такий парадокс: за кордоном мене впізнають, беруть автографи, запрошують на інтерв'ю, просять подарувати номер або майку. У деяких містах буває прямо аж до вереску. А у нас за весь час в Харкові мене упізнали, грубо кажучи, сім раз. І то, після якихось значущих подій. Для контрактів світового рівня потрібно бути вже дуже високого рівня. А до цього мені ще трохи не вистачає. До цього етап — контракти на рівні країни, але у нас це дуже нерозвинене. І це одна з проблем фінансування. За кордоном немає таких страшних виплат за Олімпіаду, як у нас. Але там є контракти. Дайте нам можливість їх укладати і зробити, щоб легка атлетика була більш популярна, щоб люди її дивилися і на стадіонах, і по телебаченню. Для цього повинна бути реклама, афіші, трансляції. Все від цього виграють — молодь буде прагнути займатися спортом, а ми не будемо брати гроші зі країни, нам будуть давати їх спонсори.

У Швейцарії ми були вражені. За день до старту нас на вертольотах розвезли в різні куточки країни, де ми проводили майстер-класи для дітей. Хтось, наприклад, бігав. А я набрав собі 20-30 діток, і спочатку ми з ними розминалися, потім вони стрибали через планку, а в кінці ми просто спілкувалися. І я кажу організаторам: "У вас так багато людей приходить. Клас". І він у відповідь розповів, що охочих було ще більше, і щасливчиків визначила лотерея. Ви розумієте, який рівень, якщо натовп дітей потрапив на майстер-класи з лотереї?! А у нас це нікому не цікаво. На звичайний стадіон тебе взагалі можуть не пустити потренуватися.

— Давайте закінчимо інтерв'ю, як почали, по-геройськи. Яким був ваш найбільш геройський вчинок?
— Навіть не знаю. Але вважаю, що мій виступ на цій Олімпіаді — це був геройський вчинок, тому що все було близько до відмови від виступів, і ми з останніх сил змогли зачепитися за це призове місце, долікуватися всупереч якимось заборонам. Добре, що так сталося.