"Ми українці і виступатимемо за Україну": Владислав Гераскевич відмовив топовим країнам

В гостях у "Сьогодні" побувала наша збірна з скелетону в складі першого в історії українського скелетоніста на Олімпіаді Владислава Гераскевича, а також його батька і тренера Михайла.

- Як вам минулий сезон?

Владислав Гераскевич: Під кінець сил майже не залишилося. Хотілося чемпіонат світу краще пройти, але після 24-го, мого рекордного місця 2017-го я вже на 14-му.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

- Ви виходите на пік форми, як футболісти?

В. Г.: У нас дев'ять головних стартів, і на всіх треба тримати пік.

Михайло Гераскевич: Але, звичайно, чемпіонат світу – вершина сезону. І фізичну форму, і стартовий розгін підводили під нього. Нас підвели погода і відсутність потрібної кількості ковзанів. У нас є рівня Кубка Європи, але катастрофічно не вистачає ковзанів рівня Куба світу.

- А в чому різниця?

М. Г.: Кожен трек вимагає свій малюнок фрези, поглиблення в задній частині ковзана. Напевно, це через різний хімічний склад води в кожній місцевості і різну твердість льоду. У нас немає одного стандарту: на деяких треках роблять поганий лід. У Іглсі спортсменів підкидало від старту до фінішу, як ніби трамплінами їхали. Плюс є складність треку, віражів і здатність керувати скелетоном на великій швидкості. Досвідченіші команди знають, які комплекти за якої погоди їдуть, і надягають перевірені. Ми кожен раз шукаємо з нуля. Але шукати серед трьох-чотирьох пар – це не те ж саме, що мати 25-30, а у деяких команд і 70. Найпростіші, рівня Кубка Європи, – 700 пара. Для рівня Кубка світу ціни починаються від 1100-1200. Вистачає пари максимум на два сезони. На сезон хотілося хоча б 15-17. Так, Дукурси цього сезону зареєстрували 48 пар на двох.

- В Україні ніде тренувати стартовий розгін. Як виходите з цієї ситуації?

М. Г.: Плануємо побудувати стартову естакаду. Минулого року нам багато серйозних людей її обіцяли, і не тільки в Києві. Але це залишилося обіцянками. Влітку проводили спринтерську і силову підготовку. Це все одно що в біатлоні тренувалися б не стріляти в мішені, а кидати сніжками. Сподіваюся, в квітні буде зустріч з мером Віталієм Кличком, і ми зможемо нарешті побудувати естакаду на Березняках поруч з легкоатлетичним манежем. У нас на руках є проект, за який я минулого року заплатив. І він передбачає його використання і для легкоатлетів, стрибунів у довжину. Це бігова доріжка, але з нахилом. Проектна вартість – близько 2 млн грн. Це в найдорожчому варіанті – з дахом і роздягальнею.

- Які могли б бути результати з усім необхідним?

М. Г.: 5-6-те місце в загальному заліку Кубка світу. І 3-4 попадання до ТОП-5 на етапах. Якщо поліпшимо старт, можемо спокійно боротися і за медалі.

- У нас ще з'являться спортсмени в скелетоні і бобслеї?

М. Г.: Минулого сезону ми не змогли знайти фінансування на створення юнацької команди. Цього року нам дають близько мільйона гривень. Кілька місяців підготовки нічого серйозного не покажуть, але якщо дивитися з перспективою на майбутнє, це дуже добре. Плануємо залучити двох дівчаток і одного хлопчика. Один з тренерів погодився взяти їх за певну плату – на дуже комфортних для нас умовах. Ми шукаємо ресурси, міністерство платить за спуск, готелі та харчування.

В. Г.: На Олімпіаді-2022 в Пекіні буде нова дисципліна – жіночий монобоб. І Лідія Гунько, яка їздила з нами як фізіотерапевт, в Сігулді вже пробувала кататися.

- Що потрібно зробити, щоб отримати ліцензію?

М. Г.: Виступати і заробляти бали. Ми вже забронювали боб у збірної Латвії і плануємо за місяць підняти її з юніорського старту на жіночий і потім – на чоловічий. Якщо їздиш з жіночого, ти майстер, а якщо з чоловічого – гросмейстер. Жінки стартують саме з чоловічого в Сігулді. Лідія вивчала траси з нами. У неї з пам'яттю все добре. Вона з Владом багато грала в шахи. А латвійські тренери сказали, що у неї є талант до бобслею.

В. Г.: Є така особливість жіночого монобоба: ти не повинен купувати боб – приїжджаєш на етап, і їх виділяє федерація. Просто витягаєш номер і їдеш на відповідному бобі.

М. Г.: Всі тренери кажуть, що Влад швидко став би одним зі світових лідерів в бобслеї. Але наразі потрібно виграти олімпійське "золото" в скелетоні, а потім думатимемо. (Сміються).

- Що станеться, якщо на скелетоні проїхати без підготовки? Людина вилетить з треку?

М. Г.: Не вилетить, тому що треки сьогодні спроектовані безпечно. Але те, що вона перевернеться на одному з перших віражів і їхатиме не на санках, а під ними, – це факт. На нових треках не дозволяють їхати з самого верху. У нас був випадок, коли ми приїхали до Кенігзена і записалися на тренування з юніорського старту. Але коли прийшли, Влад сказав, що хоче починати зверху. Диспетчер був здивований: "Тебе немає в базі, ти тут ніколи не їздив, та ще юніор і з такої країни, де скелетона ніколи не було. Це дуже небезпечно". Але коли ми сказали, що зробили в Сігулді близько 100 спусків, дозволив. Якщо вмієш там, то проїдеш будь-який трек.

- З чого почалася дружба з латвійцями і як у ваше життя прийшов скелетон?

М. Г.: Я з 1995 по 1998 рік був в складі збірної України з бобслею. Ми заробили олімпійську ліцензію в бобі-четвірці на Нагано-1998. Але міністерство тоді вирішило послати тільки двійку, а четвірка залишилася в Україні. У 1990-х скелетон мені не подобався. Тоді розганялися, тримаючись одночасно за дві ручки, і це було смішно, безглуздо. Сьогодні скелетон атлетичніший, розгін гарний. Техніка пілотування зросла, швидкість, результати. Скелетоністи цікавіше навіть з точки зору естетики.

Ми були в одному екіпажі з нинішнім президентом української Федерації бобслею і скелетону Олегом Поливачем. Якось він запропонував підготувати Влада на Юнацькі ОІ-2016 і звернутися за допомогою до латвійцям. Адже ми з ним ще з тих часів дружили і радилися, вони були для нас як старші брати. Поїхали до Дайніса Дукурса, у якого двоє синів – Мартінс і Томас – світові зірки скелетона. Сьогодні, коли ми запитуємо його, чому він тоді погодився і продовжує допомагати нам досі, він відповідає: "Я побачив в вас свою родину. Ваше прагнення постійно зростати мене вражає, тому що я знаю, яка у вас складна ситуація". Він патріот не тільки Латвії, але і України. І роки перебування Латвії в складі СРСР він вважає роками окупації. Власне кажучи, я теж так вважаю щодо України. Хоча, як ми говоримо, тоді була безкоштовна медицина і ще багато безкоштовних речей. Але я не забуваю свого дідуся, який загинув 1933-го в Сибіру.

- Наскільки в Україні популярне спонсорство?

В. Г.: Ми над цим працюємо. Але наразі спонсорів у нас немає.

М. Г.: За кордоном у деяких є постійне спонсорство, наприклад, автомобільних компаній. Коли ми приходимо і пропонуємо цікаві речі українським спонсорам, вони відповідають: "А що мені з цього? Ідіть до міністра". У поляків престижно бути спонсором олімпійської команди. Так само в Латвії та Німеччини.

- Владиславе, ви зараз топовий скелетоніст. Були пропозиції змінити громадянство?

В. Г.: Було багато, починаючи з Юнацьких Ігор, але ми завжди говорили: ми українці і виступатимемо за Україну.

М. Г.: Виходили на нас Британія, Швейцарія, США... Головний тренер США мені говорив: "Нам би вас! Нам складно звітувати про результати американських спортсменів на тлі ваших виступів". І північні сусіди питають. Я відповідаю: "У вас досить своїх".

- В Україні премія за "золото" ОІ – $ 125 тис. Плюс квартири, машини. Чи не здається вам, що в гонитві за бонусами спортсмени не гребують нечесною боротьбою? Останніми роками у нас через допінг забрали з десяток нагород ОІ.

В. Г.: Це, звичайно, нечесно і погано. Але це не тільки проблема України. В інших країнах теж є подібні скандали. Той же Ленс Армстронг...

М. Г.: Є така популярна відповідь серед спортсменів: "Всі вживали, і я вживав". Думаю, було просто бажання виграти будь-яку ціну. Спортивне життя 10-12 років, а іноді і менше. Це одна-дві, максимум три Олімпіади. Також спортсмен довіряє на 100% тренеру або команді. Як було за радянських часів: що начальник команди або кагебешник сказали, то і робитимеш. Ми це бачили в Сочі-2014. А є й ті, хто просто не хочуть працювати. Я таких знаю особисто в неолімпійських видах. Мені один говорив, що йому на підготовку до змагань вистачить двох місяців: "Ну, купив на півтори штуки фарми – і підготувався". Мені з такою людиною нема про що більше говорити...

- Владиславе, ви ще й вчитеся.

В. Г.: В університеті Шевченка на фізичному факультеті на кафедрі металів. Ми розповідали про виготовлення ковзанів, і сподіваюся, в майбутньому зв'яжу спорт і фізику. Як казав батько Василя Ломаченка: "Професійний спорт – це боротьба умів, а не сили". Я думаю, що у нас змагання не фізичної сили, а хто краще підготується за технікою, розбере траєкторію, попрацює над ковзанами і скелетоном.

- Коли виховуєшся в спортивній родині, відчуваєш тиск?

В. Г.: Я з дитинства в спорті, тому навіть не знаю, як може бути по-іншому. Можливо, з боку це може виглядати незрозумілим, адже потрібно постійно приділяти час тренуванням. Але я звик. Я ходив на бокс: корисно вміти постояти за себе.

М. Г.: Мама у нас не спортсменка, тому вона завжди радувала сина чимось смачненьким, організовувала дозвілля. І іграшок у нас завжди було більш ніж достатньо. Можливо, через спорту, а може, це вроджене, але Влад з дитинства організований. Навчався в серйозних навчальних закладах, і ніколи не було такої проблеми, що не вистачає часу зробити уроки.

- Мама не була проти спорту?

М. Г.: Мама завжди проти, але вона радіє успіхам сина. Її запросили на церемонію "Герої спортивного року", вона бачила, скільки уваги до Влада. Каже: "Всі наші зусилля і незручності того варті!".

- Хто з українських боксерів вам ближче за стилем?

В. Г.: Ломаченко!

- Спаринг не пропонували Василю?

М. Г.: Зважаючи на нашу вагу, то спаринг повинен бути з Усиком!

Розширену версію інтерв'ю з Владиславом і Михайлом Гераскевичами читайте на нашому сайті наступного тижня

Ім'я: Владислав Гераскевич

Народився: 12.01.1999 р. (20 років) в Києві (Україна)

Кар'єра: 12-те місце на Олімпіаді-2018, 14-те – на чемпіонаті світу-2019, 9-те місце в загальному заліку Кубка світу-2018/19