Мама 17-річної чемпіонки з дзюдо Дар'ї Білодід: "Нареченим оглядини не влаштовуємо"

Українка Дарина Білодід виграла чемпіонат світу з дзюдо у віці 17 років, ставши наймолодшою чемпіонкою в історії. Після фінальної сутички вона опинилася в обіймах своєї мами і тренера Світлани Кузнєцової. Ми поговорили зі Світланою після повернення в Україну.

- Спочатку не хотіли, щоб Даша йшла в дзюдо, тому що сама це пройшла, потім чоловік ще тренувався, ганяв вагу, отримував якісь травми, і, звичайно, хотілося цього уникнути. Здавалося, що це не зовсім жіночий вид, хотілося, щоб займалася художньою гімнастикою. Але так як у нас в родині всі розмови з чоловіком тільки про дзюдо, напевно, це на Дарину і вплинуло. Я її забирала зі школи, вона у мене сиділа в тренерській, робила уроки, дивилася, природно, ми з чоловіком обговорювали якихось дзюдоїстів, захоплювалися ними, і Дарина теж собі там щось придумала. Почала займатися в 6 років, і до 9 це ще було не зовсім дзюдо, а загальна фізподготовка з його елементами. А зараз вона зросла і стала стежити за гімнастикою. Напевно, знає не тільки наших українських – Різатдінова, Мазур, а й світових лідерів.

- Пам'ятаєте її першу сутичку?
- Так, Даші було 9 років. Папа наш тоді сказав, мовляв, я взагалі не піду на змагання дивитися, я проти жіночого дзюдо, хоча зараз головний тренер жіночої збірної... Ми його доламали. (Сміється.) А тоді я дуже сильно нервувала – до запаморочення, коли власна дитина бореться. Тато червоними плямами спочатку покривався. Уже згодом навчилася контролювати свої емоції. А на перших змаганнях в її віковій категорії був мікс – боролися і хлопчики, і дівчатка. Припустимо, їх там було 20 учасників – з них 2 дівчинки, включаючи Дашу, інші пацани, і Даша посіла 2-ге місце. Ридала... Була незадоволена своїм результатом. І ми вже тоді звернули на це увагу. Ми їй пояснювали, що хлопчаки міцніші. Але в подальшому вона теж брала участь в таких мікс-турнірах, і це не заважало їй вигравати.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

- Як на Дашу дивляться її суперниці?
- Спочатку посміювалися. Коли ми в минулому році приїхали на якісь дорослі змагання, а зважування відбувається в трусах і топах, Даша роздяглася, така худа і висока – а всіх суперниць вище майже на голову, дівчата почали сміятися. А потім вона раз виграла, два, три – і стали дивитися з повагою і острахом, вже побоюються.

- Їжа для спортсмена – хвора тема, особливо для дівчат. Якось обмежуєте Дашу?
- До якогось часу вона себе не обмежувала. Коли виграла чемпіонат Європи в 48 кг, ми прекрасно розуміли, що їй всього 16 років, вона росте і однозначно будуть у нас проблеми з вагою. Зараз її вага 50-50,5 кг, вона виросла, але стежить за собою, і, якщо вага зростає на 100-200 грам, вона себе обмежує в питві, вуглеводах. Раніше вона не хотіла їсти, а зараз говорить: "Мама, яка я була дурна, я зараз мрію з'їсти те чи випити це". А, припустимо, колу або щось солодке не можна.

- А коли є можливість, чим її балуєте?
- Бабуся, моя свекруха, балує. Завжди, коли ми приїжджаємо з змагань, вона Даші пече великий торт з полуницею і вершками. Даша і сама кулінар. Вона може в суботу ввечері насмажити млинців або панкейків – вона любить з шоколадом – і накрити в неділю сніданок.

- Після якихось змагань лежала на траві, не могла віддихатися.
- Так, це було в 2015-му, кадетський "світ", перший "світ", який вона виграла до 18 років. Друга зустріч була з японкою, а лідери в нашому виді азіати, і вона сильно перенервувала. Правда, виплеснула потім ці нерви в боротьбі, але зустріч була довгою, з додатковим часом, і коли вивели її після сутички, вона зблідла, покрилася плямами. Ми вивели її на вулицю, поклали на траву і нашатир несли. Добре, що було дві години до наступної зустрічі, і вона встигла відновитися.

- Як себе налаштовуєте перед Дашиними зустрічами?
- Налаштовую, що цей день треба пережити, не подати виду. Налаштовую її, завжди кажу: ти найсильніша, найкраща. А вона перед кожною зустріччю запитує: "Мамочка, я точно виграю?".

- У вас гарна дочка. Хлопчики вже проявляють інтерес або побоюються?
- Раніше побоювалися, а зараз підросла, і, природно, звертають увагу.

- Оглядини женихам не влаштовує?
- Ні (сміється), ще рано. Вона так мріє про олімпійське "золото", і намагаємося допомогти їй досягти цієї мети. І тому Даша не живе життям звичайного підлітка – не ходить гуляти, вона сильно втомлюється і вихідні проводить з мамою і татом або просто відпочиває, валяючись в ліжку, щось читає, дивиться якийсь фільм. Її друзі запрошують, але то вона боїться захворіти, то у неї тренування. Нам як батькам її шкода, вона позбавлена звичайного життя дитини, підлітка. І дай Бог, щоб вона реалізувалася.

- Поки вчилася в школі, уроки перевіряли?
- Може, класу до 3-го. Але вона завжди була дуже відповідальною – завжди сиділа і робила, взагалі не було проблем.

- Не хотілося трохи побешкетувати?
- А вона це поєднувала – добре вчилася, але побитися в школі було улюбленою справою.

- Викликали в школу?
- Викликали. Вони всі чекали маму, але на збори весь час ходив дідусь. Чому не ходила мама? Втомилася. (Посміхається.) Я приходила додому і говорила: "Даша, не чіпай нікого, не ображай!". Вона пообіцяє, а на наступний день мені знову дзвонять. Була грозою класу. Але потім переросла.

- У чому для вас причина такого успіху Даші?
- Божевільна працьовитість, яку вона перейняла від тата, і почуття лідерства. У неї таке з маленького – повинна бути першою. Якийсь час ми ходили на танці, і їй не дістався партнер. А дісталася дівчинка. Хлопці дісталися тим, хто краще за всіх танцював. І вона сказала: "Я туди більше не піду!". Бо не була в кращих. І ось з дитинства вона собі вирішила – хочу виграти Олімпіаду, і у неї ні разу не закралося – а раптом у мене це не вийде? Гена (тато. – Авт.) – дворазовий чемпіон Європи, призер світу і учасник трьох ОІ, але ні на одних Іграх не було медалі. Ми аналізували, і він говорив: "Я, напевно, не вірив так в себе, як Даша". У неї сумнівів немає.

- Коли обоє батьків тренери, за ким останнє слово? І яке воно?
- Я, напевно, більш вимоглива, а тато у нас більше зупиняє навіть мене – досить, не перевантаж. Контролює процес.

- На шопінг разом ходите?
- У Даші кращий спосіб зняти стрес – смачна їжа і шопінг. Їдемо в якийсь торговий центр. За кордоном не завжди випадає час, але ось були в Парижі, поїхали за місто, де були великі знижки, і пошопилася добре. Даша якраз отримала якусь премію на змаганнях і витратила її. Вона довго не вибирає. Якщо щось сподобалося – бере, але запитує, чи подобається мені.

- Даша хоче медаль ОІ. А щоб ви хотіли для неї?
- Ну, жіночого щастя. Це найголовніше. Щоб вийшла заміж, народила дітей. Для мене, чесно кажучи, це головне, наша з Геною мрія, щоб вона реалізувалася як жінка, як мати.

- А коли була маленька, що частіше дарували?
- Були якісь Барбі, коляски – все, як у дівчаток. Єдине, їй сильно подобалося грати в футбол, і років в 6-7 ми привели її в магазин, і вона нас здивувала. Каже: "Папа, я хочу бутси на день народження!". Він: "Ні, Даша, тільки не бутси!".