Ким стали українські герої Ігор-1992 через 25 років: долі призерів першої для України Олімпіади

Легендарний хіт "Барселона" у виконанні Фредді Меркьюрі і Монсеррат Кабальє, олімпійський вогонь ефектно, але ризиковано запалений палаючою стрілою, народження тієї самої баскетбольної Дрім Тім з Джорданом і Барклі, поява "Золотого хлопчика" боксу Оскара де ла Хойї – все це про Олімпійські ігри -1992 в столиці Каталонії. Але для України головним було інше. Там вперше було піднято синьо-жовтий прапор на честь перемог наших спортсменів. "Сегодня" дізналася, як склалися їхні долі.

Варто відзначити, що в Барселоні після розпаду СРСР спортсмени колишніх республік виступили об'єднаною командою, зі 112 нагородами (45 з них – золоті) виграла загальний залік. У топ-5 мультимедалістів Олімпіади увійшла українська гімнастка Тетяна Гуцу, яка завоювала два "золота", по одному "сріблу" і "бронзі". Всього ж 25 років тому у нас було 29 призерів, що взяли участь у 32 нагородах – 10 золотих, 14 срібних і 8 бронзових. Правда, з них 12 медалей – командні. І хоча вважається, що першу нагороду незалежної України в 1994 році принесла біатлоністка Валентина Цербе – "бронза", вже в Барселоні, коли українці піднімалися на п'єдестал в особистих видах – піднімався український прапор (у команді піднімали олімпійський з п'ятьма кільцями), а в разі перемоги – на іспанських теренах, вперше на ОІ, звучала музика Михайла Вербицького – національний гімн (в команді – олімпійський гімн). Так що і ці люди заслуговують вважатися медалістами України. Правда, самі спортсмени тоді про це не думали.

"Я вже не пам'ятаю, які прапори тоді піднімалися, нам просто ніколи тоді було звертати на це увагу. У нас все займав спорт, підготовка, – розповіла нам триразова чемпіонка ОІ бігунка Ольга Бризгіна . – У моєму житті це була друга Олімпіада, вже не було такого хвилювання, як в Сеулі-1988. Але, звичайно, ми все одно були дружні, разом готувалися. Ми знали, що політична ситуація змінилася, нас, спортсменів, відразу попередили, що ми виступаємо збірною СНД під єдиним прапором. В "золотій" естафеті 4х400 у мене завжди був дуже відповідальний останній етап. Чи пам'ятаю я, про що думала під час фінішу? Треба вигравати! Є сили – ти біжиш, немає – програєш. І, напевно, на той момент ми були трохи сильніше інших країн. Преміальні? Наприклад, в тій же Прибалтиці вони були вже більше, ніж в тому ж Сеулі, а у нас залишилося такі ж: $ 3000 – за перше місце, $ 2000 – за друге, $ 1000 – за третє. Звичайно, було трошки прикро. Але нічого, гроші – це вже друге". Дочки Ольги Бризгіної – Єлизавета і Анастасія – пішли по її стопах. Старша Єлизавета – призер ОІ-2012 в естафеті 4х100. "У нас взагалі унікальна сім'я, ми всі – бігуни, – каже Бризгіна. – Було б смішно, якби дочки не вийшли на доріжку. Ну, хоча вони могли б і моделями бути ...".

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Ольга Бризгіна. Одна з небагатьох призерів ОІ-1992 року, що залишилися в Україні

Ольга Аркадіївна – представник невеликої групи призерів тих ОІ, що залишилися в Україні, очолює жіночий комітет Федерації легкої атлетики. Залишилася і бронзовий призер Барселони, спортсменка Тетяна Устюжаніна, яка виступила ще в Атланті-1996 року, потім пару років боролася з раком, повернулася на Іграх-2000, але її четвірка опинилася 4-ю. Марина Ткаченко ще в баскетболі – створивши з чоловіком київський клуб ТІМ-СКУФ, який готує гравців для збірної України. Олена Жирко, погравши за кордоном, знайшла щастя, коли, повернувшись в Дніпро, в 45 років народила первістка.

Все гімнасти, що піднімалися на п'єдестал в Барселоні, працевлаштувалися за кордоном. Більшість – у США. Так, вигравши ще й "золото" ОІ-1996 на брусах, Рустам Шаріпов став успішним тренером в Університеті Огайо. Ще й п'ятьох дітей виховує.

Рустам Шаріпов. Щасливий американський батько п'ятьох дітей

Тетяна Лисенко спочатку в США працювала тренером, потім 10 років була адвокатом, зараз – створила своє рекрутингове агентство. Український каноїст Михайло Сливинський, який виграв у Барселоні "срібло", потім успішно виступав за ... Польщу, ставши 3-разовим чемпіоном світу. Перебравшись в Чикаго, забув про бокс срібний призер у вазі до 81 кг Ростислав Заулічний: працював главою охорони в ресторані, потім відкрив фірму з прибирання приміщень.

ТИМОШЕНКО: ВІД ГІМНАСТКИ ДО ЮРИСТА І БЕЗНЕСВУМЕН

Наша перша олімпійська чемпіонка з художньої гімнастики Олександра Тимошенко поділилася спогадами про Барселону і розповіла про життя після Ігор:

"Почуття в той момент, коли стоїш на п'єдесталі і особливо коли вже закінчила вправу і ти обіймаєш своїх тренерів Альбіну і Ірину Дерюгіних, – це найголовніше. Тоді знаєш, що все позаду і добре закінчилося. Ці моменти самі пам'ятні – такі чуттєві: всі плачуть і радіють одночасно (сміється). Український гімн на церемонії нагородження? Думаю, для нас в той час не було дуже принципово, чий гімн грав. Ми були одна команда, ми виграли, і це теж було здорово.

А зараз я живу в Австрії. За 25 років змінилося дуже багато. Я працювала тренером в Німеччині: у мене був контракт на п'ять років. Це було дуже цікаво, але потім я отримала другу освіту, закінчивши університет в Австрії, – юридичний, і працювала юристом. Я більше не треную – вже років п'ять не працюю в цій галузі. Я пізнала життя з різних сторін і багато чому навчилася, багато спробувала професій. Завжди кажу: в моєму першому житті я була гімнасткою. Зараз же частково працюю в юридичній сфері, частково – в сфері бізнесу.

Олександра Тимошенко. "Тільки гімнастики замало для внутрішнього світу"

Різко змінила напрямок? Ні, так поверталося життя. А різко все змінити я захотіла перед народженням донькики – 16 років тому. Вирішила піти і вивчитися чомусь іншому. Я зрозуміла, що хочу приймати якісь закони і пішла на юридичний. Поки у мене була маленька донечка, я паралельно довчилась, не думаючи особливо про те, щоб потім працювати в цій сфері. Ви знаєте мою долю: у мене загинув чоловік (10 років тому в автокатастрофі. – авт.), і після цього мені довелося піти в його бізнес. І мені це все підійшло. Юридичний мені дуже допоміг в розумінні деяких моментів, і я залишилася в цьому напрямку.

Я – також член комітету художньої гімнастики Австрії. Намагаюся допомогти місцевим гімнасточкам, щоб вони могли займатися, їздити на змагання, оскільки і моя дочка тренувалася в австрійському клубі. Як тренер я не працюю, але спостерігаю за всім, дивлюся великі змагання. Була в цьому році на Кубку Дерюгіної в Києві, приїхала з задоволенням до Альбіни Миколаївни, щоб привітати її з ювілеєм. Так що сказати, щоб різко все змінилося, складно. Це життя – вона веде, і ти робиш, що вона хоче. Я задоволена своїм зростанням, я розвиваюся. Напевно, тільки гімнастики мені було б замало. Я б не змогла в ній залишитися назавжди – цього замало для мого внутрішнього світу".

ОЛЕГ КУЧЕРЕНКО: "ПРЕМІЮ ВИТРАТИВ НА ВЕСІЛЛЯ"

"Випадковою я б свою перемогу не назвав. Все-таки я на той час уже був двократним чемпіоном світу, – розповів "Сегодня" олімпійський чемпіон-1992 з греко-римської боротьби Олег Кучеренко. – Але після другої перемоги, в 1990-м, я взяв довгу паузу, більш ніж на рік, і спочатку взагалі не розглядався як претендент на поїздку до Барселони. Планувалося, що від СНД буде виступати Зафар Гулієв з Азербайджану, діючий призер Європи. Але за пару місяців до Олімпіади мій тренер переконав мене спробувати. Я приїхав в Алушту, де проводила збір об'єднана команда, і сказав, що хочу повернутися в збірну. Мене для перевірки відправили на турнір до Польщі, і я там всі сутички виграв під "нуль". Але все одно в мені продовжували сумніватися, і надали останній шанс: влаштували поєдинок з Гулієвим. Я його впевнено переміг, і це вирішило мою долю. Ну а в Барселоні я опинився на піку форми. В принципі, ми всі їхали на Олімпіаду за медалями – наша збірна була дуже сильна. Радянського Союзу вже не було, але ми продовжували тренуватися разом, дружили. Наприклад, зі знаменитим Кареліним ми виступали разом ще починаючи з юніорів.

1992. У фіналі Олімпіади впорався з італійським "Коброю"

- В олімпійському фіналі вам протистояв італієць Маенца на прізвисько Кобра ...

- Не знаю про прізвисько, але він до цього виграв дві Олімпіади і був фаворитом нашої сутички.

- А у вас було прізвисько?

- Іноді називали Крабом, але це таке (посміхається).

- Преміальні за "золото", Ігоре, тоді становили $ 3 тисячі. На що їх витратили?

- На весілля. Я своїй майбутній дружині пообіцяв, що якщо виграю Олімпіаду, відразу після повернення зроблю їй пропозицію. І слова свого дотримав. Олімпіада закінчилася на початку серпня, а в жовтні ми зіграли весілля. Гуляли в ресторані "Перник" в Луганську. Адже я родом з тих місць.

- Давно там були?

- До війни приїжджав часто, провідував рідню в Луганську і Красному Лучі. А як все почалося, звичайно, вже не їздив. Переживаю за своїх, як вони там зараз. Важко на все це дивитися (зітхає), і найголовніше незрозуміло – хто, за що і чому?

- А як склалося ваше життя в Німеччині, за збірну якої ви навіть виступали в Атланті-1996? Що було найскладнішим?

- Вивчити німецький. Поки не знаєш мову, ти ніколи не станеш тут своїм. Німці не люблять спілкуватися з тими, хто не говорить їхньою мовою. Спочатку я взагалі нічого не розумів. Дружині мова давалася набагато легше, у неї до цього більше можливостей виявилося. Зараз взагалі розмовляє як справжня німкеня. Може, невеликий акцент і є, але в Саарі, де ми живемо, це на кордоні з Францією і Люксембургом, багато хто говорить з акцентом.

- Ваші діти народилися вже в Німеччині?

- Ні, старшу дочку, Дарину, дружина літала народжувати додому, в Україну. Повернулися через пару місяців. А молодша, Марія, народилася вже тут. Дарині зараз вже 23, закінчила штудіум і зараз працює в соціальній службі при муніципалітеті. А Марії – 16, вона ще вчиться.

- Для багатьох Німеччина асоціюється з хорошим пивом ...

- Я його не ігнорую, скажімо так (сміється). Якщо не зловживати, це справа хороша. Коли ти в хорошій компанії або, наприклад, після сауни – чому ні?

- З кимось із інших наших спортсменів перетинаєтеся?

- Звичайно. Буквально в 30 кілометрах від мене, в Мерцигу, живе Григорій Місютін, який на тій же Олімпіаді-92 виграв "золото" в спортивній гімнастиці. Ми з ним дружимо майже з дитинства: вчилися з ним і з Ігорем Коробчинським в одному класі в луганському спортінтернаті. Гриша зараз став тренером збірної Люксембургу з гімнастики.

- А чим самі займаєтеся?

- Уже років 13 працюю в казино. Не хочу особливо поширюватися, але, в принципі, заробляю нормально. Все, що потрібно для життя, є: будинок, машина. Пам'ятаєте, як у фільмі "Біле сонце пустелі: "Хороший будинок, хороша дружина – що ще потрібно, щоб зустріти старість?"

25 років разом. "Хороший будинок, хороша дружина – що ще потрібно?"

ІНШІ МЕДАЛІСТИ БАРСЕЛОНИ-1992

Погосов вчив сина Джобса . Чемпіон Барси з шаблі в свої 56 працює в Каліфорнії тренером Стенфордського університету. "Серед моїх учнів був і син Джобса Рід. Коли батько його привів, в залі всі почали зітхати, а я і не знав, хто це", – говорив нам Георгій Погосов.

Інеса Кравець – мама ракетки №1 . Стрибунка в довжину в 50 років так само струнка. Можливо, секрет в дієті: ніякої газованої води, тільки парене-варене. Тримала з чоловіком ресторан на Хрещатику, але нещодавно закрила. Грає в гольф. Її дочка Дарина – №1 в Україні серед 12-річних тенісисток.

Таймазов став податківцем . Штангіст Тимур Таймазов ще в 90-х поїхав на Кавказ і дістався там до посади керівника управління федеральної податкової служби у Республіці Північна Осетія – Аланія. Нагороджений нагрудним знаком "Відмінник фінансової роботи".

Таня Гуцу знайшла Одесу в США . Чемпіонка з гімнастики переїхала до США і разом з іншою "золотою" Тетяною – Лисенко – тренувала в Індіанаполісі. У 2016-му відкрила іменну академію гімнастики в Мічигані, що нагадує їй рідну Одесу. Виховує 8-річного сина.

Плавець Хникін торгує велосипедами . Павло, ще виступаючи за Україну, встиг попрацювати тренером ... в Єгипті. Потім торгував світильниками і велосипедами, викладав у Вінницькому педуніверситеті. Зараз – голова місцевого відділення НОК. Захоплюється пасікою і марафонами на катамаранах.

Голубицький тренує дружину . Рапірист Голубицький одружився на солдатці бундесверу Каролін, яка під його чуйною опікою дофехтувала до "срібла" ЧС. Йому – 47, німкені – 31. А живуть в Каліфорнії, де у Сергія, внесеного до Міжнародної зали слави, є свій фехтувальний центр.

ВСІ УКРАЇНСЬКІ ПРИЗЕРИ ОЛІМПІАДИ-1992

ІЗ ЗОЛОТОМ ( 15 ). Легка атлетика: Ольга Бризгіна, Людмила Джигалова (обидві – в естафеті 4х400). Баскетбол: Марина Ткаченко, Олена Жирко. Фехтування: Георгій Погосов, Вадим Гутцайт (обидва – в командній шаблі). Спортивна гімнастика: Тетяна Гуцу (багатоборство та команда), Тетяна Лисенко (колода і команда), Ігор Коробчинський, Григорій Місютін, Рустам Шаріпов (всі троє – в команді). Гандбол: Сергій Бебешко, Юрій Гаврилов. Художня гімнастика: Олександра Тимошенко (багатоборство). Греко-римська боротьба: Олег Кучеренко (48 кг).

ЗІ СРІБЛОМ ( 10 ). Легка атлетика: Ольга Бризгіна (400 м), Тетяна Дорошенко (3000 м), Інеса Кравець (стрибок у довжину). Бокс: Ростислав Заулічний (81 кг). Гребля: Михайло Сливинський (каное – 500 м). Фехтування: Сергій Голубицький (рапіра). Спортивна гімнастика: Григорій Місютін (багатоборство, вільні, опорний стрибок, перекладина), Тетяна Гуцу (бруси). Плавання: Павло Хникін (естафета 4х100 вільний і 4х100 комплекс). Важка атлетика: Тимур Таймазов (100 кг).

З БРОНЗИ ( 10 ). Фехтування: Сергій Кравчук (командна шпага). Спортивна гімнастика: Ігор Коробчинський (бруси), Тетяна Лисенко (опорний стрибок), Тетяна Гуцу (вільні). Гандбол: Марина Базанова, Наталя Дерюгіна, Тетяна Горб. Художня гімнастика: Оксана Скалдіна (багатоборство). Гребля: Тетяна Устюжаніна (академічна – четвірка). Плавання: Ольга Кириченко (естафета 4х100 комплекс).