Героїня Європейських ігор Юлія Ткач: "Ти можеш бути мамою, а на килимі – справжнім воїном"

Чемпіонка Європейських ігор з боротьби Юлія Ткач розповіла "Сьогодні" про найвиснажливішу ​​сутичку в Мінську, ставлення до відеоповторів, ауру Ольги Харлан, зупинку, яка може стати катастрофічною, і про доленосне медобстеження. Нагадаємо, у фіналі вагової категорії до 62 кг Юлія Ткач здолала Ельміру Гамбарову з Азербайджану.

- Юліє, ваше "золото" – наше єдине в жіночій боротьбі на Евроіграх-2019. І це перша ваша перемога з великим рахунком з чемпіонату світу 2014 року.

- Рада, що я виграла і що у мене є золота медаль. Змогла пробігтися з прапором килимом. Приємні емоції. Наразі насолоджуюся моментом. Рівень суперниць? У моїй категорії були всі лідери. Можна прирівняти до чемпіонату Європи. Атмосфера і проведення нагадують маленьку репетицію перед Іграми: щоб спортсмени зрозуміли, що таке Олімпіада. На таких змаганнях відчувається сила єдності всіх спортсменів. Приходять вболівати з інших видів спорту. Це зближує нас, робить великою спортивною родиною.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Медальний залік Європейських ігор-2019 в Мінську

- Яка сутичка тут була найважчою?

- Напевно, за вихід до фіналу. Я боролася з чинною чемпіонкою світу і Європи (болгаркою Тайбе Юсейн, яка в підсумку програла і поєдинок за "бронзу". – Авт.). Хоча сутичка почалася для мене дуже-дуже вдало, але потім трохи помилилася тактично, і все закінчилося з рахунком 11:8. Ця суперниця була для мене самої виснажливою ​​емоційно і психологічно. Що допомогло дотиснути її в кінці? Напевно, бажання перемогти. Я з нею борюся вже багато років. Ми одвічні суперниці. Знаємо один одного досить добре, тому боротися разом все цікавіше і цікавіше (посміхається). Вона знає, що я атакуюча спортсменка.

- У вашій сутичці двічі брали відеоповтор. Не у всіх видах спорту їх люблять.

- Відеоповтор – дуже хороша річ, адже боротьба – динамічний вид спорту. Можеш зробити прийом, а суддя не побачить і неправильно оцінить. За динамікою і швидкістю не все можна помітити, а відеоповтор дозволяє розглянути і перевірити епізод. Чи трапляється несправедливе суддівство навіть після повтору? Звісно, трапляється. Якщо у суддів стоїть чітке завдання тебе злити, то вони робитимуть все можливе для цього. Твоє завдання – перемагати так, щоб тебе вже неможливо було засудити, – чисто і без нюансів. 

- У фіналі, щоб перемогти азербайджанку Ельміру Гамбарову, вам знадобилося чотири очки. Від чого залежить результативність сутички?

- Є різні стилі боротьби – від них все і залежить. Хтось більше від захисту працює, хтось атакуючіший і динамічніший. Я належу до других. Мені не можна зупинятися під час сутички, тому що для мене це може бути катастрофічно. Кожен підбирає собі стиль, який йому зручніший.

- Ви говорили, що ця суперниця для вас теж не дуже зручна. Чим саме?

- Насамперед, це була фінальна сутичка, а в ній завжди відповідальність зашкалює. Кожен невірний крок може стати фатальним. Сама спортсменка з Азербайджану теж давно виступає на міжнародній арені. Вона досить кутова борчиня: може десь підловити, закинути. І потрібно бути обережною. Намагалася боротися на повну силу, щоб було більше ефекту. А перемога, що 10:0, що 2:0 – в моєму віці (Юлії – 29 років. – Авт.) потрібно витрачати якомога менше енергії, але щоб руку в кінцевому підсумку піднімали тобі.

- Рідні приїхали до Мінська?

- Мій тренер і чоловік (Олександр Ткач. – Авт.) на змаганнях завжди поруч зі мною. Навіть не уявляю себе без нього. Ми з ним як медаль. Дві сторони, але медаль одна. Він моя найбільша опора і підтримка. Решта вдома біля екрану телевізора – батьки, брати, синочок (Ярослав. – Авт.). Він дуже радіє. Коли я перемогла, відразу зателефонував мені на вайбер: "Мамо, покажи медаль!" (Сміється.) Йому було цікаво, питав, коли я приїду, дуже скучив. Син уже досить дорослий – йому п'ять років, він все розуміє. Мені здається, одна з вагомих складових в життя спортсмена – така щира підтримка рідних, яка ніколи не гасне. Прекрасно, коли перемагаєш, – тебе всі вітають. У мене соцмережі просто розривалися! Але коли ти програєш, рідні є опорою, яка тебе ніколи не залишить. 

- Ваш син півроку тому знявся з вами в фотосесії для календаря з мамами-борчинями та їхніми дітьми.

- Ой, нам дуже сподобалося. У збірної вже дуже багато мам з дітками. З шести спортсменок на цих Іграх чотири – мами. Це було прекрасно, в чорно-білих тонах, атмосфера приємна. Всі календарі, напевно, розлетілися за кілька днів. Всі вийшли такими красивими, ніжними. За рахунок дітей (сміється). Дуже красивий календар. Він дійсно показує жіночу силу і красу: ти можеш бути мамою і одночасно спортсменкою, борчинею, залишатися люблячою людиною, а на килимі бути справжнім воїном.

- Які враження від Мінська?

- Я тут уже була на змаганнях. Взагалі мені подобається. Країна, близька за духом українцям. Приємні люди, щирі. Гуляти особливо не було можливості. До виступу спортсмени намагаються акумулювати енергію. Вагу потрібно було тримати, тож сильно не розгулювала. Дорога – від селища до залу і з залу до селища.

- Перед від'їздом на Ігри наші знакові спортсмени – Сергій Бубка, Людмила Турищева, Володимир Кличко – ділилися зі збірною історіями та досвідом. Що для себе з цього винесли?

- Дуже хороший формат, мотивує спортсменів, щоб вони вірили в себе і не падали духом. Ми зібралися таким дружнім колективом, поспілкувалися між собою. Такі зустрічі зближують. Кожен у своєму виді спорту закритий, переживає за свої змагання. А тут розрядка – ділишся емоціями, враженнями, і потім легше йти далі працювати. Вони розповідали про свої помилки, що вони робили не так. І ти аналізуєш, намагаєшся не повторювати. Їх хвилювання перед змаганнями порівнюєш з собою, зі своїми переживаннями.

- Ви і самі цього року потрапили до ТОП-100 найвпливовіших жінок Львівщини. А хто у вашому житті вплинув на вас найбільше?

- Напевно, мама. Вона для мене зразок жінки. Я завжди хотіла бути такою, як вона. Вона сильна духом, щира людина, яка всім серцем любить свою родину і оберігає її. Вона мій ідол, мій найближчий друг. Я з нею завжди ділюся проблемами і секретами. Я така, яка я є, завдяки їй. Завжди прислухаюся до її порад, і коли в житті не знаю, як правильно вчинити, або є якісь сумніви, телефоную мамі. Вона допоможе зробити правильний вибір.

- Незважаючи на те, що у вас самої вже великий досвід, чи є у вас ще кумири в спорті?

- Мені дуже подобається Оля Харлан (чемпіонка ОІ з фехтування. – Авт.). Коли з нею спілкуюся, відчуваю її силу духу. Дуже хороша і як людина, і як спортсменка. У неї аура сильної особистості. Взагалі я спілкуюся з багатьма спортсменами, і від кожного намагаюся щось взяти на замітку, щоб ставати краще.

- Підготовка до Мінська-2019 чимось відрізнялася від звичайної?

- Ні, ми працювали в звичному режимі. Лише наприкінці зменшили навантаження. Пройшли медогляд, у мене виявилися занижені показники, і мені рекомендували більше відпочивати. Перетренувалися: організм був виснажений. І, можливо, трохи довше відпочивала, ніж зазвичай, що позитивно вплинуло на мій виступ (посміхається). Добре, що наша федерація і тренери проводять такі обстеження час від часу – це дає можливість вивчити свій організм і вчасно зупинятися. Медаль складається з маленьких частин, виливається в одне ціле і висить на шиї у спортсмена. Але у нього за спиною стоїть велика дружна команда.

Якби я його не пройшла, то обстеження, то і далі працювала в тому ж режимі, і, можливо, все б закінчилося по-іншому. У профспорті повинен бути індивідуальний підхід. Кожен організм реагує по-різному на навантаження і відпочинок, і не завжди спортсмен адекватно прислухається до себе. Думає, що чим більше, тим краще буде ефект, і на змаганнях все вийде. Але можна не розрахувати сили і потенціал організму. І тоді не буде навіть сил.

У нас основні змагання – це чемпіонат світу, який відбуватиметься у вересні в Астані, в Казахстані. Він ліцензійний: розігруватимуться перші квоти на Олімпійські ігри. Всі сили і емоції туди направлятимемо.

- Чи відрізняються якось ці Ігри від тих, що були в Баку 2015 року?

- У Баку було пафосніше. Можливо, було виділено більше грошей. Ну а для нас змагання – це свято. Ідеш вранці перед змаганнями, переживаєш і зустрічаєш купу волонтерів, які з тобою вітаються, бажають гарного дня, і це піднімає настрій.

- Ну і тут у вас золота медаль.

- Звісно! (Сміється.) У кожного спортсмена місто, в якому він перемагає, в душі стає близьким.

Як повідомлялося раніше, на Європейських іграх стався казус: не було кому передати прапор змагань. Справа в тому, що наступний господар Ігор – польський Краків – відмовляється їх проводити.

Також ми писали, що гопак знову в моді: Жан Беленюк зірвав овації танцем на Європейських іграх в Мінську. Борець спочатку пробігся килимом з українським прапором, а потім почав танцювати. Для Жана це не вперше. Дивіться, що він витворяв під час зборів:

Беленюк танцює на борцівському килимі