Владислав Ващук: "Побачивши перед собою помаранчевого Гітлера, Суркіс аж гикнув від несподіванки"

Колишній захисник київського "Динамо" і збірної України Владислав Ващук продовжує ділитися різними історіями свого футбольного життя. Цього разу Ващук розповів про веселого масажиста Володю.

- Є в житті персонажі, байки про яких можна переказувати роками, і вони не старіють. Ось, приміром, легендарний масажист Володя.

Масажистів у "Динамо" було двоє – Паша Швидкий і Валер’янич.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Паша – велика розумниця і мегапрофессіонал, підняв на ноги не одного футболіста після травми. Рідко зустрічав кого-небудь, хто працював так само добре, як він. Ніхто краще за нього не міг розігріти перед грою, зняти спазм, прибрати напругу після. На масаж до Паші прагнули потрапити всі, не тільки гравці.

Валер’янич, він же – просто Янич, Валерій Янович Євлантьєв – той був сама добродушність. Дотепний, товариський, любив побалагурити. У команді обурювалися, що Валер’янич не допрацьовує, мовляв, погладив так і все, але для молодих, у яких ще особливих проблем не було, він був саме те. До того ж, за характер Валер’яничу можна було пробачити, добрішу людину важко зустріти.

Потім Паша взяв на допомогу свого племінника – Володю Мотренка. Володя був класичним "горем сім'ї". Молодий і нетямущий, був прилаштований під нагляд дядька, в надії на те, що під його початком працюватиметься легше. Але масажистом Володя виявився непоганим, на подив, і майстерність його зростала день у день, з року в рік. Він завжди відгукувався на наші прохання, якщо потрібен був додатковий масаж, відчував наші ноги, і в підсумку його як професіонала визнали навіть найвимогливіші.

Віку Володя був такого ж, як і ми, мріяв швидко розбагатіти і вівся на провокації. Пройти повз такої удачі команда, яка нудьгувала на базі, звичайно, не могла.

Отже, жертва була призначена.

Одним з перших випробувань для Володі стала тарілка з яблуками.

В їдальні давали на обід яблука. Не знаю, хто і коли вирішив, що футболістам потрібно давати саме зелені, кислючі яблука, але нам давали саме такі. Того разу кислота зашкалювала, вкусити було нереально. Комусь стало нудно, вирішили розважитися.

Уклали з Володею парі, що за 500 доларів той з'їсть п'ятнадцять яблук. Скинулися. Гроші поклали на стіл, накрили тарілкою з яблуками, приготувалися...

Володя стартонув досить бадьоро. Час не обговорювався, але він вирішив, що їсти треба швидко. Юрій Максимов акуратно складав качанчики, рахував – раз, два, три... На п'ятому у Володі почали стріляти зуби і текти слина... На сьомому темп став падати... На дев'ятому кількість зацікавлених глядачів і коментаторів зросла вдвічі... Інтрига наростала, грошей Володі хотілося відчайдушно, але яблуко не лізло. Глядачі кричали і підбадьорювали героя. Качанчики лежали в ряд, але... На одинадцятому Володя став одного кольору з яблуками і побіг в туалет...

Грошей не віддали, спір був програний. Запропонували Володі компромісний варіант – з'їсти за сотку кілограм бананів, але були послані початківцем стартапером.

Їздив Володя на роботу на старенькій "дев'ятці". Залишав її завжди в одному і тому ж місці. І в один прекрасний день, з нудьги, машину вирішили переставити в інше місце. Яка-неяка, а розвага. Чоловік десять взяли і перенесли машину до будиночка адміністратора, там було побільше зелені, замаскували. Знайшли гарне місце дислокації і стали чекати...

Володя вийшов, машини не побачив, побіг за ворота, там теж не побачив, повернувся. Зайшов, вийшов, знову не побачив. Запитав у охорони на воротах – чи не виїжджала машина. І впав у паніку. Дивлячись, як Володя бігає по базі і виймає мозок охорони, іржали всі. Головне, в міліцію він так і не здогадався зателефонувати. Коли агресивний охоронець ткнув носом Володі в його машину, що стояла біля будиночка адміністратора, ми вже говорити не могли.

Одного разу Сергій Шматоваленко привіз звідкись фальшиву доларову ляльку. Виглядала вона як згорнута в трубочку пачка доларів. Всередині папір. Довго розглядали, думали – куди прилаштувати, згадали про нашого старого друга Володю...

Довго думали, як підкинути, вирішили, що хтось повинен промовити на доріжці, перед тим як Володя буде проходити там. Виставили охорону, щоб ніхто інший по доріжці не пройшов, приготувалися.

Риба наживку проковтнула відразу. Через п'ять хвилин Володя появився з блискучими очима, і , озираючись по сторонах, поліз за кермо своєї "дев'ятки"... На виїзді його вже чекав "патруль".

- Стояти! Куди зібрався?!

- Хлопці, мені тут треба терміново додому... Вдома проблеми...

- Зараз у тебе проблеми будуть! Де гроші?

- Які гроші? Я не брав!

- Як не брав? А ну давай – вивертай кишені!!

Ляльку знайшли засунутою в сигаретну пачку. Коли Володя побачив, що ми розгортаємо простий папір, очі в нього стали, як п'ять копійок.

"Покидьки!! Як ви могли?! Ненавиджу!!", – кричав початківець "кримінальний авторитет"...

Але найвидатніший випадок, який увійшов в мою особисту колекцію приколів, стався з Володею трохи пізніше.

Зазвичай всі приколи починалися так – сидить чоловік десять в холі, ріжуться в карти і труять. Лужний висить на телефоні. Інтернету тоді не було, мобілок теж, так що єдиний зв'язок з зовнішнім світом – це телефон червоного кольору. Нам, як молодим, доступ до зв'язку тільки після старших, так що чекати, поки телефон звільниться, доводиться довго. Можна чекати весь вечір, так що рубаємося в джокер. Заодно народжуються ідеї, як розважитися сьогодні ввечері.

На цей раз ідея була геніальною. Володі запропонували контракт. Він зобов'язаний був пофарбуватися в білий колір і підстригти вусики, як у Гітлера. У такому вигляді він зобов'язаний був проходити місяць. Одна з важливих умов – не ховатися, коли приїжджає начальство, президент клубу і т. д. В шапці не ходити. У контракті були прописані довжина і ширина вусиків, колір волосся, всі умови. Сума контракту – 1200 доларів.

Володя довго не хотів підписувати контракт, казав, що ми як завжди його обдуримо, але тут вже стало цікаво всім – як будуть розвиватися події. Скинулися командою – і 1200 доларів, справжніх і які пахнуть, лежали на столі перед потенційним підписантом.

Як завжди, при вигляді грошей Володя впав у стан прострації і погодився. Договір написали на листочку А4, скріпили підписами всіх присутніх, на кухні у бабусі попросили печать, бовкнули на "контракт", відлік пішов.

Першим ділом Володі треба було пофарбуватися. Коли вранці Володя прийшов на роботу і стягнув шапку, спочатку у повітрі зависла тиша, а потім гримнув дружний ржач.

Володя був такого кольору, як мастика, якою натирають підлоги в школах. Рудий з переходом в помаранчевий. На питання "що це?", Володя розповів, що пішов в салон краси, але там йому пояснили, що за раз пофарбуватися в білий не вийде, потрібно фарбуватися в два прийоми. Тому ми бачимо перший етап. Перший етап нас вже цілком влаштовував, бо видовище було ще те, а в поєднанні з вусиками Гітлера взагалі мало приголомшливий ефект. Але в білий все одно сказали пофарбуватися.

Щоранку у нас тепер починалося не з зарядки, а з крику Юрія Максимова: "Володя! Вусики!". І Юра лінійкою вимірював вуса – чи не порушені кордони, чи не виросли вони більші. Потихеньку ми почали звикати до виду нашого масажиста, і тисяча двісті доларів, швидше за все перекочували б у кишеню Володі без проблем, якби не один трагічний для нього випадок...

На базу приїхав старший Суркіс з президентом Кучмою. Не поспішаючи, вони проходили по базі, як зазвичай, зайшли до команди. Володя стояв хоч і не в перших рядах, але на виду. Дотримуючись умови контракту. Без шапки і з вусиками. Рудий Адольф.

Суркіс йшов опустивши очі і не відразу зрозумів, що відбувається. Побачивши перед собою помаранчевого Гітлера, він, як мені здалося, аж гикнув від несподіванки. Стало дуже тихо. Суркіс дивився на Володю і не знав, що сказати...

Через п'ятнадцять секунд Суркіс нахилився і шепнув на вухо директору бази: "Приберіть. Швидко".

Дивлячись на те, як Паша прибиває "улюбленого племінника", ми розуміли, що контракт, швидше за все, закінчився. Але ми недооцінили Володю. Він не здався! Інтрига тривала.

Погорів Володя на дрібниці. У місті хтось побачив, як Володя їхав на своїй "дев'ятці" в шапці. Це і був трагічний "епік фейл".

На загальних зборах оголосили, що Володя порушив умови контракту, і він анулюється. Володя спробував було посперечатися, але був притиснутий фактом до стінки. Грошей по контракту він не отримав. Спробував забрати частину за відпрацьовані дні, але ми пригрозили, що розповімо Паші, що пофарбувався він не за покликом серця, а за гроші – той його вб'є, і Володя здався...

У підсумку, частину грошей – доларів п'ятсот чи шістсот – було видано таки в якості премії. За вираз обличчя Суркіса. Таких величезних очей у Григорія Михайловича ми більше ніколи не бачили.

До речі, Лобановський завжди заохочував атмосферу дружніх жартів. Якщо ми навіть робили якусь дурість, але всією командою – ніколи не сварив. Мало того, міг і сам пожартувати...