Владислав Ващук: "Кварцяний сказав, що жити будемо в гуртожитку зі щурами"

Колишній захисник збірної України і київського "Динамо" Владислав Ващук продовжує згадувати своє футбольне минуле. Цього разу Влад розповів своїм відписникам на Facebook, як йому гралося у найбільш одіозного українського тренера Віталія Кварцяного.

"У моєму житті часто траплялися і трапляються несподівані речі. Я до цього вже звик і зазвичай сприймаю все спокійно. Але коли в 2010 році пролунав дзвінок і на тому кінці дроту сказали: "Влад, привіт! Це Кварцяний Віталій Володимирович. Не хочеш пограти у мене?"- Я оторопів.

На той момент я шукав клуб – позаду були вже і ФК "Львів", через кризу відмовився продовжувати контракт, оскільки не тягнули мою зарплату. І "Чорноморець" під керівництвом нині покійного Баля, царство йому небесне, світла була людина...

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Так що на момент дзвінка Кварцяного я був вільний, як птах, хотів грати і мав величезний, як для українського футболіста, досвід.

Пропозиція була настільки несподіваною, що я навіть замовк секунд на тридцять. А потім бовкнув: "Віталію Володимировичу... кажуть – ви своїх футболістів б'єте". – "Влад, то все злі язики! Давай, чекаю тебе".

Так почався найбільш непередбачуваний рік моєї футбольної кар'єри.

Зустріли мене в Луцьку добре. Договір був півроку + півроку. Перший місяць мене особливо не чіпали, хоча грали ми не дуже – команда зігравалась – більшу частину гравців прибрали після великого програшу в четвертому турі. Решта, швидше за все, просто хворіла в цей час і під роздачу не потрапила. "Довгожителів" у "Волині" було мало – я потім зрозумів чому.

Тренувальний процес у виконанні Віталія Володимировича – це окрема пісня. Пам'ятаєте анекдот про слоників, що на плацу бігають? Ось десь так само...

Одного разу на тренування принесли бронежилети. Всі повинні бігти в бронежилетах. Ні, ну а чо? Логічно. Тренер так бачить.

Я говорю:

- Мені не можна бігати.

- Чого це?

- Коліна прооперовані, можуть вилетіти.

- Ну добре. Всі біжать в бронежилетах, а Ващук – без. Побігли!

Тренер задоволений, всі в шоці. Ну і в продовження банкету – а тепер всі грають в бронежилетах! А так, Ващук без бронежилета, у нього ж коліна...

Або ще була фішка в темряві грати. Ну є у тренера настрій потренувати. Неважливо, що м'яч не видно – не фіг, тренуйте зір.

Багато було такого, що у мене особисто викликало подив. У мене, який пройшов школу Лобановського, не було питань щодо інтенсивності навантажень. Але ось щодо доцільності того чи іншого, питання виникали, і часто.

Я, природно, дратував авторитарного Кварцяного і улюблена його фраза була: "Що ти мені тут динамівський футбол показуєш ?!"

Фрази можна було записувати.

"Хулі ти по флангах б'єш? Знову динамівські штучки? Бий на високого!" (під час гри).

"За горло його тримати треба, за горло, ось так!" – про нападника (встрибнувши попередньо на спину футболістові, що нічого не підозрював, а просто проходив повз).

"Значить так. Їдемо на гру. Жити будете в гуртожитку зі щурами. Годувати вас не будуть. Ви повинні вийти на гру злі і голодні!!!" (Перед кубковою грою)

Місяці через три під час мого законного вихідного пролунав дзвінок.

- Влад, бери свого агента і контракт, будемо припиняти наші відносини.

Я нічого не розумію, їду в Луцьк, приходимо до Кварцяного.

- Віталію Володимировичу, в чому справа? Що трапилося?

- Значить так. Через тебе команда втратила дванадцять очок. До побачення.

І включає запис з якогось телеканалу, де коментатор під час гри два-три рази повторив моє прізвище...

Я слухаю, потім і питаю:

- Віталію Володимировичу, ви хоч розумієте, що якби у нас були ці дванадцять очок, то ми б були на першому місці?! Причому так би відірвалися від "Динамо" і "Шахтаря", що наздогнати б вони нас вже ніяк не змогли ?! У нас би чемпіонство було б достроково!! Ми що, тепер коментаторів слухаємо???

Робота думки.

- А ну так. Тобі ж все одно нічого не доведеш! Ну ти все одно не розслаблюйся, грай давай!

Питання закрили.

За підсумками кола "Волинь" зайняла непогані позиції. Нас відпустили на відпочинок, після чого ми повинні були летіти до Туреччини на збори. Незадовго до цього провели збори в Луцьку, у мене була зустріч з президентом клубу і головним тренером, де підтвердили, що я залишаюся ще на півроку. Тому підступу я не чекав. Поїхав до Києва збирати речі.

За день до вильоту набирають з клубу: "Влад, ти в Туреччину не летиш, тебе в списках немає".

Набираю Кварцяного. Трубку не бере. Набираю президента клубу. Кажу – мене на збори не беруть. Той – ні сном, ні духом: "Влад, ну ти можеш мене здивувати... Я взагалі-то не в курсі. Чому?"

Ситуація незрозуміла. Але я ж знаю коли літак повинен летіти – приїжджаю в Бориспіль. Підходжу до Кварцяного.

- Віталію Володимировичу, чому я не лечу?

Відповідь була мегазмістовною:

- Ти що – прокурор, щоб я тобі відповідав?

Усе. Більше поясненнями себе головний тренер команди не обтяжував. Команда полетіла. Я залишився.

А через днів десять пролунав дзвінок з невизначеного номера. Ні здрасьте, ні привіт. Кварцяний: "Ну що, відпочив? Давай лети до Туреччини, чекаю".

Поклав трубку. Ну що ти з ним зробиш? Став шукати квиток на Анталію...

Через кілька тижнів дізнався в чому ж справа. Вирішив Віталій Володимирович, що на перегляд їде багато захисників. Звичайна справа – під час зборів дивитися нових гравців, тренуючи і своїх, звичайно ж. Так ось, захисників в той раз було вісім. Я вже не поміщався, з його точки зору. Чотирьох Кварцяний отсеял відсіяв, а чотирьох залишив. Двоє заявили після кількох ігор, що в команді не залишаться ні за що. А двоє, що залишилися, нишком втекли вночі. Не захотіли робити зоряну кар'єру у великого тренера...

Часто запитують, особливо молоді – а правда, що Кварцяний б'є футболістів? Відповідаю як є – мене пальцем не чіпав. З приводу інших – нехай вони говорять.

З приводу договірних матчів. Було кілька разів, що мене і ще кілька людей садили на лавку запасних без пояснення причин. Було таке, що змінювали нападника на захисника, хоча це було нелогічно. Були рішення, що викликають, скажімо так, подив. Команда програвала. Але чи був це договірняк або просто примха тренера – сказати не може ніхто. І нехай це буде на совісті Кварцяного.

Тому що при всій неоднозначності Віталія Володимировича як тренера, я впевнений – якби не він, то великого футболу в Луцьку б не було. Як він цього домігся – це його історія. А історія ніколи не буває білою.

Хотів би я, щоб мій син потрапив в руки такого тренеру як він? Ні в якому разі. Нічого там робити молодим, з моєї точки зору. Краще європейська друга ліга, там більшого можна навчитися.

Чи поважаю я Віталія Кварцяного як футбольну людину? Однозначно – так. Мого нинішнього досвіду достатньо для того, щоб усвідомлювати яку важку і невдячну ношу він несе. "Волинь" – його дітище, його сенс життя. Можливо, як тренер він і не найкращий варіант, але як спортивний менеджер досить успішний. Він хвилюється за успіхи команди і справді вболіває своєю справою. І те, що "Волинь" досі тримається у вищій лізі – найкращий тому доказ. Можливо, він занадто емоційний і поведінка його не вписується в рамки загальноприйнятої моралі, але футбол він щиро любить. Так, як вміє...