Гравці ридали, благаючи його закінчити тренування: Шевченко – про роботу з Лобановським

Шевченко вдячний Лобановському за свої досягнення / Фото: Колаж: Сьогодні

Андрій Шевченко у своїй автобіографічній книзі "Тиха сила. Моє життя. Мій футбол" описав свої стосунки з легендарним наставником Валерієм Лобановським, під керівництвом якого працював з 1996 по 1999 рік в Динамо і в 2000-2001 роках у збірній України.

Сьогодні рівно 20 років, як помер Лобановський.

Читайте також: "Всі мої друзі мертві. Не через радіацію, а алкоголь, наркотики": Шева – про дитинство в СРСР

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Без нього не було б мене

Його називали Полковником. А я був його вірним солдатом на полі. Він вразив мене, зачарував. Я слухав його накази, виконував, трудився, ріс, ставав кращим. Без нього не було б мене. Я боровся за нього, працював до останньої краплі поту, пробирався по бруду, адже не існує простого шляху до слави. Його тренування були перевіркою на міцність, до знемоги. Коли кожен мускул тіла просив про помилування, коли ти хотів померти, але відроджувався. Він дарував тобі спортивну вічність.

Що сказав Лобановський під час першої розмови

Я бачив, як ти граєш. У тебе є клас, ти можеш стати гравцем високого рівня. Але ти повинен бути більш організованим на полі. Готовим психологічно і фізично, щоб стати частиною мого Динамо. Присвячуй футболу всього себе, старайся рости, думай про інших. Я в тебе вірю, але вимагаю дисципліни.

Збори з Лобановським. Всі були в шоці

Перші збори з Валерієм Васильовичем ми проходили в Німеччині. Перед відльотом почали займатися в Києві: два тренування в день. Вранці збиралися на базі, команда ділилася на дві групи: біг і атлетика на вулиці, в десятиградусний мороз, для однієї, аеробіка всередині для іншої. Ми були в шоці: для чого футбольній команді займатися аеробікою? Сорок хвилин, без пауз, під дуже гучну музику. Потім групи мінялися. Днем з'являвся м'яч. Інтенсивність зростала, але ніхто не подавав голос. Часто доводилося здавати тести: 4 рази по 400 метрів, 5 разів по 300 метрів. Біг, біг, біг. У Німеччині навантаження зросли, щоденних тренувань стало три. Протягом місяця ми проходили військову підготовку.

6:45 – будильник. 7:00 – пробіжка на 45 хвилин або заняття в залі. 10:00 – сніданок. 10:30 – тренування. 16:00 – робота з м'ячем, дві години. Увечері ми падали на ліжку, абсолютно знищені. Тільки Ребров возився зі своїм радіо (Ребров – чемпіон Європи та світу з радіоспорту).

Хто не блював – виходив в основі

Лобановський вимагав від нас максимуму. Чим більше ти втомлювався, тим більше ставали навантаження. Він придумав безліч вправ. Наприклад, так званий смертельний підйом – ривки по похилій поверхні (ухил – 15%/8,5 градусів). Блювали майже всі, я – ніколи. Хто не блював – виходив в основі. Якщо блювали всі, то в основі виходили ті, хто блював менше. Я ніколи не думав про те, щоб здатися. Мені подобалося працювати. Мені це було необхідно.

Гравці благали закінчити тренування

Лобановський читав філософські праці, говорив, що без тренувань не буде щасливого завтра. Хто не знайомий з ним, не зрозуміє, що втратив. Геній. Візіонер. Бунтар. Перфекціоніст. Винахідник машини часу. Я бачив, як гравці, що відбулися, ридали, благаючи його закінчити тренування. Він ніколи не погоджувався. Лобановський став моєю релігією. Було життя до нього і після, цитує Шеву tribuna.com.