Голубці так і залишилися на плиті: як біженці вболівають за збірну України

Українські фанати в Німеччині заповнили майже весь стадіон

Сьогодні збірна України зіграє другий контрольний матч. Ми ведемо онлайн-трансляцію поєдинку Емполі – Україна.

Минулого тижня підопічні Олександра Петракова зіграли з менхенгладбаською Боруссією. Кореспондент "Сьогодні" побував на тому поєдинку і ділиться своїми враженнями.

Переможемо – і додому!

Все змішалося. Що відбувається? Агов! Де ми? У Німеччині? А може, тут уже Україна? Переповнена остання електричка, що вирушала о першій ночі від головного вокзалу Менхенгладбаха, за формою і зовнішнім виглядом нічим не відрізнялася від тисяч таких мініпотягів, що належали акціонерному товариству Німецьких залізниць. Тільки от наповнення її двох вагонів, що без перебільшення тріщали по швах, було... українським.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Жінки з малими дітьми. Безтурботні молоді парочки. Матючки тінейджерів, що веселяться. Яскраві намарафечені панночки. Парубки напідпитку, які без тіні сумніву вихиляли по черзі з естафетної пляшки пива, що переходить з рук у руки. Усі – у синьо-жовтому. Усі – з футболу. Всі свої. Усі – у чудовому настрої. Пережили море емоцій – наші перемогли!

З офіційно оголошених 20 223 глядачів, які були присутні в секторах "Боруссія-Парку", українців було, напевно, трохи більше половини, однак трибуни на всі сто відсотків щиро вболівали за команду Петракова.

Зустріти українських біженців тепер можна щокроку. За даними Федерального міністерства внутрішніх справ, 714 998 громадян України перетнули кордон Німеччини у період з 24 лютого до 11 травня. Причому потік вже помітно скоротився: тепер щодня прибуває приблизно 2000 осіб, а в середині березня – 15 000 щодня.

І представники нової діаспори їхали в Менхенгладбах – з усіх куточків Німеччини. П'ять, вісім, десять годин у дорозі, дорога назад вночі – не важливо: для нас немає перешкод! Втім, навряд чи доречно говорити про діаспору. Діаспора – це щось монолітне, усталене, давно інтегроване, що прижилося, на десятиліття. Але абсолютна більшість новоприбулих прагнуть назад, у рідні краї – і якнайшвидше! Прохолодним вітряним травневим вечором, чекаючи автобуса на зупинці біля стадіону, ми познайомилися з киянкою Інною: мама з двома синочками спеціально приїхала на футбол із Берліна.

"Скоро ми переможемо і поїдемо додому, – слова жінки випромінювали спокійну впевненість. – Там нас чекає наш тато".

Втомлений щасливий хлопчик років десяти дбайливо тримав у руках свій дорогоцінний трофей – картонний синьо-жовтий прапор з автографами футболістів збірної України.

Години за три до початку матчу під яскравим, майже по-літньому палючим сонцем уболівальники, що підходили невеликими групами, потихеньку почали заповнювати простір навколо красеня-стадіону. Каси ще не відкрили (щоб отримати безкоштовний квиточок, досить було показати український паспорт), натомість атрибутику вже жваво продавали.

І якщо біля свіжозавезених у фан-шоп Боруссії футболок збірної України (синіх, жовтих, білих – вибирай на всяк смак!) особливого ажіотажу не спостерігалося (ще б пак, попри табличку "Всі виручені кошти підуть у фонд підтримки України", викласти 60 євро за майку готовий далеко не кожен!), то на альтернативній точці торгівля йшла на повну силу.

Жвава тітонька у віночку із синьо-жовтих квітів пропонувала свій ходовий товар – прапори України: великі – по 10 євро, маленькі – по 5. І від покупців не було відбою.

Пів години на початок. Репортер "Боруссії-ТВ" біля краю поля бере інтерв'ю в Андрія Вороніна – перші кроки у дорослому футболі одесит зробив саме в Менхенгладбаху. Тим часом у спеціально обладнаному приміщенні, що виходить вікнами-вітринами на VIP-балкон центральної трибуни, повним ходом іде підготовка до ток-шоу, запланованого відразу після закінчення матчу. Зіркові модератори: багаторічна ведуча телевізійних новин Першого державного каналу Лінда Цервакіс та спортивний оглядач Маттіас Опденгевел, який працював на Євро-2012 у Донецьку. Тема спецвипуску ток-шоу – війна в Україні, гість – українець Андрій Воронін.

Зупиніть війну!

Команди виходять на поле, футболісти пліч-о-пліч з українськими дітьми – всі у білому. Хвилина щастя, хвилина гордості. Христина Соловій натхненно виконує гімн України. Серед поля – гігантський транспарант: "Зупиніть війну!"

Через мить його згорнуть, а дві зайві смужки залишаться, перетворивши центральне коло на символ миру. Трибуни скандують: "Україна! Україна!", демонструють море синьо-жовтих прапорів. Сльози навертаються на очі.

Україна перемогла – 2:1. Автором перемоги став джокер – Олександр Пихальонок, який забив гол у першому ж своєму матчі за збірну.

Ток-шоу стартувало пунктуально – німці зробили приємний сюрприз, запропонувавши телеглядачам особливий сервіс – синхронний переклад українською мовою у прямому ефірі.

"Вдячний хлопцям, що вони взагалі знайшли в собі сили вийти на матч, грати у футбол, – ділився своїми переживаннями гість студії Андрій Воронін. – Те, що відбувається у нас вдома, – це жахливо. У багатьох гравців сім'ї в Україні. Можу собі уявити, як важко зараз думати про щось інше. Велике спасибі всім, хто нам допомагає. Слава богу, весь світ – з Україною! Це дуже важливо для нас".

А рядок під картинкою все біг, називаючи чергові імена та оголошуючи суми пожертвувань. Глядачі каналу Pro7 прислали за час трансляції 642 745 євро, а клуб Боруссія додав ще 132 000 євро – чудовий результат!

Хоч би на мить обійняти чоловіка!

Та сама "українська" електричка, що тріщала по швах, безперестанку говорила, гула, співала. Хлопець, який давно живе в Німеччині ("Я вже двадцять років тут, але паспорт не змінював!"), гарно затягнув "Червону калину", вагон підхопив. А я слухав уважно. Слухав сповідь. Жінці, що сиділа поруч, просто необхідно було виговоритися, вилити душу. Ще одна сумна історія, одна з багатьох.

Приїхала з Ірпеня з двома доньками. Працювала у держустанові. Жили щасливо, без надмірностей, але в достатку. Збиралися святкувати день народження старшої доньки – якраз поставила каструлю з голубцями та картоплю на олів'є. Як грім серед ясного неба: "У вас тридцять хвилин на збори!" Встигли скочити на підніжку останнього евакуаційного поїзда. Голубці так і лишилися на плиті. Тієї кухні, того будинку вже немає. Серце рветься назад! Але розумом розуміє – не можна. Нікуди. "Хоч би на хвилину обійняти чоловіка!" Безмірний смуток у її очах.

"Ми ховалися в підвалі. Молодша навчилася вимовляти "р", вправляючись: "Снар-р-ряд!", "Гр-р-раната!", "Р-р-ракета!" Дівчата ніяк не відійдуть від шоку. Скоро до школи – а вони не бажають вчитися. Плачуть. Просяться додому!"

Як можу, намагаюся заспокоїти попутницю (знаю – це нереально!): "Зробіть найкраще, що можна у вашій ситуації. Поживіть у Німеччині, оговтайтесь". Нервово відкидає, постійно вибачається: "Нічого не хочу! Вдячна за теплий прийом. Дякуємо за безкоштовні квитки на футбол. Вдячна за все. Але дуже хочеться додому..."

Вагон гуркотить: "Слава Україні!" Моя сусідка реагує голосно, чітко, у такт. І фанатські промови декламує напам'ять. Чи чула вона їх раніше, у минулому мирному житті?

Один з пасажирів, не надто тверезий, але в межах дозволеного, російськомовний мешканець Німеччини, можливо, зовсім не українець, розмовляв і співав голосніше за інших і майже нарвався. До нього підскочили дві обурені дівчини і накинулися на чоловіка мало не з кулаками: "Як ти поводишся? На нас дивляться! Ганьбиш Україну!" Хуліган, що за німецькими мірками не зробив нічого поганого, образився, поліз розбиратися – довелося рознімати.

Електричка під'їжджала до Дюссельдорфа, конфлікт перекочував на перон, ще недовго покипів, але пару вже випустили, і все затихло. Закінчувався такий насичений день. Численні вболівальники збірної України роз'їжджалися по квартирах. Великій групі потрібно було не пропустити електричку до сусіднього Кельна. Компанія молодих одеситів – симпатичні інтелігентні хлопчики та дівчатка – виявилися "місцевими" і, душевно попрощавшись, парочками розійшлися в різні боки. А четвірка пацанів чекала поїзд далекого сполучення, і вони, сидячи на лавці, рятувалися від нічної прохолоди, кутаючись у синьо-жовті полотнища...