Автор першого гола "Шахтаря" в єврокубках: "Мій гол був найшвидшим в Кубку УЄФА"

Автор першого гола "Шахтаря" в єврокубках Володимир Роговський – про донецького Джордана, попадання в історію, суперників із "чаєм в роті" і про те, як "прихлопнули" вдома півзбірної Італії

- Володимире Григоровичу, віриться вам, що з першого матчу "Шахтаря" в єврокубках проти берлінського "Динамо", в якому ви відкрили рахунок, пройшло вже 40 років?

- І віриться, і не віриться... Здається, все це було зовсім недавно. Дуже добре пам'ятаю, як готувалися до старту в єврокубках, і досі можу в подробицях описати події всіх наших матчів в тому розіграші Кубка УЄФА. Ми обіграли Берлін вдома 3:0, а на виїзді зіграли з ними внічию 1:1, я і там теж забив. Потім пройшли угорський "Гонвед", обіграли їх і вдома – 3:0, і в гостях – 3:2. А третім нашим суперником став "Ювентус", де грала майже вся збірна Італії: Дзофф, Ширеа, Тарделлі, Бонісенья, Каузіо, Беттега. А тренував їх Джованні Трапаттоні. У Турині ми їм програли 0:3, але вони об'єктивно були сильнішими. Тим більше що для нас це був перший досвід гри на такому стадіоні, при таких уболівальниках. Але в матчі-відповіді все ж "грюкнули дверима" і виграли у них 1:0. Покійний Валера Шевлюк забив єдиний гол. Вважаю, що для дебютантів ми виступили тоді дуже навіть гідно.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Мій гол у ворота Берлінського "Динамо" ще протягом 15 років вважався найшвидшим в історії Кубка УЄФА

- А як ви тоді готувалися до ігор єврокубків, як вивчали майбутніх суперників? Відеозаписів же ще не було.

- Наш головний тренер Володимир Сальков їздив в НДР на якийсь матч "Динамо". Дивився, записував, робив для себе якісь висновки, а потім вже нам пояснював, які сильні і слабкі сторони у майбутнього суперника...

- Майже що "на пальцях"?

- Можна і так сказати. Потім, перед "Гонведом", Максимович (Сальков. – Авт.) в Угорщину з'їздив. Тоді в соцкраїни все ж виїхати було простіше. А ось потрапити в Італію, подивитися на "Ювентус" йому вже не вдалося. Тому першу гру з італійцями ми взагалі грали "наосліп". Може, тому і програли так крупно.

- Але давайте повернемося до подій першого матчу, з берлінським "Динамо", і до вашого історичного голу.

- Ми почали в своєму стилі – пресинг зі стартовим свистком. І вже одну з перших наших атак німці перервали з порушенням правил – збили Соколовського недалеко від правого кута свого штрафного майданчика. Штрафний у нас пробивав Яремченко. Валера навісив на дальню штангу, де вже вистрибував Старухін. Віталік до м'яча не дотягнувся, але відвернув увагу захисників "Динамо" на себе, а я опинився майже неприкритим. Бив головою зряче, головне було – потрапити у ворота. Ось так і забив. Сталося це на третій хвилині матчу. І, до речі, я потім вже десь прочитав, що цей гол ще протягом 15 років вважався найшвидшим в історії Кубка УЄФА.

- А ви взагалі головою добре грали?

- Ну, з Старухіним мені змагатися було важко (посміхається). Віталя взагалі був феноменом, королем повітря, як його називали. У наш час краще за нього в Союзі головою не грав ніхто. Це треба було бачити: він вистрибує, і разом з ним вистрибують захисники. Але коли ті вже починали опускатися, Віталя немов зависав в повітрі – як Джордан в баскетболі. Ніби його щось тримало. Такому навчитися не можна, це природний дар. Ну а я був "підношувачем снарядів" для Бабусі, крайнім нападником, за сучасною класифікацією – щось типу правого вінгера. У мою задачу входило обіграти захисника на фланзі, а потім вже за обставинами: чи зробити передачу в центр, або самому нанести удар по воротах. Але коли мені надавалася можливість пробити головою, я завжди намагався нею скористатися.

- У тій грі з німцями Сальков давав установку на швидкий гол?

- Так у нас взагалі тактика така була в домашніх матчах, з ким би не грали – постаратися збентежити суперника, запресингували, поки він ще не втягнувся в гру. Знаєте, деякі команди адже виходять на поле, як у нас говорили, ще з чаєм в роті. Була у нас, наприклад, награна комбінація при розіграші м'яча з центру на початку гри. Тоді не можна було, як зараз, відразу віддавати м'яч назад, перший удар обов'язково треба було зробити вперед. Підходили до м'яча двоє: Старухін і хтось із півзахисників. Бабуся легенько катне його вперед і відразу біжить в чужу штрафну. За ним слідом крайки – я і Сафонов. М'яч у цей час віддається задньому захиснику Горбунову, у якого був сильний і точний пласуючий пас. Йшла передача через півполя на Старухіна, скидання під удар – і вже "пожежа" біля воріт суперника.

За перемогу в матчі чемпіонату країни ми отримували рублів по 70 на брата, а єврокубках – десь до 200 за виграш

- Ваш швидкий гол в ворота берлінців напевно вплинув на подальший хід поєдинку?

- Так, ми відчули себе ще впевненіше, заграли на високих швидкостях, стали регулярно створювати гольові моменти. До пори до часу німцям просто щастило, але вже під завісу матчу Соколовський і Старухін забили ще два м'ячі. Ми перемогли 3:0 і, по суті, зняли всі питання щодо виходу в наступний раунд.

- Наскільки преміальні за перемогу в єврокубковому матчі тоді відрізнялися від премії за виграну гру чемпіонату?

- Якщо мені не зраджує пам'ять, за перемогу в матчі чемпіонату країни ми отримували рублів по 70 на брата, а єврокубках – десь до 200 за виграш. В принципі, непогані гроші на ті часи, враховуючи, що, скажімо, місячна зарплата інженера була тоді близько 150-160 рублів.

- Відеозапис того матчу і свого гола потім як-небудь доводилося бачити?

- Звісно. Востаннє дивився нарізку з того матчу в 2011 році, коли приїжджав на святкування 75-річчя "Шахтаря". У клубному музеї на "Донбас Арені" був невеликий кінотеатр з багатим відеоархівом. Ех (важко зітхає), дай Бог, може колись ще й повернемося на "Донбас Арену".

- Чи стежите за виступами нинішнього "Шахтаря"?

- Не тільки стежу, але і вболіваю за команду всією душею.

- А самі на поле ще виходите?

- Трапляється. Ось, наприклад, рік тому грав зі збірною ветеранів херсонського футболу (Володимир Роговський, якому зараз 62 роки, вже багато років очолює кафедру фізвиховання в Херсонському економіко-правовому інституті. – Авт.) проти збірної ветеранів київського "Динамо. З Києва приїжджали Бессонов, Саленко, інші хлопці. Ми виграли 4:3, один з голів забив я, і мене в підсумку визнали найкращим гравцем матчу.