Востаннє такий підйом футбольна Україна переживала в 2006 році. Тоді ми дійшли до чвертьфіналу чемпіонату світу. З Шевою.

Через 15 років Україна грала в чвертьфіналі чемпіонату Європи. З Андрієм Миколайовичем.

У футболі це рідкісне явище, коли крутий гравець ставав крутим тренером. Він став ним...

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Спочатку над Шевченком насміхалися, критикували, ненавиділи. Напевно, були причини. Його поява в тренерському штабі збірної України перед Євро-2016 сприймалося неоднозначно. Як і призначення потім головним тренером – абсолютно без досвіду.

Але Шевченко звик до труднощів, звик долати перешкоди. Всю кар'єру його били по ногах, вибивали зуби, ламали ніс. Не зламали...

Не зламали критикани і тренерські починання. Так, ми не потрапили на ЧС-2018. Але не дуже й хотілося туди їхати.

А далі були лише успіхи. Перемога у своєму дивізіоні Ліги націй, впевнений вихід на Євро-2020. Перемога і нічия з чинним чемпіоном Європи Португалією, нічия з чемпіоном світу Францією, перемога над Іспанією... Давно ми таких скальпів не знімали. Але навіть не результат радував. А атмосфера. Так, та сама. Особлива. Коли футболісти із задоволенням їхали в збірну, із задоволенням працювали. Слухали тренерів, вчилися, розвивалися. Спілкувалися з уболівальниками і дякували за підтримку. Спільне з фанами "У-КРА-Ї-НА!" – це мурашки по шкірі.

Шевченко об'єднав країну, зробив величезною фан-зоною – від Луганська до Ужгорода, від Києва до Севастополя. Ми знову пишаємося нашою збірною. Ми знову пишаємося нашим футболом. Спасибі, тренере!