Берінчик: "Мені мало два бої на рік, але нічого змінити я не можу – у мене контракт"

Чемпіон WBO Oriental і призер ОІ-2012 Денис Берінчик розповів про кострубатих філіппінців, роботу в міністерстві, титульний поєдинок з Василем Ломаченком, дружбу з Ігорем Ласточкіним, про те, як завоював дружину-слідчого і чого боїться найбільше.

- 22 грудня в Броварах відбудеться ваш перший бій після перерви, пов'язаної з відновленням після травми. Розкажіть, що від нього чекаєте і про свого суперника, філіппінця Росекі Кристобалі. Зазвичай філіппінці хлопці...

- ... стійкі. Тримають удар. Вони всі проходять колосальний відбір, відбір на виживання. Упевнений, що хлопець буде готовий, тому що це титульний бій. Думаю, поблажки ніхто нікому не робитиме. Завжди є щасливий удар – lucky punch, завжди можна пропустити на останніх хвилинах. Я, звісно, готовий на всі сто. Дуже багато роботи провів над своїми ногами в проекті "Танці з зірками". Протягом трьох місяців постійно тренувався, займався безпосередньо танцями. Потім вже на два місяці перейшов до підготовки до бою, пройшов хороший збір на олімпійській базі в Конча-Заспі – тритижневий загальнофізичний. До мене відразу приїхали спаринг-партнери з Узбекистану і Казахстану і наш В'ячеслав Кислицин. Хлопці все хороші, з хорошим професійним рекордом, не давали мені спуску. Попрацювали майже чотири тижні в спарингах.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

- Крім того, що Крістобаль витривалий, як би ви описали його стиль, манеру, ніж він може здивувати, які у нього родзинки?

- Це ті родзинки, коли у тебе не дуже високий клас аматорської школи боксу. Філіппінці відразу переходять у професіонали і починають там просто побиватися. Таких боксерів називають кострубатими, небезпечними, дерев'яними, коли удар може прийти нізвідки і незрозуміло за якою траєкторією. Б'ють вони головою, б'ють ліктями. Ставка буде на те, щоб не дати себе зачепити, працювати на дистанції. Відзначимо, що хлопець – лівша, печінка його буде ближче. Бачив його бої в професіоналах: він пропускає удари в голову і не реагує, тримає. Напрацьовували багато комбінацій, зв'язок – все через корпус, садитимемо йому дихання і функціональну систему, тобто печінку, відбиватимемо.

- Зараз на кону стоятиме пояс WBO International. Скільки ще теоретично до повноцінного титульного?

- Це не до мене запитання. Думаю, всі журналісти повинні ставити запитання Олександру Красюку: яким він бачить подальший розвиток, коли буде ще бій чи знову просидимо півроку і вийдемо на один бій.

- Олександр Красюк сказав, що у Дениса Берінчика немає іншого виходу, крім як ставати чемпіоном світу.

- І сидіти по півроку вдома.

- Тобто вам цього мало?

- Два бої на рік – так. Василь Ломаченко проводить по три чемпіонських. Коли боксують з топами по 12 раундів за титул, там і підготовка триваліша, і сам поєдинок набагато витриваліший. А коли битися з такими філіппінцями, як я, рівня майстра спорту, якщо оцінювати за українськими мірками... Звісно, мій рівень набагато вищий. Він на тлі мене виглядатиме набагато гірше, я впевнений.

- Не було бажання тоді змінити промоутерську компанію?

- Є таке поняття як контракт. Він підписується на п'ять років. Я вже починаю четвертий рік в компанії "К2", і наразі ми нічого не змінимо, і ви теж. Ви ж розумієте, яка у нас цікава ситуація в країні.

- Читали коментар вашого тренера: він говорив, що Бельтран, який був чемпіоном WBO, був би вам під силу.

- Пройшовся б. Ну, ось він і програв бій Педрасі, а потім Педраса захотів боксувати з Василем Ломаченком. Ломаченко цього року піднявся вище у вазі і накоїв там ділов (посміхається), порадував українську публіку, завоював пояси. Коли Василь прийшов до збірної і перейшов з 57 кг в 60, мені довелося піднятися в 64, хоча вага у мене була 60. І довів всьому світу, на що я здатний, але не нашій України: в світі був другим, а в Україні – двадцятим.

- Василь Ломаченко піднявся в вашу вагу.

- Я пропоную Олександру Усику, і всім спуститися до мене. Приходьте до моєї категорії і битимемося з усіма в одній вазі! (Посміхається). Я запропонував Олександру Красюку спуститися на категорію нижче.

- Тобто ви відчуваєте, що це не буде проблематично?

- Потрібно підібрати команду, дієтологів. Звиісно, можна підвести вагову категорію. У світі, в аматорському та професійному спорті, є "гонщики": вони ганяють по 15, а то і по 20 кг. У повсякденному житті я важу десь 67 кг, під 70. Десять кілограм за титульний бій я б зігнав і добре б почувався.

- Зустріч з Василем Ломаченком навіть не розглядаєте?

- Це нецікаво буде світовій публіці. І для України і пострадянських країн теж. Хто заплатить за цей бій? Ви зі своєї кишені? "Інтер"? Скільки він дасть Василю Ломаченку за трансляцію такого поєдинку? Хто його організовує? У нас в Києві або Броварах зберемо двохтисячну публіку? Ви космонавта хочете порівняти і просто шахтаря.

- Просто ситуація така складається.

- Яка ситуація? Я обов'язковий претендент? Я в ТОП-15. Є обов'язковий претендент, а є захист на вибір. Не думаю, що Василь Ломаченко вибере Дениса Берінчика, щоб захищати з ним пояс.

- Припустимо, йому це не потрібно. А вам цей бій був би цікавий?

- Наразі ні. На цьому етапі моєї кар'єри він не цікавий ні глядачам, ні Василю Ломаченку, ні мені.

- Ви спарингували з ним раніше?

- Три роки поспіль. Не те що спарингував – я жив, працював, ми вбивалися емоційно, фізично, працювали до чемпіонату світу, після, до Олімпійських ігор, після і вже безпосередньо в "Українських отаманах". Потім він вже перейшов у професіонали, і я так само допомагав йому на одному зборі в Білгород-Дністровському.

- Ви сказали, що танці допомогли вам підготувати ноги. Що додало заняття танцями в вашу підготовку?

- 22 числа ви подивіться на роботу ніг, на мої антропометричні дані, на торс, м'язи. Там же все видно: ми боксуємо в одних шортах. Може, схуд, може, зміцнів. Подивіться на пересування ніг – може, буде більше, ніж попереднього разу. Не можу сказати, що було, що стало. Ти просто працював, не сидів за комп'ютером, і робота дає про себе знати. Працювати потрібно було по 3-5 годин на день.

- Як було поміняти танцювальну залу знову на боксерську?

- Швиденько. Звичайно. Прийшов до зали – заболіли інші групи м'язів, найширша, трицепс.

- Скучили?

- Ні. Навіщо нудьгувати, якщо ти живеш боксом? У мене так завжди буває: не виходив, не виходив – вийшов раз на півроку. Нічого не змінюється.

- Наскільки цей проект вплинув на вашу популярність?

- Моє ставлення до людей стало інше. Коли тікаєш вперед, дивишся вже з зовсім іншої дзвіниці, а коли люди за тобою не встигають, нічого не залишається робити, окрім як сказати, що людина зірку зловила. Напевно, став грубим, можу просто висловити те, що я думаю. 30 років, я зміцнів, зовсім поміняв свій світогляд, помінялися цінності на увазі того, що відбувалося протягом 2018-го, божевільного для мене року.

- Олександр Красюк розповідав, що після проекту вас змогли впізнати не тільки любителі спорту, а й бабусі біля під'їзду.

- А бабусі знали і до цього, і дідусі знали. Дивились Олімпійські ігри, дивилися, як ми танцювали з Олександром Усиком гопак. Досить велика аудиторія дивилася "Українських отаманів". Я провів там два сезони. Не думаю, що хтось мене колись не знав. Ну, підключили ми публіку, але це публіка нових дітей, інстаграмників. Instagram мій збільшився, по-моєму на 20 тисяч. Це копійки взагалі, порівняно зі спортсменами за кордоном, таких же срібних призерів Олімпійських ігор – у них може бути і під 300 тисяч.

- У нас і інтернет не до всіх дійшов.

- Менталітет у нас інший, не інтернет. У нас інтернет такий же, як і у всіх. Люди люблять дебільні речі дивитися, а не на нормальних адекватних людей, спортивних.

- Нічого, ми до цього прийдемо, сподіваємося.

- Ну ось зі мною поки що йдуть 44 тисячі в Instagram, і думаю, що на адекватний акаунт вони підписалися, оскільки я пропагую здоровий спосіб життя і здорові думки.

- На початку проекту ви сказали, що розраховуєте дійти до фіналу.

- Коли мені позначили титульний бій, я вже розумів, що до фіналу не хочу йти, так як в танцях не б'ють по голові, а в ринзі б'ють. Низький уклін всім хореографам, Андрію Дикому, Олені Шоптенко, всі допомагали хлопці. Навіть конкуренти допомагали. Щоб красиво танцював, щоб гарний був номер. Але на жаль, коли розумієш, що тобі потрібно бути на зборі, проплаченому, що потрібно набирати фізичну форму, проводити по три тренування на день, танці не відпускають на улюблене заняття. Це моя професія, я заробляю гроші. Танці перейшли на другий план, і все сталося так, як і хотів, – виграв мій друг Ігор Ласточкін (посміхається). Ми з ним здружилися, дуже багато сміялися на проекті. Мені пощастило з його партнеркою Ілоною Гвоздьовою потанцювати. Вона як тренер – дуже грамотний фахівець. Думаю, що велика заслуга її перед Ігорем, і Ігор завжди про це говорив, дякував їй. І у них все вийшло здорово, навіть я дивився з відкритим ротом. Вони дуже красиво танцювали, всі синхрони вийшли, Ігорьок – просто бомба, просто клас, красень.

- Ви щойно заговорили про танці, відразу почали усміхатися. Багато вражень приємних?

- Це тому що я познайомився з дуже інтелектуальними, грамотними, красивими людьми.

- Ігор Ласточкін про вас теж згадував.

- Ми разом і чай пили. Потім дивлюся – засипають. Я їм пуерчика заварив, щоб ми допізна змогли відрепетирувати генпрогон і безпосередньо вже прямий ефір. До першої години розійтися важко, коли ти сидиш з 10-11 ранку, тренуєшся в павільйоні, 60 тонн світла на тебе тисне, ажіотаж, мурашник, робота кипить. Це дуже важко емоційно. І ми розганялися пуерчиком, щоб були енергія, сили і натхнення.

- У вас гарне почуття гумору, Ігор Ласточкін – гуморист. Він вас не запрошував до якогось проекту, щоб як гість виступити? Жана Беленюка, наприклад, запрошували.

- Я розумію, що вони поки не доходять до мене, тому що розуміють серйозність моєї професії і просто не чіпають. Розуміють, що буде відмова секундантів, і їм викинуть білий рушник. Я в більшості випадків відмовляюся приходити на інтерв'ю, десь бути присутнім, оскільки робота важка, і завжди хочеться побути вдома, відновлюватися, а не десь їхати протягом години, штовхатися в заторі.

- Ваша дружина займалася танцями, ви зараз теж підковані. Вдома танцюєте? На романтичній вечері можете запросити на вальс?

- Протягом двох місяців я не виходив із зали. За перший місяць провів 57 тренувань, а потім, напевно, ще 30. Партнерів купа. Вони постійно новенькі, а ти постійно старенький. Коли триває підготовка, ми закриваємося на зборі, і, в принципі, нас ніхто не бачить. Не думаю, що хтось виходить до ресторану потанцювати з дружиною, коли він на загальнофізичному або спеціальному зборі. Наразі я нікуди не встиг сходити.

- Всі знають ваші барвисті шоу-виходи, ви постійно чимось дивуєте. Заінтригуєте, що ми можемо побачити?

- Моє покоління, перебудова, коли пішли комп'ютери, всякі приставки. Це буде інтернетний герой.

- Як народжуються такі образи?

- Ці образи приходять грудкою (?) Вже чотири роки і чотири роки постійно збираються ідеї. Ідея може втілитися через місяць, може, через наступний бій. Вона обробляється. Ідеї чітко мої. Поки що красиву і яскраву ідею мені ще ніхто не підкинув. Наразі ми свій інтелект гальмуємо, щоб люди хоч якось почали сприймати адекватно. Тому що можемо зробити таке, що не зрозуміє півкраїни. І в принципі наступний вихід, напевно, і буде, щоб всім було погано (посміхається)... Не цей, що 22 грудня, а наступний. Просто святкове у всіх настрій, скоро Новий рік, Різдво, круто!

- Ви описали стиль свого суперника, а як би Ви описали свій?

- Кабацький боєць, технічна бійка. Крапка.

- Ясна річ, що в шкільні роки, в юності б'ються майже всі. А ви згадайте, коли востаннє і за що билися?

- Дивився нещодавно інтерв'ю Гвоздика, і у нього завжди є, якщо говорити образно, А, В, С, D. Наприклад, якийсь конфлікт розповідав. Наприклад, сутичка на дорозі. Вийшов, побив людину – написали заяву. Або вийшов, побив людину – руку вибив. Вийшов, побив людину – тебе побили. Знову вийшов з кулаками, а у нього пістолет – застрелили тебе. Образно, завжди є щось негативне, або не з плюсом до твоїх наслідків. І коли ти можеш бити руками і протягом 20 років вмієш це робити, то це твій хліб. І ти не хочеш свій хліб ламати, або потім реабілітуватися, або ходити на процедури і вигрівати свої руки. Я не б'юся, за мене люди б'ються. Зателефонував – і все вирішили (посміхається). Ми вже на іншому рівні, правильно? До якогось рівні ти б'єшся, а після якогось – ні (сміється).

- Денисе, ви емоційна людина ...

- Не виключено.

- І розповідали, що в юності були досить запальним...

- У мене більше боїв на вулиці, ніж в рингу.

- Наскільки ви змінилися до 30 років і що вас змінило?

- Відповідальність. Те, що є родина. Ти не можеш когось нокаутувати і вбити з удару, наприклад. Тому що в більшості летальних випадків за участю боксерів або представників якихось єдиноборств, людина падала і добивалася сама об брівку, об асфальт або об щось ще. Відповідальність – є дружина, є дитина, хтось повинен постійно приносити додому їжу, а не сидіти десь на віддаленому етапі, і щоб тобі привозили їжу. Правильно? Тож ми не б'ємося, ми вміємо розмовляти, в 30 років ми вже стримані. Бився в молодості, але все це вже минуло, все бачив і вже не цікаво. Назад ми не хочемо повертатися. Напевно, просто я вже інший – адекватний, стриманий. Але шандарахнути або відмочити можу.

- Дочка вже розуміє, що робить тато?

- Так, вона приходила до мене на Олімпійську базу, дивилася, вдома є завжди рукавички, вона бачить деякі моменти і розуміє, що тато робить. Я думаю, що діти вже нанотехнології і вже нові діти. Вони вже розбираються в айфонах, фотографують. І напевно, ми вже за ними не вженемося. І ми розповідатимемо їм, як наші батьки з пострадянських просторів розповідали нам, а ми говорили їм: "Тю..." (посміхається). Напевно, і вони нам колись скажуть: "Тю...".

- Як вона ставиться, що тата іноді б'ють?

- Та вона не бачила таке, що ж вона там бачить? Два роки. Вона може просто надіти рукавички і побігти.

- У нас в гостях був Артем Далакян, у нього взагалі три дочки. І оскільки діти часто хочуть наслідувати своїх батьків, то запитували у нього, як він ставиться до жіночого боксу. Як ви до цього ставитеся і чим би хотіли, щоб дочка займалася?

- Як фахівець в галузі фізичного виховання і спорту України, я розумію, де розвивати людини і як. Звісно, спочатку ми сформуємо м'язовий корсет, віддамо на плавання, на гімнастику. Є купа видів спорту. Звісно, дитина хоче займатися тим, чим тато, але, думаю, побачу, що їй подобається адреналін, якісь обривання, зривання, думаю, наш друг Олег Верняєв нам допоможе і запросить до своєї зали (посміхається).

- Ви кандидат наук з фізичного виховання і спорту. Це ж потрібні якісь наукові роботи, захищати якусь дисертацію. Коли знаходили на все це час?

- Я це все робив протягом чотирьох років. Дізналися про це тільки сьогодні, але проводили дослідження 2013 року. Його пройшли купа хлопців, "Українські Отамани". Більшість брали участь на експериментальній базі. У мене багато помічників, тих, хто брали кров, вимірювали серцево-судинну систему, використовувалася апаратура, яка коштує в Університеті фізичного виховання і Дослідницькому інституті. Всі допомагали. Звісно ж, скажу спасибі за допомогу своєму керівнику Лисенко Олені Миколаївні. В університеті я вже дев'ять років, знаю всіх, мене всі знають, я там дуже почесний гість. В принципі, зробив все для інституту, заробив купу балів, коли брав участь у студентських змаганнях, у Всесвітніх Універсіадах, Олімпійських іграх. Залишився біля свого будинку, вони, звісно, мені всі допомогли. Фахівці з Харкова і Львова приносили грушу, били, проводили різні тести, все вимірювалося і записувалося. Проробили колосальну роботу. Мені здається такого не робив ніхто ні в Радянському Союзі, ні після нього. В Україні давно не проводилися дослідження з боксу.

"Структура змагальної діяльності" – це АПБ, WSB і в аматорському боксі сітка до Олімпійських ігор. Нам потрібні були проблеми, що виникали при ліцензуванні. Ми шукали проблеми, шукали спортсменів, розбиралися, що в них не те, що вони робили. А робота повністю називалася "Структура змагальної діяльності та особливості прояву спеціальної працездатності кваліфікованих боксерів в змагальній діяльності". Захищався влітку. У літній період дуже довго сидів над книжками, над своєю роботою, над термінологією. Треба було бути таким красивим, як в ринзі, і підтверджувати свої медалі своїм інтелектом. Роботу захистив і, думаю, продовжуватиму в тому ж напрямку. Також, думаю, треба влаштовуватися працювати до Національного університету виховання і спорту, там же викладати. Може бути, стану доктором наук і потім, звісно, не зупинити мене. Я ж для чогось залишився в Україні, не виїхав за кордон, хоча були пропозиції і зараз надходять. Але поки що у тебе є контракт, у тебе є робота, у тебе є все, тільки треба вставати і робити.

- Отримавши диплом, ви казали про роботу в міністерстві і навіть посаду міністра спорту. Ви дійсно серйозно розглядаєте таку можливість?

- Не виключено. Думаю, що я піду в політику потім, через деякий час, якщо буде хороша команда, якщо буде багато фахівців в моєму оточенні. Якщо я побачу тих людей, яким подобається Україна і вони залишилися тут жити, із задоволенням почну хоч щось робити, внесу хоч якусь крапельку своєї лепти. Тому що працює голова в бік української шапки.

- Скажіть, а є зараз хтось із українських політиків, яким ви симпатизуєте або вам подобається те, що він робить?

- Геннадій Кернас мені подобається, тому що я дуже багато бував в його місті – Харкові, прекрасне, чисте місто. Наш прекрасний мер (Віталій Кличко. – Авт.), набагато змінив Київ. Набагато! При попередніх мерах ми ж прекрасно бачили і дороги, і все. Скажу навіть за свій район: нам зробили гарну дорогу на ДВРЗ – Алма-Атинською двосторонню. Перебрали все, зробили гарні тротуари, драбинки, прибрали, створили багато майданчиків. Тепер я хоч можу вдаватися і тренуватися на брусах. Симпатичний мені, звісно, пан Шевченко. Як чоловік, який домігся капіталу, зі стрижнем, прекрасна людина. Знаю його особисто. Вже трьох сказав. Хто ще може бути... А більше, напевно, ні з ким і не знайомий (сміється). В принципі, ці люди з різних міст і з різних сфер. А! Коломойський ще цікавий. Таких би побільше людей у нас в Україні, і легше було б жити звичайним громадянам. Тому що і у Дениса Берінчика хліб теж буває дорогий. Ще колись ми з Володимиром Продивусом приїжджали в гості до мера Вінниці – Володимира Гройсмана. Теж начебто симпатичний.

- Ви сказали, що свого часу зробили вибір на користь України. А куди хотілося? Олександр Красюк, кликав вас до К2 одним з перших, ще до Олександра Усика. Чому спочатку відмовили?

- Так, дійсно до К2 мене запросили раніше. Але тоді люди, які були поруч, не могли зрозуміти, в якому напрямку рухатися і куди приткнутися. Я слухав свого тренера, а тренер так нікуди і не звернувся, нічого не придумав. Виявляється, після Олімпіади-2012 були контракти і в Лондоні, тільки я дізнався про це вже 2014-2015 року, коли вже підписував договір. Були на руках наміри про підписання контракту з компанією з Нью-Йорка, в якій був Хитров. Егіс Клімас колись був зацікавлений в мені і писав на пошту. Це було, коли Василь Ломаченко підписав контракт.

- А що б ви зробили на посаді міністра?

- Це гучні слова. А ми поки що ще два роки повинні бути викладачем в університеті фізкультури, захистити докторську і потім, вже до 33 років я вже відповім на це запитання. Тому що зараз – вилами по воді розмахувати...

- Вам тільки 30 або вже 30 – дивлячись як ви до цього ставитеся, скільки ще плануєте боксувати?

- Ось ще два роки і потім ломимося швидше. А що? Або ще підпишемо на п'ять років, і боїв, як ви сказали, буде всього-нічого. Може ще підпишемо на п'ять років і ще протягнеш, посидиш, трохи почекаєш, в танцях потанцюєш. Не смішіть, будь ласка.

- Але якщо у вас буде пояс Інтерконтинентального чемпіона.

- Так він і попередній такий був. Не гірше – Орієнтал. Вони всі заганяють тебе до ТОП-15, щоб ти міг колись на щось претендувати. Але не думаю, що Василю Ломаченку якийсь претендент буде цікавий, щоб відстоювати свій титул WBO. Думаю, йому треба рухатися в напрямку, щоб його об'єднувати. А у себе за іншою версією я наразі титулів не спостерігаю. Так, раз на рік може і палиця стрельнути. Так і буває. Завжди є шанс стати чемпіоном світу, але поки що працюю над собою.

- Якщо по закінченню контракту з К2 інша компанія вам запропонує вигідніший контракт, з більшою кількістю боїв. Розглядатимете?

- Звісно. Подивимося на контракт, на гонорари. Я не скажу, що у мене поганий контракт, мене дуже він влаштовує, компанія мене влаштовує, але не влаштовує кількість боїв. От і все.

- Ви якось без ентузіазму розглядаєте можливість свого поєдинку за пояс чемпіона світу. Не вірите в це?

- Ну, не цього ж року. Потім. Ось коли буде 2019 рік, тоді і міркуватимемо. Тому що життя – непередбачувана штука. Можна сьогодні їхати і защемить ноги, поламає коліна – і погнав додому лежати на розтяжках на півроку. Чом би й ні... За все приходить розрахунок. Може, коли я бився в своїй Луганській області або в Києві, коли переїхав 2007-го... Карма наздоганяє і сам Болт не може втекти від карми. Всіх наздоганяє і всім виписує за рахунком.

- Крістобаль обіцяв вам війну в рингу.

- Вийду, прогином кину і все відразу стане на місце (посміхається).

- Найкровожерливіші загрози від ваших суперників?

- Та чим вони мені можуть загрожувати? Вони кілька боїв подивилися і думають: караул, купіть мені квиток назад, я туди не поїду, бо Денис Берінчик срібний призер. Я впевнений, що вони так і говорили. І говорили, а якщо це срібний призер, то можна мені гонорар підняти, тому що той хлопець б'є сильніше. Так, б'ю сильно, монотонно, важко. Їм буде всім важко і не думаю, що можна погрожувати такій людині. Наприклад, вийди і позагрожуй Олександру Усику, розкажи йому, що він закінчить кар'єру. Я просто бачив, як закінчували ті, хто так розмовляли занадто багато. Белью теж розмовляв – і на канатах спав. Сергій Ковальов теж розповідав, що він Андре Ворду закінчить кар'єру – відмінні дві поразки! Красень, наговорив!

- Є місце, де хочеться побитися?

- Так. Хочеться в Лондоні побитися. Круто! Перед тим, як підписати контракт з компанією К2, розглядав контракт з Лондоном. У Лондоні у них інший менталітет, вони люблять бокс. Вони його відродили. Лондон, як батьківщина сучасного боксу.

- Так, вони там на бокс ходять, як на званий вечір.

- І на пиво вони ходять.

- Вони в вечірніх сукнях п'ють пиво і йдуть на бокс.

- Я теж, коли буду в Лондоні, питиму пиво і йтиму на бокс (сміється).

Денис Берінчик провів дев'ять поєдинків на професійному рингу і в усіх здобув перемоги. У червні Берінчик в Києві переміг Хосе Луїса Прієто з Колумбії, вперше захистивши титул WBO Oriental в легкій вазі.

До речі, нещодавно Берінчик розповів одну з історій з своєї бурхливої молодості: "Мене посадили на чотири місяці до СІЗО. Там страх, там можна загубитися і забутися". Ще в 17 років йому загрожувало тюремне ув'язнення за кількома статтями, але заняття боксом допомогли йому піти з вулиць і досягти своєї мети – виступити на Олімпіаді.