Історія баскетболу: від металургійного заводу до "Космічного Джема"

Одну з найбільш динамічних ігор подарував світові в 1891 році американо-канадський викладач Джеймс Нейсміт. При цьому спочатку учні дивилися спантеличено, коли він пропонував їм потрапити футбольним м'ячем в два кошики з-під персиків. Але незабаром хлопці увійшли у смак. У 30-х роках ХХ століття баскетболу стало тісно в рамках національних ліг і товариських сутичок. У 1935-му пройшов перший чемпіонат Європи, а рік потому баскет дебютував на Олімпіаді в Берліні. У якийсь момент, щоб не ображати низькорослих хлопців, навіть думали проводити турніри у двох ростових категоріях – до 180 см і вище.

З виконавців 30-х вписав своє ім'я в історію Хенк Луісетті зі Стенфордського університету. 20 грудня 1936 він вперше застосував кидок однією рукою, назавжди змінивши гру. До цього кидали "з-під спідниці". Баскетбол на той момент ще не став професійним і досить прибутковим для гравців. Далеко не всі зірки студентського спорту затримувалися на майданчику після навчання. Наприклад, капітан збірної США Френк Любін вже в 40-е відмовився переходити в профі через низьку зарплати, мовляв, я отримую більше в якості робочого кіностудії. Хоча тоді метрам можна було мати до $ 5000 на рік. У 1920-1930-і заробітки були скромніші – починалися від $ 1 за матч і підвищувалися залежно від класу гравця – аж до $ 75-100. Зараз на дерев'яному паркеті розміром 26х14 м можна заробити оклад в десятки мільйонів доларів. Так, в 2015-му зірка НБА Леброн Джеймс отримав $ 64,8 млн – $ 40 млн на рік йому платив попередній клуб "Майамі", а решту він добрав спонсорськими контрактами. А нещодавно Джеймс підписав контракт на зйомки в продовженні фільму "Космічний Джем".

АРЕНИ: ВІД КЛІТИНИ ДО "МЕДІСОН"

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Сьогодні важко уявити фінал ОІ, який проходить під проливним дощем. Але таке трапилося на першій Олімпіаді в Берліні в 1936-му, коли зустрічі проводилися на відкритому майданчику. А на Євробаскеті-1937 в Палац спорту переобладнали ризький завод з обробки металів! За океаном до 30-х років поєдинки проводилися не інакше, як у клітці – з усіх боків майданчик було огороджено металевою сіткою – перша виготовили з сіток для курчат. Це робилося, щоб м'яч весь час залишався в грі, але багато гравців поверталися додому з синцями або синцями. Але в той час чомусь вважалося, що вкидання з ауту більш травматично.

При цьому в 20-х роках з популяризацією гри в США при університетах почали будувати великі баскетбольні арени. Філдхаус Університету Індіани, наприклад, обійшовся в $ 350,000. А в 30-х свої двері для студентського та аматорського баскетболу відкрив "Медісон Сквер Гарден", який сьогодні прихистив "Нью-Йорк Нікс". Правда, на той момент стадіони вміщували порядку 10000 глядачів. Найбільша містка "Філіппін Арена" на Філіппінах, розрахована на 55 000, на другому місці Carrier Dome, розташований в кампусі Університету Сіракуз (США) – 35,446, на якій з рекордною заповнюваністю виступає університетська команда, а арени НБА обмежуються скромними 20 000-22 000.

М'ЯЧІ: БЕЗ ШНУРІВКИ, А НАЙДОРОЖЧІ ЛИПНУТЬ ДО РУК

Перший баскетбольний м'яч був зшитий з кількох шматків шкіри (всередині м'яча розміщувалася камера) і мав шнурівку, яку доводилося розв'язувати, щоб накачати м'яч. А робити раніше це доводилося дуже часто – фактично аж після кожної чверті. Перші м'ячі були більше за розміром, ніж сучасні. Довжина їх окружності становила майже 84 см. Зараз чоловіки грають м'ячами з окружністю 75-76 см, жінки і юнаки – 73. При цьому перший м'яч не мав строго сферичної форми і його було дуже складно водити. Колір сфери – помаранчевий – пов'язаний в першими м'ячами, які робили з шкіри буро-оранжевого кольору, і сучасна розфарбування – це данина традиції. Один час грали жовтими, але вони були погано помітні для глядачів.

Найякісніші і дорогі – шкіряні м'ячі. Вони м'які і використовуються тільки для гри в залах, на паркеті. Середня вартість м'яча – $ 100. Цікаво, що новенький шкіряний м'яч, в силу властивостей матеріалу, має тенденцію липнути до пальців. У свої кращі кондиції м'яч приходить, лише трохи оббівшісь про паркет. Профі вибирають м'яч зі спеціальним композитним покриттям з додаванням мікрофібри, що сприяє кращому обхвату м'яча і приглушує удари. А візерунок з чорних ліній, що з'явився в 1942-му, не тільки для краси. Він є "каркасом", що підвищує міцність м'яча, не даючи йому завчасно перетворитися на "яйце".

ФОРМА: ВЖЕ БЕЗ КНОПОК

На зорі профібаскета гравці носили вовняні майки і шорти, а також шкарпетки ... вище коліна! Правда, їх небагато підкочували. Майки були без рукавів і майже в обтяжку, а шорти – досить короткими. Однак з вовною виникали проблеми. Баскетболісти сильно потіли, а після прання екіпірування сідала. Незручності ще викликали кнопки на кофті в області паху, вони були потрібні для того, щоб майка завжди була заправленої. У 1940-х на зміну натуральним тканинам прийшов нейлон, а з ним і блискучі атласні шорти.

Сьогодні дрес-код для членів команд дуже жорсткий, навіть до носків прописані вимоги – одного домінуючого кольору для всіх гравців команди. А в список заборонених предметів екіпіровки потрапили захисні "гіпсові зліпки або скоби, навіть якщо вони покриті м'яким матеріалом".

Майка не повинна бути сильно широкою – заплутатися можна, або в обтяжку – сковує рухи. Під шорти надягають підштаники, щоб зберегти м'язи в теплі і уникнути травм. Шиється це все із синтетичної тканини, яка майже не мнеться і легко стирається.

ПРАВИЛА: ВІД "ЗАМОРОЗКИ" ДО 100 ЗА МАТЧ

Зараз, дивлячись на результати 30-х років – фінал ОІ-1936 між США і Канадою – 19: 8, багато хто задається питанням: як команди набирали за матч не більше 10-15 очок? Але справа в тому, що до початку 50-х в баскетболі не існувало обмеження за часом на один розіграш. Атаки велися неспішно, і як тільки одна з команд виходила вперед, то тут же починала "морозити" м'яч – перепасовуватися без кидка по кільцю. Часом глядачі засипали на трибунах від нудьги. Баскетбол для вболівальників у 1954-му врятував власник клубу НБА "Сиракьюз Нешіоналс" Денні Байясон. Згідно з його правилом, протягом 24 секунд (у Європі на той момент – 30) команда повинна була кинути по кільцю. Сьогодні результативність виросла феноменально – чемпіон НБА "Голден Стейт" набирає в середньому 110 за матч. У Європі забивають менше, оскільки кожна чверть триває 10 хвилин, а не 12, як за океаном.

Незважаючи на те, що Нейсміт задумував баскетбол неконтактним виглядом, до середини 50-х в грі була маса дуже жорстких прийомів. Але потім командам дозволили допускати за одну чверть не більше шести фолів – зараз чотирьох, після чого пробивалися штрафні. І джентльменів на паркеті стало помітно більше. Важко повірити, але лише в 1948-му тренерам і гравцям дозволили спілкуватися під час тайм-аутів, тоді як сьогодні така нарада може змінити результат матчу.

А обожнені усіма слем-данки до 1961-го вважалися порушенням ігрового етикету, оскільки давали перевагу високорослим гравцям. Публіка полюбила цей елемент, дивлячись, як його виконує легендарний центровий "Лейкерс" Джордж Микан. Після спеціальної наради судді дозволили кидок зверху, названий тоді данкшотом.

ВЗУТТЯ: ВІД ГАНЧІРОК І ГУМИ ДО НАЙЛЕГШИХ ПОЛІМЕРІВ

Дуже довго баскетболісти грали в звичайних тропічних кедах по щиколотку, з великою гумовою підошвою, яка дозволяла їм мчати по паркету, не боячись, що нога поїде. Ну а єдиною фірмою, яка робила такий "інвентар", була Converse.

Першою ж справжньою революцією став винахід від Adidas в кінці 1960-х – низькі кросівки з гумовим носом, що не залишають слідів на паркеті. Зараз таке носять хіба що в повсякденному житті, а тоді три чверті баскетболістів, серед яких був і легендарний Карім Абдулл-Джаббар, грали тільки в них.

На зміну Converse в 70-х прийшли Nike, які є бестселером і зараз. Їх просував сам Майкл Джордан. Сьогодні взуття важить близько 300 г, робиться з найлегших полімерів, добре фіксує голеностоп за допомогою міцної системи шнурування і не натирає ноги завдяки додатковому шару шкіри.

ЗІРКИ: ВІД ФІДЕЛЯ ДО ОБАМИ

В кінці 1930 – початку 1940 рр. до баскетболу стали долучатися селебріті. Не залишився байдужий і майбутній кубинський диктатор Фідель Кастро, що подавав в юності великі спортивні надії. Сьогодні не приховує своєї пристрасті до баскетболу президент США Барак Обама, граєтесь, навіть на камери, голлівудські актори Уілл Сміт, Девід Духовни і Адам Сендлер. А легенда світового боксу Менні Паккьяо в перервах між боями виступає за один з філіппінських клубів.

ЛЕБРОН ДЖЕЙМС (1984)

Вже не перший рік в кращих баскетболістів планети ходить форвард "Клівленда" Леброн Джеймс, прозваний Королем. Двічі олімпійський чемпіон і чемпіон світу виграв все що міг зі збірною США. Два роки поспіль (2012-2013) він перемагав в НБА з "Майамі" і тепер хоче перстень в "Кавс", які в 2003 році вибрали його на Драфті під першим номером. "Він може зіграти на будь-якій позиції, навіть тренера", – жартують американські журналісти. А Джеймс штампує по 25-30 очок за матч.

ФРЕНК ЛЮБІН (ПРАНАС ЛЮБІНАС) (1910-1999)

Можливо, уродженець Лос-Анджелеса Френк Любін і не був однозначно кращим у 30-х, але син литовських емігрантів у ролі капітана привів США до "золота" перших ОІ в 1936-му, а в 1939-му, взяв ЧЄ з Литвою. Центрового зі 198 см зросту називають хрещеним батьком литовського Баскета. За океаном він грав за студію Universal – одну з кращих аматорських команд США. У 1940-і не пішов в профі через низьку зарплати, отримуючи більше робочим студії 20th Century Fox.