Баскетболістка Олена Вергун: "Лєно, ти ж нас убила! – Дорікав тренер росіянок"

Через 20 років після нашого єдиного "золота" чемпіонатів Європи в командних видах, розігруються збірної України з баскетболу розповіла, як нагородили команду, чому довелося завершити кар'єру в 25 років і відновити після 40.

- Перемога на чемпіонаті Європи-1995, звичайно, була великою радістю, але в той же час у фіналі з Італією я травмувалася, – почала Вергун. – І розуміла, що ця травма вибила мене надовго. Розрив хрестоподібної – це операція, відновлення і невідомо, як все буде потім. Всі радіють, стрибають, а ти не можеш встати. Шкодую, що не змогла зіграти фінал і допомогти команді, хоча до матчу з Італією я весь час була з дівчатами – кульгава, стрибаючи на одній нозі. Дуже важкий вийшов півфінал з Росією, але кінцівку зустрічі десь витягнула я. Була маленька різниця в рахунку, і я завантажила Довгалюк дальніми передачами, а потім сама перехопила м'яч і теж забила. Після гри до мене підійшов Ігор Грудін – тренер збірної Росії, з яким я працювала за часів СРСР, і каже: "Лєн, що ти зробила?". Я стою в подиві, адже тільки що виграла, а він мені дорікає. "Ти ж нас вбила", – сказав він. Але я ж грала не за Росію. І тоді він привітав, але, мовляв, краще б ти нам допомогла. Я жартома пообіцяла, що наступного разу. А потім вже на чемпіонаті світу з ветеранам ми в півфіналі знову зустрічаємося з Росією, і знову в неї виграємо.

Після фіналу-1995 у мене було відчуття, що я чогось недодала команді. Це все травма, отримана у Франції, яка поставила під загрозу мою участь у чемпіонаті Європи...

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

- Як так вийшло?
- Перед Євробаскетом ми поїхали на товариський турнір до Франції, і я травмувалася на рівному місці. Після повернення до Києва Рижов запитав у нашого лікаря, відновлюсь я чи ні. Я запевнила, що все нормально, а в мене вже тоді був надрив. Перед виїздом в Брно лікар підтвердив, що грати я можу. Звичайно, я намагалася лікуватися, але як ти будеш лікувати зв'язку? Їй потрібен спокій, а спокій тоді нам тільки снився. Якби у нас були наколінники, як зараз, я б могла затейпувати коліно і якось грати, а той бинт особливо нічого не тримав. Звичайно, спасибі дівчатам – і Мара (Марина Ткаченко. – Авт.), і Жира (Олена Жирко. – Авт.) мені допомагали при виведенні м'яча, адже я не мала швидкості, як колись. А передачу на хід, коли вони тікали, я могла дати елементарно.

- У півфіналі ви відіграли 33 хвилини, а у фіналі тільки дві...
- 2,38. Травму я посилила в простій ситуації. Ми прибігли на захист, я пішла на гравця з м'ячем, але тут вона його віддає, я різко розвертаюся і падаю на ногу. Сльози пішли, але не від болю, а від того, що я розуміла – це все. Тут же прибіг Саня, наш масажист, взяв на руки і під оплески публіки відніс на лавочку. Рижов тоді не підійшов, хоча я розумію, що у нього ще гра попереду. На п'єдесталі, ясна річ, була радість, дівчата пішли на банкет, а мені який там банкет – на ногу стати не можу. Якось все-таки дострибала туди, але сиділа ніяка, тому що розуміла, чим це для мене закінчиться. Хоча, коли приїхали до Києва, нам на банкеті обіцяли золоті гори. Обіцяли прооперувати, допомогти...

Це благо, що Рижов знайшов мені контракт, я поїхала до Іспанії, де місяць тренувалася з розірваною хрестоподібною. Вони зробили МРТ, і на свій страх і ризик президент клубу сказав, що вони мене беруть, підписали контракт зі мною і з Веховою. Ми виграли один матч, а потім зустрічалися з "Тенеріфе" Гомельського, вели 10 очок у віце-чемпіона, а самі в попередньому чемпіонаті були дев'ятими. Гомельський кричав і "Тримайте її!", І багато чого. І в якийсь момент я невдало приземляюся і вже не встаю. Мене винесли з майданчика і вже на операційний стіл. В Іспанії прооперували, і там я пройшла реабілітацію. Потім у клубу виникли фінансові проблеми, тому в січні я була вже в Києві, але вони просили повернутися на наступний сезон. Я сказала, що зав'язую з баскетболом. Навіть не поїхала на Олімпіаду-1996, хоча президент іспанців дуже хотів, щоб я там була. Навіть наполіг на більш дорогій операції. Але на зборах на Кіпрі зрозуміла, що мені важко і немає колишньої форми. Хоча і віза для США у мене була відкрита...

- Як вас налаштовував Рижов?
- Я була першим номером, тому всі установки йшли через мене. Він мені щось крикнув, і я вже повинна втілити це в життя. На зборах була головна установка – грати від захисту. Якщо ми добре відзахищалися, зможемо перехопити м'яч і втекти в прорив.

- А емоційно завести?
- Мені здається, вже тільки одна його розмова заводила нас емоційно. Перед фіналом він сказав, мовляв, ми потрапили в трійку і своє завдання на чемпіонат виконали, так що зараз розслабтеся і зіграйте кожен у свою гру. Він не став тиснути на дівчат, і це зіграло свою роль, адже всі й так були на нервах – щось не виходить, Рижов кричить, тренування виснажливі. Зрозуміло, що кожен хотів перемогти і стати чемпіоном. І коли ми почали вигравати і побігли, італійки – зламалися (77:66).

- Стартова п'ятірка збірної України – це ж "Динамо".
- Так, що більше ти граєш, то більше розумієш партнера. Я показала Зюлі (Назаренко. – Авт.), і вона мені швиденько віддала м'яч, а Жирко знає, що вона вже має бути під кільцем. Єдина, хто була не наша, Віка Буренок, хоч Рижов і намагався залучити дівчат з Донецька та Дніпра. Але їм важко було конкурувати з нами, бо ми звикли до його навантажень, які були не для жінок – він нам і штангу давав, і багато чого. Рижов нас готував до того, щоб ми могли 40 хвилин в легкому темпі пресингувати по всьому майданчику. Дівчата щось пробігли і втомилися, а ми могли носитися, як ломові коні. Чому ми й чемпіонат СРСР виграли – нас було просто неможливо перебігати. Тільки підбір – м'яч у мене, а Жира і Мара – попереду біля чужого кільця. І спробуй спини!

- Що дали за перемогу на ЧЄ?
- По-моєму, премії давали по $1000. Але мені менше, бо не грала фінал. І Корбан (президент ФБУ – Авт.) від себе подарував нам фени. Він є у мене досі. Нещодавно зламався, але я його не викинула. Люстру подарував, висить вдома у мами. Це за перемогу на ОІ-1992 дівчатам давали квартири.

Але зараз у мене вже нові чемпіонати в ветеранах. А знайомі кажуть, мовляв, ти, мабуть, ще не всі медалі зібрала.

- Свого часу не дограли?
- У принципі, так. Хоча спорт після народження сина я не кидала. Постійно тренувалася з чоловіком, бігала. Зараз з ветеранської командою займаюся три рази на тиждень по дві години і ще окремо тренуюся з хлопцями – раніше з чоловіками-ветеранами, а так біля будинку зі студентами вже 9 років граю в баскетбол. Фізичні дані ще дозволяють носитися. Я ще позаторік виступала в нашому чемпіонаті за "Регіну". А в цьому повинна була за Херсон, але травми підвели.

- Не було можливості повернутися в чемпіонат України раніше 2013-го?
- Ніхто не пропонував. Я просилася в ТІМ-СКУФ до Ткаченка, але вона сказала, що за віком я їй вже не підходжу. Ще раніше мене Вуль запрошував у "Козачку", але виїхати в Запоріжжі і залишити тут сім'ю я була не готова. А "Регіна" тоді по ходу сезону втратила спонсорів, розпустила команду, а потім почала збирати заново. У них були тільки молоді дівчата, тому запросили мене. Перша гра проти "Динамо", і ми її у Рижова виграли! Хоча тримали мене так, що після щогла всі руки були сині... Це була сенсація, але сезон ми завершили погано. Переходячи в Херсон, відразу сказала тренеру, що гроші мене не цікавлять, я просто хочу грати. А у нього потім випитували, скільки ж він платить гравцеві такого рівня (сміється).

- Як потрапили в ветеранську збірну "Леді легіон"?
- Чотири роки тому мені подзвонила моя подруга Руслана Сушко і каже, що буде збиратися ветеранська асоціація, хочеш – сходи. Я поїхала, і мені запропонували зібрати і очолити жіночу команду. Але я не була готова стати керівником. Поруч зі мною сидів Роберт Кукулян, який тренував ветеранів в Мукачевому, його призначили головним. Я приєдналася до команди в жовтні 2012-го, ми добре відіграли в "Меридіані" Кубок Баглея, тоді ще за нас виступала Марина Ткаченко. Спочатку у нас був досить віковий колектив – 50-52 роки і п'ять дівчат 1970-го. Перший чемпіонат Європи в Каунасі закінчили на 4-му місці. Хоча могли бути і вище. Ми не подивилися, коли фінали, взяли квитки на більш ранні числа, і довелося летіти. У 2013-му у нас був чемпіонат світу в Греції, і, якщо раніше за нас виступали тільки киянки, то залучили дівчат і з інших міст – екс-гравців збірної України Олену Жержерунову, Ірину Цекову, Олену Оберемко, Віку Рудівську з Ізраїлю. Тренувала нас Людмила Назаренко. І в результаті ми стали чемпіонками світу.

Усі думають, що ветеранський баскетбол – типу бігають бабусі-старенькі. Це не так. Адже в тій же категорії 35 років багато діючих спортсменок. Ми грали зі Словаччиною, де дівчата виступають за професійні клуби, але не потрапляють в основну збірну. Я тримала їх лідера, так вона психувала, кричала тренеру, що її вбивають. Але судді в Греції дозволяли грати навіть грубо. Хоча я думала, що у зв'язку з віком буде поступка. З фіналом нам пощастило – планували грати з Бразилією, а турки викрили їх подставу – один гравець виступав за два віки, і зайняли їх місце. В результаті перший і останній матч ми провели проти Туреччини і двічі її обіграли.

Світова ліга дебютувала в цьому році в Задарі, і тепер, як і чемпіонат світу, буде проходити кожні два роки. Ми перемогли в категорії 30 років. Спочатку нам говорили, що це буде Європейська ліга, але приїхали і южноамеріканкі, і Японія. У чому відмінність від чемпіонату світу? Там ти можеш виступати тільки за свою країну і можеш змінити збірну лише через два роки, а в Лізі можна вийти і за іншу. Так я виступала ще й за Колумбію у віці 45 років, яка привезла п'ять чоловік. У наших вихідний, а ми з Мовчан бігаємо за Колумбію. У результаті з 9 команд вивели її на 5 місце – при цьому виграли у Аргентини і виявилися вищими України, яка стала сьомою.

- Які призи в ветеранах?
- Дають кубок команді і медалі. Фінансових винагород немає навіть за 1 місце, тому що ми їздимо за свій рахунок. Ми просто любимо баскетбол. Правда, мені написали, що за підсумками Світової ліги керівництво FIMBA буде нагороджувати премією вже на чемпіонаті світу в Орландо. І мене вписали в претенденти. Але буде це один гравець чи п'ятірка – неясно. Останнім часом ми їздимо на турніри в двох категоріях – 35 та 45 років. На ЧС в Орландо в серпні поїде одна – кому відкриють візу. А недавно мене призначили другим тренером в жіночу збірну U-18.