Гуманітарна катастрофа на Донбасі посилюється

Більше 4600 осіб загинули на Сході України з квітня нинішнього року. Таким чином, як підрахували в ООН, щодоби війна забирає дев'ять життів. П'ять мільйонів людей живуть або жили безпосередньо в зоні бойових дій.

Деякі міста в прифронтовій зоні – практично знищені. Але люди в них залишаються. У будинках без вікон, світла і газу. А на територіях, підконтрольних бойовикам, ще й без засобів до існування. Люди сподіваються, що цього разу перемир'я обов'язково закінчиться справжнім миром. І вони знову житимуть як і раніше.

Це – Артем, йому всього півроку. Місяць тому хлопчика госпіталізували зі струсом мозку, контузією та множинними забоями. Лікар Світлана Ошейко згадує, що коли привезли малюка, вона взагалі не одразу зрозуміла, що з ним сталося.

"Це був просто згусток пилу в сажі, будматеріалах, все тіло. Ми не бачили, де очі, де рот", – каже заступник головного лікаря з лікувальної частини дитячої міськлікарні Лисичанська Світлана Ошейко.

У районній лікарні Лисичанська Артем лежить поруч з 5-річною сестричкою Марійкою. Останній місяць вона в комі. У дівчинки важкі травми, але вона помалу йде на поправку.

"Ми взагалі думали, що вона не виживе в першу добу. Але завдяки зусиллям лікарів і, можливо, Всевишньому, дитина, так би мовити, потягнулася до життя", – сказав головний лікар дитячої міськлікарні Лисичанська Володимир Валуйський.

Коли діти одужають, повернутися їм буде нікуди. Будинок сім'ї Духно в селищі Ташківка перетворився в руїни. У той фатальний день у нього влучив снаряд Граду. Батько загинув на місці. Артема затулила собою мама Юля. Машу – не встигла.

"Почула просто шум, ніби щось падає, й підскочила до дитини, і вибух пішов. Стіна почала падати. Вона на ліжку спала. Ну коли прийшли сусіди, чують, ніби стогін дитини. І швиденько почали відкидати все. – На неї впало? – Ну стеля, так!", – каже постраждала під обстрілом у Ташківці Юлія Духно.

У лисичанській лікарні всі пацієнти буквально з передової, з території, яка підконтрольна владі, звідти, де війни начебто немає. Але вона – дуже близько.

Вони потрапили під снаряди двічі. Коли обстріляли Авдіївку, всі троє – десятирічна дівчинка і її шестирічні брати-близнюки – отримали осколкові поранення. Дітей відвезли в місцеву лікарню. А через кілька днів – снаряд влучив і в неї. Після цього дітей евакуювали в Дніпропетровськ. Там їх одразу ж прооперували. Дівчинку скоро переведуть у звичайну палату. Хлопчаки пробудуть в реанімації ще кілька тижнів. У близнюків осколкові поранення рук і ніг, множинні переломи і зміщення кісток.

Зараз проводиться інтенсивна терапія, знеболювання, антибактеріальна терапія, психологічний стан дітей нам оцінити складно. Досить того, що діти хоч якось на нас реагують, якось відповідають на наші запитання", – сказав заступник директора Дніпропетровської обласної дитячої клінічної лікарні Сергій Ілюшин.

Лікарі поки не дозволяють спілкуватися з хлопцями – занадто багато вони пережили. А попереду – ще кілька місяців реабілітації. Сьогодні один із близнюків у барокамері, схожій на космічний корабель, вже щось малює пальчиками на склі – грає. А значить – йде на поправку.

Нікого з рідних поруч з маленькими пацієнтами немає. Мама – сама на лікарняному ліжку, за її життя борються медики в рідній Авдіївці.

Авдіївка – колись 30-тисячне місто під Донецьком, перетворилося на місто-привид. Тут немає ані світла, ні води. І до оголошеного режиму тиші його бомбили чи не щодня.

Поки в місті спокійно – намагаються відновити енерго- і водопостачання. Евакуювати людей з Авдіївки поки не будуть.

"Я вважаю, що цей варіант треба відпрацювати, і прорахувати наші можливості. Але на сьогодні все-таки покладаю надію на те, що успішно пройдуть мінські переговори і такої необхідності не буде", – сказав голова Донецької облдержадміністрації Олександр Кіхтенко.

Ті, хто можуть, їдуть самі – і з прифронтових міст, і з непідконтрольних українській владі територій.

Вірі Василівні тікати від війни нікуди.

"У мене був син хворий, він помер. А тепер куди я поїду, кому я потрібна?", – каже жінка.

Та й не зможе вона виїхати. Просто вийти з дому для літньої самотньої жінки – маленький подвиг. Віра Василівна – незряча, та ще й страждає на цукровий діабет.

У квартирі Віри Василівни все під рукою. Продукти в холодильнику розставлені в певному порядку. Чашка – завжди на столі. Сірники – поруч з плитою, яку запалити жінці досить непросто. Ліки, які приймати Вірі Василівні потрібно строго за графіком.

"Мені Олена купує від цукру. У мене цукор, я вже знаю, в гаманці одне, на стіні висить інше, отут причеплено третє, що мені треба. Коротше кажучи...", – каже жінка.

Олена – сусідка Віри Василівни. Саме вона – очі незрячої жінки за порогом квартири. Олена допомагає по господарству і готує їжу. Продукти і ліки – привозять волонтери. У самої Віри Василівни грошей немає – пенсію вона не отримує з липня.

Донеччанка Оксана від обстрілів і безгрошів'я втекла. Усього через два місяці жінці народжувати. Залишатися в рідному Донецьку було занадто небезпечно. Тимчасовий притулок Оксана разом з чоловіком знайшла у Сєверодонецьку.

"Тут почуваюсь спокійно, тому що в Донецьку не те що відвідувати медустанову, але навіть виносити дитину дуже важко було", – зазначила переселенка з Донецька Оксана Лопатко.

Оксані пощастило – їй вдалося забрати з лікарні медкарту з історією вагітності. Багато жінок цього не встигли зробити, поспіхом залишаючи рідне місто. А деякі, розповідає завідувачка Сєверодонецьким перинатальним центром, народжували, ледь зійшовши з поїзда. Сюди з початку антитерористичної операції звернулося близько двох сотень переселенок, в основному з Луганська. Медикаментів у пологовому будинку достатньо, а от фахівців з догляду за новонародженими не вистачає.

"Всі процеси тут паралельно – війна, вагітність, народження дитини. У нас великий дефіцит неонатологів. У нас працює всього один лікар – неонатолог", – сказала завідуюча Сєверодонецьким перинатальним центром Ірина Теплова.

На цьому тижні Верховна Рада знову змінила межі деяких районів Донецької області. Депутати перепідпорядкували Волновасі частину Тельманівського і Новоазовського районів, а Артемівську – Вуглегірськ і довколишні села. Всього – 25 населених пунктів. Їхні мешканці знову зможуть отримувати пенсії та соцвиплати. Люди, які живуть на територіях, непідконтрольних Україні, залишаються у фінансовій блокаді.

"Я знаю, що Україні досить важко доставити гроші донецьким пенсіонерам, але, незважаючи на ці проблеми, Україна повинна гарантувати дотримання прав громадян на всій території. І я настійно пропоную зробити все можливе, щоб гроші на Донбас доставити. Можливо, за сприяння міжнародних організацій, наприклад, Червоного Хреста", – зазначила депутат Європарламенту Ребекка Хармс.

А поки що мешканцям підконтрольних бойовикам міст залишається сподіватися тільки на волонтерів.

"Крім волонтерів і військових ніхто не приїжджає? – Божественники, спасибі їм. Слово життя допомагає, а вони нічого – ані грошей, ані пенсій, нічого законного, що ми заробили. Ані світла півроку немає, півроку води немає. Президент, це до нього звертатися треба. Він забув про нас", – кажуть місцеві жителі.

Цю та інші новини ви можете подивитися у випуску інформаційно-аналітичної програми "События недели" на каналі "Україна" за 14.12.2014 19:00.