Інтерв'ю з журналістом Борисом Сачалко: "Я ховався від снайпера в ефірі"

— Борис , як ви прийшлив телевізійнужурналістику?

— Моя мама- журналіст , томуроків з14я вже знав , що хочуотриматицю професію.Аджез її допомогоюти дійсноможешпринести користь , щосьсказатиі бути почутим.

— Найперше завдання , яке вамзапам'яталося?

— Для менесерйознажурналістикапочалася зМайдану.На той моменту мене за плечимабуло 5-6років роботи , алесаме в ті днія зрозумів,навіщо взагалі потрібену цій професії .Добре пам'ятаюподії19-20 лютого2014го(у ці днівідбувалисянайжорстокішізіткненняактивістівз силовиками , що принеслидесятки жертв .- Авт.) , тоді мивиходилив ефіркожні 20 хвилин.У момент, коливиставиликамеру,пролунала команда" Ховайся,снайпер !".І ось ,ефір іде , а ясиджу вкасціпідбарикадою .Пам'ятаюі те, якми тікализ Донецька,авсі дорогибули перекритіі миз водіємвибиралисячерез поле.Пам'ятаюобстріл уПісках , коли я впершедійсно сильнозлякався.Тоді військовіпросиливідповідь вогоньдля прикриття, абими простомоглиперебігтидорогу.Дай Бог, щобвсе це закінчилосядобре.

— Скількиви працюєте взоні бойових дійі якчасто буваєтетам?

— Там постійноє хтосьз наших .Моягрупаспочатку працювалана Майдані,потіму Криму,а як тількипочалися першізаворушеннянаДонбасі,ми відразупоїхали туди.

— Щонайскладніше в роботіна війні?

— Вона пов'язана зризиком, алеце важлива частинасучасної історіїнашої країни, іяяк журналістне маюправа невисвітлювати її .Спочатку булонепросто,бо ми ніколиз подібнимне стикалисяі багато чого незнали, алез кожним разомпоступововчилися,дивилися,як працюють інші .Багато в чомудопомагалисамі військові.

— Які головніправила роботитам?

— Головне -знімати так , щобворогне мігвизначитинашугеопозіцію .Не можназніматизагальні плани ;частобійцінавіть нехочуть показуватимісце, кудиприлетівснаряд , аджеза цими данимибойовики можутьзрозуміти,куди битинаступного разу .Намскладно зрозуміти, щоможна обчислитипо нашійзйомці , томубували випадки, колипольовий командирсампереглядаввесь відзнятийматеріал іговорив,що з цьогозалишити, а щовидалити.

— Якблизькісправляються зпереживаннями підчасваших поїздокв гарячі точки?

— Дружинібуло складнозвикнути домоїх постійнихпоїзокв зонубойових дій , але заразвона більш-меншспокійна.Насправдів країнізараз дужебагато дружин,якічекаютьсвоїх чоловіківз передової,і їмнабагато гірше, ніжмоєї .Я невважаю, щовправіна що-небудьскаржитися.

— Який настрійзаразу бійців?

— Бойовий !Ті, хтопотрапивв останнюхвилюмобілізації ,вже пройшли черезбої ітепер розуміють,що і як відбувається .Демотиваційнихнастроївособистоя не бачив.Процвітає самотворчість- військовісвоїми рукамимайструють , хтощовміє,талантівна передовійбезліч .НещодавноосьбійцівПіскахвирилисобі великийбліндажі зробилипершокласнубанюпо всімінженернимзаконам.

— Як вам вдаєтьсявідпочити?

— Особистомені розслабитисядопомагаютьбанальні речі :побути вдомаз дружиною , сходити в кіно , в ресторан , поспостерігати замирним життямі таким чиномвідволіктися відпережитого.Набагато складнішевійськовим -війнакардинальнозмінює людей , і до кінцяротаціїїм потрібнатривала реабілітація .Адже людям ,якіприїжджаютьз фронту , дуже складноадаптуватися.Волонтери тапсихологидопомагають, алеїхзусилькатастрофічно не вистачає.