Український футболіст Тарас Михалик: "Ставлення до мене в Росії не змінилося"

- Тарасе, ти вже рік живеш в Москві. Звик за цей час до московської суєти і заторів?
- Ну як, звик... Звикаєш, звичайно, до всього. Хоча, і не скажу, що це моє і що Москва – моє місто. Я все-таки більше люблю жити в невеликому місті. Я і до Києва дуже довго звикав, а до Москви – тим більше. Суєта, шум, купа машин – це не для мене. Добре ще, що живемо ми на Південному Заході, у відносно тихому місці. Як каже моя дружина, наче й не в Москві зовсім. Тут у нас прямо на території житлового комплексу є затишний парк з водоймою і навіть невеликий зоопарк. Є де з дитиною погуляти. А прямо через дорогу починається великий Тропаревський парк. Вид з балкона відкривається дуже гарний.

- На якому поверсі живете?
- На 14-му.

- Зависоко забралися.
- Це ще вважається низько. Клуб пропонував на вибір кілька квартир, в тому числі – на 32 поверсі, наприклад. Але дружина просила якомога нижче, от і зупинилися на цьому варіанті.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

- Сусіди по будинку тебе вже впізнають? Може, просять автографи або футболку на пам'ять?
- Ні, тут до цього ставляться набагато простіше. Це в Києві бувало проходу не давали, а тут все зовсім по-іншому, може бути через те, що в Москві і відомих футболістів побільше, і люди вболівають за різні клуби. Ні, є, звичайно, ті, які дізнаються, цікавляться футбольними новинами. Але в цілому ажіотажу навколо мене немає, живу звичайним життям. Нічого не відволікає, нічого не напружує, крім ситуації на Україні. Хоча й кажуть, що спорт – поза політикою, але спортсмени – теж люди, і душа за країну, природно, болить.

- Ставлення до тебе у зв'язку з останніми подіями якось змінилося?
- Та ні, нічого такого я не помітив. Просто люди цікавляться, запитують: "Що там, як там у вас?". Більшість розуміє, як мені зараз в цій ситуації. І в цілому ставлення залишилося таке ж.

- Але відпустку ти, як звичайно проводив вдома, на Волині?
- Так, з дружиною і сином гостювали спочатку у тещі, потім у моїх батьків. У загальній складності майже місяць пробули в Україні.

- З ким із хлопців у "Локомотиві" найбільше подружився?
- Ну перш за все з Сергієм Ткачовим (екс-хавбек "Севастополя". – Авт.), з яким разом прийшли в "Локомотив". Ми живемо в сусідніх будинках, разом їздимо на тренування, разом проводимо вільний час, дружимо сім'ями.

- А як складаються стосунки з головним тренером "Локомотива" Леонідом Кучуком?
- Нормальні робочі стосунки. Я поважаю Кучука як тренера, він до мене теж добре ставиться. Адже ми в якійсь мірі колишні земляки (Кучук – екс-наставник київського "Арсеналу". – Авт.), тому повинні підтримувати один одного.

- Ви з ним в Україні перетиналися?
- Бувало, але все більше – на бігу: то на стадіоні, то десь в аеропорту. Хоча, в принципі, звичайно, один одного знали ще до "Локомотива".

- Усім відомо, що ти – затятий мисливець. У Підмосков'ї вистачає місць, де водиться всяка живність. Не зазнав ще на собі особливості російського полювання?
- Поки зумів вибратися тільки один раз. У нас в "Локомотиві" один з масажистів теж виявився мисливцем, пообіцяв показати місця. Я підключив до цієї справи Серьогу Ткачова – він хоча ніколи на полювання і не ходив, але я його захопив цією справою. Загалом, виїхали втрьох в ліси кілометрів за 130-150 від Москви.

- На кого полювали?
- На лося. У нас в Україні на нього заборонено полювати, а тут – можна, причому все офіційно. Ну і удача нам посміхнулася – повернулися додому з трофеєм. Причому лось вийшов саме на Серьогу, і перший постріл був його – не схибив, молодець. Не наповал, звичайно, але поранив. І потім ми вже цього лося загнали. Роги, правда, виявилися не зовсім трофейні, зате м'яса додому привезли чимало. Дружина з тещею потім довго робили котлетки з лосятини.

- Теща живе з вами?
- Так, допомагає дружині по господарству. Дружині самій було б важко: дитина ще маленька (синові Артему – всього рік), а я в постійних роз'їздах.

- Ти зустрів у Москві своє 30-річчя. Якось по-особливому відзначив?
- Чесно скажу, ніяк особливо не відзначав. Чомусь не було великого бажання щось святкувати. Так, посиділи ввечері удвох з дружиною в ресторанчику, і все. Ну а команда привітала як звичайно в таких випадках – конверт, оплески. Ніяких нововведень або чогось незабутнього не було.

- Які завдання озвучені перед командою на сезон, що стартує?
- Конкретних завдань поки не ставили. Але, якщо пам'ятаєте, в минулому чемпіонаті ми всерйоз боролися за "золото", але трохи "підсіли" в кінцівці. І начебто все було в наших руках, але чогось не вистачило. Дуже прикро було. Так що, якщо ми самі так високо підняли планку, то опускатися нижче тепер ніби як і не можна. Не знаю, чи зможемо знову боротися за чемпіонство, але завдання треба перед собою ставити максимальні, а там – як вийде. Команда укомплектована непогано, головне – щоб не було такої епідемії травм, як в кінцівці минулого сезону.

- Ну а ти сам, всі свої старі болячки залікував?
- Зараз почуваюся добре, збори пройшов нормально, начебто нічого не турбує. Дай бог, як кажуть.

УКРАЇНЦІ В ЛІГАХ РОСІЇ