Володимир Пільгуй. Перший дніпрянин, який зіграв у фіналі єврокубка
Кар'єра Володимира Пільгуя мало чим відрізнялася від доль багатьох талановитих футболістів "Дніпра", які, "оперившись" у рідному клубі, переходили в топ-команди колишнього СРСР. Те київське "Динамо" висмикне чергового таланту, то московський ЦСКА повістку пришле... А Пільгуя в ранзі основного воротаря "Дніпра" запросили в 1970-му в московське "Динамо" — на заміну літньому Яшину. Ходить легенда, що після свого прощального матчу за рідний клуб Лев Іванович вручив своєму дублеру рукавички, тим самим призначивши українця своїм спадкоємцем. Сам Пільгуй сміється над цим міфом. "Не було нічого такого, Яшин мені не передавав рукавички. Це журналісти того часу роздули з нічого легенду. Хтось щось сказав — і пішло в народ", — сказав нам Володимир Михайлович. Проте Пільгуй гідно замінив Яшина на довгих 11 років і увійшов в історію як один з найнадійніших воротарів СРСР (пропускав в середньому менше гола за гру). А ще він дійшов з "Динамо" до фіналу Кубка кубків у 1972-му, а капітаном тієї команди був Йожеф Сабо. Москвичі тоді програли в Барселоні на "Камп Ноу" "Глазго Рейнджерс" — 2:3. Ще в першому таймі Пільгуй тричі виймав м'яч із воріт, а в другому "Динамо" забило два у відповідь. Могли і третій, але за кілька хвилин до кінця на поле вибігли уболівальники шотландців, на полі почалася вакханалія з пивом і волинками, і арбітр-іспанець Хосе Марія де Мендебіл припинив гру. Федерація футболу СРСР намагалася опротестувати результат, домагаючись перегравання. УЄФА спочатку погодився, але потім вирішив залишити трофей шотландцям, відсторонивши їх від єврокубків на два роки.
Минулої середи в Москві (45 років вже живе там) Пільгуй біля екрану телевізора щиро переживав за рідний "Дніпро". На жаль, земляки не побалували його перемогою — 2:3 від "Севільї". Втім, червоніти гравцям "Дніпра" не варто, вважає Пільгуй, з яким поспілкувався Сегодня|Спорт.
Прощальний матч Яшина. Лівою рукою Лев спирається на Пільгуя:
— Між фіналами 1972 і 2015 років чимало спільного. Крім рахунків, "іспанський фактор" — ваше "Динамо" грало в Барселоні, а матч судив іспанець. "Дніпру" теж з іспанцями не пощастило. Прямо містика якась, не вважаєте?
— Я особисто знаходжу мало спільного і особливої містики не бачу. Ми, наприклад, відігравалися в безнадійній ситуації, а тут "Дніпро" першим забив. Різний характер носили ці ігри. Взагалі, "Дніпро" дуже порадував. Хлопці билися до останнього.
— Але підсумок справедливий?
— Цілком. "Севілья" практично у всьому перевершувала "Дніпро" — у швидкості, роботі з м'ячем, точності передач... Майстернішою іспанська команда опинилася. Не перевершила тільки в характері, мабуть. Нерідко можна і за рахунок вольових якостей домогтися успіху, але не цього разу.
— Воротар "Дніпра" міг би виручити хоча б в одному з трьох епізодів?
— Навряд чи. Перший м'яч Бойко просто не бачив — він прилетів з частоколу ніг у штрафному. Такі важко взяти, коли не бачиш точку удару. А потім два виходи один в один... Дениса немає в чому дорікнути, він не раз рятував, не "сіпався". Мені він взагалі дуже подобається як воротар. Відчувається в ньому надійність, на виходах добре грає, з ногами, руками і головою "дружить". З таких хлопців виростають кіпери дуже високого класу. Взагалі, воротарська школа України вважається кращою в колишньому СРСР. І якщо такий хлопець, як Бойко, не потрапляє в основу збірної — це багато про що говорить.
— Що відчуває голкіпер, який пропустив у фіналі єврокубка три м'ячі?
— Я щиро співчуваю Бойко, сам побував у його шкурі. Після програного фіналу відчував повну спустошеність, на м'яч навіть дивитися не міг. Напитися? Та якось не хотілося. Після гри вирушили з сусідом по номеру прогулятися по Барселоні. Та й інші мої одноклубники, якщо і брали алкоголь, то небагато — я п'янок якихось не помітив.
— Скільки часу може знадобитися на психологічну реабілітацію після таких ось матчів?
— Чимало. Потрібно прийти в себе, переключитися на щось інше. "Дніпру" пощастило — кінець сезону, команда йде у відпустку, на відпочинку легше відволіктися. Ось нам після 2:3 належало ще в чемпіонаті СРСР грати. Так ми зазнали кілька невдач — не могли оговтатися від удару на "Камп Ноу".
— Чи сняться потім такі матчі?
— Мені особисто — ні. Але пам'ять — така штука, що ні-ні, та й згадуєш.
— Бойку теж може довго снитися гол, який він пропустив на зорі кар'єри. Ваш колишній одноклубник Валерій Газзаєв довірив тоді йому місце у воротах "Динамо" у матчі з "Шерифом", і Денис настільки невдало виніс м'яч, що рикошетом від гравця тираспольців той залетів у сітку...
— Воротарська частка — хто не помилявся... У молодості ловиш "мишей" частіше, а з віком їх все менше стає. Хоча і досвідчені воротарі, буває, пускають ляпи. Я на все життя запам'ятав, як у першому півфінальному матчі в Берліні, де ми вигравали 1:0, під кінець зустрічі наш форвард Толик Кожем'якін (гравець збірної СРСР, трагічно загинув в 21 рік, намагаючись вибратися із застряглого ліфта. — Авт.) Прибіг в штрафну, щоб підсобити захисникам. "Допоміг" — зіграв рукою, і суддя призначив 11-метровий. Німці забили, а я мало не вив від досади. У повторній зустрічі дійшло до післяматчевих пенальті, але там вже удача посміхнулася нам.
— Якби вам запропонували відкрити у Дніпропетровську власну воротарську школу, вас би зацікавило таку пропозицію? У вас адже і досвід функціонера хороший — і в московському "Динамо" президентом були, і гендиректором російської Прем'єр-ліги працювали.
— Років 10-15 тому зацікавило б. Але зараз вже немає сил, щоб братися за такі серйозні проекти. А несерйозні мене не цікавлять. Вік уже позначається, 67 скоро. Працюю в раді ветеранів московського "Динамо", і мене поки все влаштовує.
— У рідному місті буваєте?
— В 2013-му був — ховали маму. Торік приїжджав, займався встановленням пам'ятника на її могилу. У мене і дружини залишилися родичі і в Дніпропетровську, і в області. Постійно з ними контактуємо, так що в курсі, що відбувається в Україні.