Віце-капітан "Донбасу": "Дружина завжди зі мною, наче "декабристка"

Граючи за молодіжну збірну України, Іван Савченко ставав переможцем ЧС в I дивізіоні. Нині 24-річний лівий крайній – гравець національної збірної і віце-капітан ХК "Донбас", фаворита плей-офф УХЛ. До цього Іван змінив 8 клубів, погравши зокрема в харківському "Динамо", "Білому Барсі", "Витязі", "Дженералзі", "Кривбасі". А в складі донеччан віце-капітан грає якраз під №8.

- Мені і капітаном доводилося бути, ще коли грав у сумських "Воронів", – згадує Савченко. – Мені тоді було всього 18 років, але я справлявся – там вся команда дуже молода була.

- Іване, ти вшосте граєш в плей-офф чемпіонату України, і кожен раз робиш це в складі нового клубу – унікальне досягнення ...

- Так, якось вийшло (посміхається). Але завдяки цьому кожен новий старт в плей-офф відрізнявся від попередніх, щоразу це була зовсім інша історія, ніякого почуття звикання. Та й взагалі, до плей-офф звикнути не можна. І не хвилюватися теж не можна. Адже це не чемпіонат, де на довгій турнірній дистанції можна все виправити. А в цьому швидкоплинному турнірі будь-яка помилка, будь-яка розслабленість може дуже дорого коштувати.

- При всій повазі до харківського "Динамо", мало хто сумнівається, що "Донбас" гратиме у фінальній серії УХЛ. Кого б хотів побачити там в суперниках – "Білого Барса" або "Кременчук"?

- Кожна з цих команд по-своєму цікава. У кожній з них є сильні гравці. До того ж фінал є фінал: він завжди непередбачуваний.

- Назви по одному захиснику цих клубів, проти яких тобі, як нападаючому, грати найскладніше?

- У "Кременчуці" це, звичайно, Всеволод Толстушко. Дуже досвідчений захисник, гравець збірної. Плюс, сам чимало пограв за "Донбас", і знає, як проти нас грати. А в "Білому Барсі" кращий захисник – Максим Ядловський.

- "Донбас" в цьому сезоні встановив новий рекорд чемпіонатів України – 37 перемог поспіль. Всього три матчі вам не вистачило до абсолютного досягнення: весь регулярний сезон без втрачених очок. Дуже засмутилися, що не вдалося цього досягти?

- Було, звичайно. Саме через те, що не вистачило зовсім трохи. Якби програли десь в середині сезону, було б не так прикро. Але потім подумалось: "Краще зараз, ніж в плей-офф".

- Якщо в чемпіонаті "Донбас" не знав собі рівних, то в Континентальному Кубку виступив невдало, вилетівши в першому ж раунді. Поклавши руку на серце, ви могли виступити краще, чи все по справах?

- Якби календар був трохи іншим, хто знає. Дивіться, починали ми з "Нарвою", аутсайдером групи. Виграли у них 4:2, хоча легко могли забити в двічі більше. І якби в другому турі ми грали не з фаворитами і господарями турніру "Курбадсом", а з польським "Тихи", яких латиші на старті обіграли, тож ... А я з латишами ще й травму отримав, і для мене турнір закінчився. Тому мені згадувати двічі неприємно.

- Для тебе цей сезон – перший в "Донбасі". Вже освоївся в команді?

- Так це, в принципі, нескладно. У нас в Україні не така велика хокейна тусовка. І майже кожен з кожним десь колись разом грав: перетиналися і в збірній, і в клубах. Наприклад, з Вітею Захаровим і Дімою Ігнатенком ми ще в 2012 році виграли молодіжний чемпіонат світу в першому дивізіоні.

- Та перемога залишається найбільшим успіхом в твоїй кар'єрі?

- Звичайно. Сподіваюся, в цьому році, нарешті, вдасться виграти і чемпіонат України. Тому що "срібло" у мене є – в позаминулому сезоні з "Генералами", "бронза" є – в минулому році з "Кривбасом". Для повного комплекту "золота" не вистачає.

- Ти став автором ювілейної, 1000-ї шайби в чемпіонатах УХЛ ...

- Звичайно, приємно усвідомлювати, що таким чином увійшов до історії. Але, якщо чесно, дізнався про це тільки після гри. А так би, звичайно, забрав ту шайбу собі на пам'ять. Зберігав би її разом з першою шайбою, яку закинув за збірну України.

- Це коли трапилося?

- У листопаді 2015 року на Кубку Виклику в Румунії. Я відкрив рахунок в грі з господарями, і Артем Бондарєв відразу забрав цю шайбу і віддав мені. Каже: "Збережи на пам'ять. Це традиція". Я потім її підписав, обмотав стрічками і зберігаю.

- Родину з Харкова до Дружківки перевіз, чи живеш на два міста?

- Ні, дружина і донька – зі мною. Поки йшло передсезоння, я жив сам. А потім пригледів житло і в вересні, з початком чемпіонату, перевіз своїх до Дружківки. Дружина завжди зі мною, наче декабристка. В цьому плані мені пощастило.

- Ви давно разом?

- У червні буде чотири роки, як одружилися. А взагалі знайомі з Мариною вже п'ять з половиною років. Доньці Златі зараз рік і сім місяців.

- Не побоявся таку маленьку дитину привезти до Дружківки – бо ж до зони бойових дій якихось 60 кілометрів?

- Не побоявся. Повірте, у нас тут спокійно, як в будь-якому українському місті.

- Ти – один з наставників в клубному проекті "Майбутнє українського хокею". Там гравці основного складу "Донбасу" в неформальній обстановці спілкуються з хлопцями з клубної школи. А коли тобі було 13-14 років, хто був твоїм кумиром?

- Був і залишається – Олександр Овечкін. Він, як і я, лівий крайній. І теж праворукий.

- Валерій Харламов теж був лівим крайнім. Дивився фільм про нього "Легенда №17"?

- Звичайно, і не одноразово. Чудове кіно. Подобається і американський фільм "Диво на льоду" (історія про те, як на зимовій Олімпіади-1980 команда американських студентів сенсаційно обіграла непереможну збірну СРСР. – Авт.). А з останніх фільмів про спорт вразив "Рух вгору", про баскетбольну збірну СРСР. Я взагалі люблю кіно: і фільми, і серіали. Зазвичай вкладемо доньку спати, і сідаємо з дружиною дивитися що-небудь новеньке.

- Повертаючись до теми збірної. У минулому році національна команда вилетіла в третій дивізіон. У цьому сезоні перед вами стоїть завдання негайного повернення? Адже в збірній зараз відбувається зміна поколінь, склад сильно омолодився, досвідчених гравців поменшало.

- Це складне питання насправді. Керівники Федерації з нами ще не зустрічалися і завдань на сезон перед нами не ставили. Але всі розуміють, що завдання буде одне – перемога в турнірі і підвищення в класі.