Олег Верняєв / Фото: Сергiй Ревера
Так зустрічали вдома тільки збірну України з футболу, яка кваліфікувалася на Євро-2016. Перший чемпіон Ріо Олег Верняєв був трохи ошелешений, коли вийшов в зал аеропорту "Бориспіль". Збройні сили України підготували для гімнаста коровай і оркестр. Відкусивши шматочок, він підійшов до зони інтерв'ю. Олімпійський чемпіон у брусах і срібний медаліст в багатоборстві виглядав шалено втомленим. Політ зайняв у команди цілий день. "Тут так багато людей", – дивувався Олег. Його приїхало зустрічати багато простих уболівальників, закутаних у прапори і з шампанським в руках.
"Я знав, що у нас буде "золото" на брусах, – сказав тренер Олега Геннадій Сартінський. – Це його найсильніший снаряд, на якому він виконує найскладніші комбінації. Він набирав найвищі бали. Потрібно було просто заспокоїтися. Йому було важко, його трохи хитало".
Після того, як не виграв багатоборство, думав, що Жан візьме перше "золото" для України. Там свої нюанси...
"Перед змаганнями було багато думок, – продовжив Олег. – Здавалося, що виграти нереально. Зійшовши з помосту брусів, перша думка була: я виграю. Був впевнений в цьому. Трохи відвик від постійної монотонної роботи. Виступив, два тижні відпочив, а тут місяць щоденні навантаження. До відльоту в Ріо сильно психував. Думав, що не готовий, а тренер сказав: "Мовчи і працюй". З кожним тренуванням в Ріо я відчував себе набагато краще. Пройшов кваліфікацію без падінь, що додало мені впевненості. Вся моя важка робота окупилася, тому в фіналі було легко. Ніколи такого не було. Два роки поспіль я був 4-им в багатоборстві, і у мене виник психологічний бар'єр. Цього разу я був упевнений, що візьму медаль". Олег став нашим першим золотим медалістом в Ріо, перемігши на брусах на 11-ий день. "Після того, як не виграв багатоборство, думав, що Жан (Беленюк. – Авт.) візьме перше "золото" для України. Там свої нюанси... Потім зрозумів: настав мій вихід на брусах, і я повинен був розмочити цей золотий рахунок".
У цей час тихо в сторонці стояли батьки Олега, які через ажіотаж фанів і преси підійшли до сина вже в самому кінці. "Ми полетіли з Ріо після змагань, – сказала мама Тетяна. – Дорого було залишатися, а з ним разом на літак квиток купити не вийшло. Ми були на трибунах завжди. Спочатку трохи обурилися, що Олегу не дали "золото" в багатоборстві, але тепер і "сріблу" щасливі. У нас є невеликий ритуал: обов'язково зустрічаємося очима, коли він уже виконає вправи".
Олег звів з розуму не тільки українців, а й завоював серця по всьому світу: "Телефон не вщухав два дні. Кожну хвилину приходили повідомлення. Чому? Напевно, всі розуміють, що у нас країна в складному становищі, а рівень гімнастики високий. Напевно, наша робота подобається". А ось сходити до статуї Христа, як хотів Верняєв, не вийшло. "Бачив тільки село і зал. Після цих медалей і змагань хочеться поспати... десь три тижні". "Зараз день-два відпочинемо, і знову приступимо до роботи", – підтримав бойовий дух Сартінський.
Гімнаст відмовився нести на закритті Ігор прапор, який в підсумку довірили автору "срібла" і "бронзи" Ріо, шаблістка Ольга Харлан. "Мені ж тільки 22 роки. Рано ще! – Сказав він. – Треба було залишатися до кінця без команди, а мені так хотілося додому". Тільки Олег все розповів, вболівальники принесли заготовлене шампанське і облили їм чемпіона. Потім заспівали гімн України. Верняєв підспівував. Підкидали в повітря не тільки гімнаста, але і його батька, а мама з побоюванням дивилася на це все. І тільки в самому кінці сім'я обнялася.