Владислав Ващук / Фото: Юрій Кузнєцов
Колишній захисник київського "Динамо" і збірної України Владислав Ващук продовжує згадувати яскраві історії зі своєї футбольної біографії. Цього разу Влад розповідає, як повернувся в "Динамо" з "Чорноморця".
"Григорій Михайлович зустрів мене досить привітно. Запитав як справи, які плани на майбутнє.
Контракт із "Чорноморцем" закінчився. На той момент було кілька пропозицій від українських клубів, досить цікавих. "Чорноморець", звісно ж, хотів мене залишити, ну і китайці так само готові були підписати контракт...
Посеред моєї розповіді Суркіс-старший перебив мене і запитав прямо: "Влад, чому ти тоді до мене не прийшов?"
Чому не прийшов...
Думав – марно. Що ви в курсі ситуації. До цього потрапити до вас не міг. А потім вже було пізно. Ось тому і не прийшов.
Григорій Михайлович помовчав і сказав: "Зрозуміло". "Як ти поставишся до того, якщо я тобі запропоную повернутися в "Динамо"?"
На мить у мене перехопило подих. Я був готовий до всього – але повернутися... клянусь, я навіть уявити не міг, що розмова піде про повернення назад.
Я не буду зараз розповідати, що довго тоді думав, погоджуватися чи ні.
"Так" прозвучало відразу ж.
Єдина умова – спочатку потрібно було поговорити з Ігорем Михайловичем.
Прекрасно пам'ятаю той шлях по поверху до кабінету, з якого мене вигнали два з половиною роки тому.
Ігор Михайлович цього разу при зустрічі не посміхався. Потиснув руку і запитав: "Що у тебе з контрактом, закінчився?" І додав: "Давай так. Ми не обговорюємо, що сталося, і не повертаємося до цієї теми. Було і пройшло. Контракт – 2 + 1. Два граєш, один – на наш розсуд. Так, і поговори спочатку з Дем'яненком – потрібен ти йому чи ні".
Відтоді про мій відхід у "Спартак" ми з Суркісом не говорили. Жодного разу.
Коли я набрав Анатолія Васильовича, той, звісно, здивувався, але зрадів.
"Та ти що?! Потрібен, звісно! Супер. Відмінно".
І сказав, що завтра чекає на базі.
Так я повернувся в "Динамо".
Правда, залишалося ще одне, але досить болюче, питання – фанати.
Практично на всіх матчах "Чорноморця" і "Динамо" я бачив в динамівському секторі банери "Ващук-Юдо" і слухав речівки народної творчості. Пояснювати щось я не міг, та й не хотів. Простіше було не реагувати.
Після повернення в "Динамо" легше не стало. Тупа агресія з трибун стала дратувати і набридати. Мало того, як мені здається, це заважало не тільки мені, це заважало команді. Підтримка уболівальників – це дуже важливо, що б там не говорили.
Саня Шовковський тоді поговорив з лідерами фанатів. Неофіційно.
Допомогло, але не до кінця. І було прийнято рішення дати інтерв'ю.
... Зібрали журналістів, якихось лідерів фанатських рухів і посадили мене давати інтерв'ю.
Про що говорити?
Ну скажи, що ти хотів розвитку... що ти шкодуєш про те, що сталося...
Наприкінці прес-конференції хтось із фанатів узяв слово і сказав:
"Ти повинен зараз стати на коліна і попросити вибачення у всіх уболівальників клубу."
Якби не спортивний гарт і багаторічна футбольна звичка не реагувати на провокації – не стримався б.
Просто запитав – за що я повинен просити вибачення? Хоча відповідь була вже не важлива. Пресуху швидко закінчили і мене повели. Мабуть, не зовсім були впевнені в моїй витримці.
Після чого я вирішив – пофігу. Ті, хто для мене важливий – в курсі ситуації. Нікому нічого пояснювати я не зобов'язаний. Справжні, щирі вболівальники клубу будуть дивитися, перш за все, на те, як я граю. Найкращий доказ – це перемоги моєї команди.