Олександр Чернецький. Суперникам українця страшно падати з 2-го поверху / Фото: Сергiй Ревера
- Чемпіонат Європи завжди незвичайний, – почав призер ЧЄ і ЧС з греко-римської боротьби у вазі понад 130 кг напередодні турніру в Бухаресті. – На таких змаганнях, як Європа і світ, завжди є відкриття. Ніхто не очікує від людини, що вона візьме медаль, а вона показує себе з іншої сторони. А на іншу багато надій, і вона згоряє. Ну і плюс суперники. Одну людину знають, налаштовуються на неї, як на останню сутичку. А на незнайому думають: "А, прохідна", – а вона бере і показує результат. Це, переважно, трапляється з молодими.
Але у нас їде хороша команда – і молода, і зріла, і медальована. Я, Жан Беленюк, Коля Дараган (77 кг) – зрілий хлопець, йому вже 35 років. Вже пора розкритися. У 82 кг у нас їде Фільчаков, він призер Європи до 23 років. Так, в принципі, у всіх є медалі, тільки в різні роки. Думаю, повинні показати якийсь хороший результат. Така робота не проходить даром – два збори було до цього, і цей підвідний збір дуже жорсткі були.
- У чому жорсткість зборів?
- До цього з попереднім тренером ми працювали за єдиним планом, шість років одні й ті ж тренування. Як, наприклад, ви їсте одну і ту ж їжу. А новий тренер (в грудні прийшов Сергій Андрєєв. – Авт.), як нова кухня. Нові цікаві завдання, навантаження, щось нове дізнаємося. Якщо ти дурна людина, то не побачиш різниці в тренуваннях різних фахівців, а якщо розумна, то побачиш різницю навіть в нюансах: трохи перчика додав – і вже борщик-то не такий (сміється). Ще жорсткість зборів в тому, що ми робили дуже багато килима, специфічного. У нас же боротьба йде в партері і стійці. І ось тренер хотів підтягти нам партер. Багато молодих, які навіть не витримали збори: той травмувався, той захворів. Але обстановка в команді спокійна, доброзичлива, купа хлопців, яких до цього не викликали, приїжджає на збори. Вони підтягуються, обкатуються. Людина хоче вичавити з команди все, на що вона здатна.
- Як ви свій стан оцінюєте?
- Нормально (сміється). Для 35-річного хлопця, який виграв чемпіонат України, знову в обоймі і виконує все навантаження, задане тренером. Я жодного дня ні сачконув. А ось молодь – половину навантаження робить. Одним словом, я оцінюю себе на 100% (посміхається). А змагання – це лотерея. Дивлячись який жереб, який суддя, як ти там поведешся в тій чи іншій ситуації. Ніхто нічого не може передбачити. Тому спортсмени забобонні. Але Бог дасть, а ми візьмемо.
- Для греко-римської боротьби 35 років – це що? Не розквіт?
- За великим рахунком, захід у будь-якому спорті (сміється). Розквіт десь з 21 року до 25-27. У цей момент у тебе всі процеси в організмі йдуть на піку. А в 35 років все йде вниз. Ми вже на гірку зійшли і вже повільно котимося вниз (сміється).
- Всіх суперників в категорії, напевно, вивчили від і до...
- Так, всі один одного знають, але, може, молоді якісь підтягнуться. Або хтось травмувався на зборах і змаганнях і в заявці, залежно від країни. Якщо є у вазі хороший контингент, вони пишуть два-три особи. Не дай бог, щось трапиться, щоб хтось інший поборовся. А так всіх знаємо. Але всі знають мене, ось в чому проблема (сміється). Я вже на різних мовах починаю розуміти фразу: "Не треба! Не йди до нього!". Росіяни кричали так своєму борцю на світі: "Не треба, ти до нього не підходь! Взагалі йди звідти!". Бояться? Звісно, бояться. Якщо ти з другого поверху падаєш, звісно, страшно стає (сміється).