Юлія Паратова
- Юліє, вже в п'ятницю в Тбілісі стартує чемпіонат Європи. Як готуєтеся?
- Ми знаходимося в Києві, на олімпійській базі в Конча-Заспі. Підготовка проходить добре – без травм, навіть поскаржитися нема на що. Незважаючи на всю складність ситуації в країні, держава нас "тягне" і дає достатньо фінансів, щоб ми могли виїжджати на міжнародні змагання і складати конкуренцію таким країнам, як Росія, Болгарія, Туреччина. Звичайно, нам і федерація допомагає. Якби не вона, ми б їздили на змагання в різній формі – хто в червоному, хто в зеленому, хто в джинсах. Ну і на зборах від федерації ми отримуємо вітаміни і додаткове харчування. Для нас головне – білок, тому нам дають побільше сиру і м'яса.
- Ви говорили, що їдете за медаллю. Наскільки це реально?
- Реально. Я не їду за 5-6-м місцем. Два роки тому я була чемпіонкою Європи, а в 2014-му програла всього лише кілограм! Це несуттєво. Цього року я хочу повернути собі чемпіонство. Конкуренція в моїй категорії (53 кг) по заявочним ваг – висока. Нас троє, хто заявив 200 кг і більше, саме ми і будемо боротися за перемогу. Головні конкурентки – туркеня Айшегюль Чобан, якою я програла в минулому році, і додалася вірменка Анна Говелян.
- На чемпіонаті світу в Алмати в листопаді ви якраз зайняли 6-те місце. Ви все ще розчаровані?
- Уже п'ятий. Через допінг дискваліфікували Марину Сисоєву з Узбекистану. Але я все одно розчарована. Той рік у мене взагалі не вийшов. Мене переслідувало стільки травм, що я взагалі не могла підходити до снаряда. То плече, то коліно... Одне залікую, відразу інше з'являється. Правда, я дуже сильно себе налаштовувала на результат. І, швидше за все, це велике бажання і завадило мені. Коли сильно хочеш чогось, то потім це так тисне морально, що й не справляєшся з собою. Плюс мені трохи не вистачило часу на підготовку. Ще б два тижні, і все було б краще. Звичайно, нам хотілося медалей, але ми їхали ще й за ліцензіями на ОІ-2016, тому вирішили не ризикувати і виступили рівномірно. У підсумку отримали чотири з чотирьох ліцензій.
- До речі, вже були в Грузії?
- Ні, це буде вперше. У четвер в Грузію вже поїде перша партія – легка вага. Для мене турнір починається 12 квітня, а наступного дня повертаюся додому. До виступів я точно нікуди не поїду, а після – відразу ж відлітаю. Тому навіть не сподіваюся щось подивитися. І так з багатьма країнами. Начебто багато де була, але насправді нічого не бачила. На Олімпіаді в Лондоні мені вранці прийшли і сказали, мовляв, сьогодні ввечері ти летиш. Я, не знаючи мови, побігла дивитися місто. На руках, на ногах пояснювала людям, що мені потрібен Біг Бен. Показали станцію метро, я вибігла на поверхню, подивилася швиденько той Біг Бен, покаталася на колесі огляду. Все, Лондон побачила (сміється). Це все тому, що у нас мінімальне фінансування, і гроші заощаджують на проживанні, щоб ми зайві дні не затримувалися.
- А у вас є якісь ритуали перед стартом?
- По можливості хочу потрапити до церкви в Україні і отримати благословення. Ще вожу з собою іконку і молюся перед стартом.
- А що берете в дорогу?
- Екіпірувальні костюми з написом "Україна", фен, гребінець, шампуні, гелі. Нарядів не беру, бо на банкети не залишаюся. Якщо, звичайно, виходить затриматися на вечірку, то візьму плаття і туфлі на підборах.
- І скільки важить сумка?
- Туди – десь 16 кг, назад – 22. Сувеніри ж везу (сміється). З Грузії точно візьму вино. Обов'язково везу футболки з емблемами змагань. Мій тато їх дуже любить. Я колекціоную магніти. Якщо я не привезла магніт, значить, у тому місті не була. Уже в колекції близько 200 штук. Закордонних – десь 60.
- Раз вже нагадали про вбрання. Ходите по магазинах на змаганнях?
- Ой, шопінг – моя слабкість. Я не економлю на одязі. Можу робити закупівлю раз на півроку, але набрати собі хороших речей. Коли їжджу на змагання, правда, не ходжу по магазинах. Згадала, була в Баку на Гран-прі три дні, і нам там видавали по $100 добових. А наш командний доктор колись працювала в Баку. Після мого виступу ми з нею поїхали місто дивитися. Зайшли в торговому центрі в магазин спортивного одягу. Там я і побачила сині чоботи... А в Україні були на той момент такі тільки бежеві та чорні. Загалом, купила я ті сині чоботи за 200 євро. Потім мене всі запитували, де я їх взяла (сміється).
- Крім спортивного одягу, що ще любите?
- Обожнюю підбори! У мене все взуття тільки на дуже високих каблуках – по 16 см. Я ж маленького зросту (158 см. – Авт.), хочеться іноді підвищитися над людьми, а не бути мурахою (сміється). Парадно-вихідне взуття у мене до 10 пар, а от кросівок – близько 25. Я ж ще люблю, щоб вони не чорно-білі були. Намагаюся підбирати колір під одяг.
- Вас запрошували колись на зйомки? Може, в рекламі...
- Федерація щороку робить нам календарі. От і всі зйомки. Мені цікаво брати участь у такому. А інтерв'ю на камеру не люблю давати. Я іноді гублюся, очі бігають, і не можу правильно сформулювати відповідь. А другого дубля немає. Вічно здається, що я виглядаю, як дурненька (сміється). Нещодавно таке було. Потім мене попросили на камеру показати майстер-клас. І все хвилювання пішло. Мені кажуть, мовляв, ти взагалі змінилася, стала такою впевненою. До речі, так само і на змаганнях відбувається. Хвилююся, хвилююся, а потім візьму гриф від штанги і відразу заспокоююся.
- Фарбуєтеся перед виходом на поміст?
- Вії завжди фарбую, решта – за настроєм. Стрічечку можу ще патріотичну зав'язати. Ось недавно купила силіконовий браслет на руку з українською символікою. Буду з ним в Грузії виступати. А щодо зачіски ще подумаю.
- Ви навчалися на юридичному факультеті. Збираєтеся працювати за фахом після спорту?
- Навряд чи. У мене є мрія стати тренером. Хотілося б набрати групу дітей років 10-11 і зробити з них мінімум майстрів спорту. Дуже люблю працювати з дітками. Раніше говорила, що буду працювати вихователем в дитсадку.
- А своїх плануєте?
- Я батькам пообіцяла трьох онуків після Олімпіади-2016.