Олександр Шовковський. Фото ФК "Динамо"
В історії "Динамо" немає футболіста, якого можна поставити поруч з Олександром Шовковським.
Змінювалося все: в команду приходили і з команди йшли футболісти і тренери, на зміну успіхам приходили невдачі і навпаки, зросло нове покоління вболівальників, а місце у воротах незмінно залишалося за тим самим футболістом з першим номером на спині. Здається, що Шовковський у "Динамо" був завжди. Але час іде. 2 січня Олександру виповнилося сорок років. І ми говоримо з ним не як із заслуженим ветераном, який за свою кар'єру побив всі можливі рекорди, а як із футболістом-гравцем, який готовий штурмувати з командою нові турнірні вершини.
- Олександре, ваш перший тренер Анатолій Крощенко розповідав про ваші сльози і сльози вашої матері Марії Корніївни після його рішення перекваліфікувати вас із нападника у воротаря. Ніколи не шкодували, що тоді не наполягли на своєму, довірившись досвіду тренера?
- Думки були, але що тепер про це говорити! У мене немає жодного бажання повертатися в той час, і не знаю, як би склалась моя доля, якби я залишився польовим гравцем. Вже будучи воротарем основного складу "Динамо", неодноразово ловив себе на думці: чому вся слава дістається футболістам, які забивають м'ячі і приносять перемоги команді, а на інших списують всі невдачі і поразки? Питання риторичне. Я задоволений тим, що маю. Протягом всієї кар'єри комфортно і гармонійно відчував себе у футболі – і в воротах, і в "Динамо".
- Нещодавно ви побили рекорд Олега Блохіна за кількістю матчів за "Динамо", а молоді партнери по команді звуть вас "дядя Саша". З Блохіним після цього говорили?
- Не довелося. Я ніколи не вів статистики і навіть зараз не скажу, скільки зіграв, наприклад, за збірну України. Чи то 92 матчі, чи то 94? Пам'ятаю, що близько сотні. Ніколи такі речі не вважав важливими. Можна вийти на п'ять хвилин і записати в актив матч, а можна грати його повністю. Для мене важливо бути завжди в дії, в епіцентрі гри. А відбувати номер або виїжджати на чужих плечах – не в моїх принципах. Так само ніколи не рахував кількість пропущених м'ячів або проведених матчів "на нуль". Налаштовував себе вийти на гру і перемогти. Все інше не зовсім мене цікавило.
- Хоча на цифри, як ви кажете, особливої уваги не звертаєте, попереду кордон, який непоміченим пройти не може...
- Перші сорок років дитинства (сміється). А в душі я ще дуже молодий.
- Напевно, друзі будуть ламати голову, яким подарунком вас здивувати. Чого ще немає? Чого ви самі собі хочете побажати?
- Важко сказати, до матеріального життя я ставлюся досить специфічно, особливо останнім часом. І не дуже люблю такі питання. Хизуватися своїми матеріальними можливостями перед іншими людьми не зовсім правильно і коректно. Футболісти, які заробляють великі гроші, на жаль, становлять дуже малу частину населення земної кулі. Намагаюся поводитися якомога скромніше. Адже насправді важливі не матеріальні речі. Головне для мене – жити в гармонії з собою і навколишнім світом.
Іноді твої погляди знаходяться в дисонансі з тим, що відбувається насправді. Вміти при цьому залишатися людиною і відчувати себе особистістю в будь-якому оточенні – найвеличніше мистецтво і вміння. Необхідно залишатися при цьому самим собою. Не секрет, що всі ми носимо маски важливих і успішних людей. Набагато складніше бути самим собою як із шкільним приятелем, так і з мільярдером.