Болбат вийшов - і забив. Фото: ФК "Шахтар"
Сергій Болбат – вихованець "Шахтаря", але в УПЛ перш забивав у складі інших команд: донецького "Металурга", "Металіста", "Маріуполя". І ось минулої суботи 25-річний атакуючий хав "гірників" відзначився нарешті і за свій рідний клуб, вразивши ворота "Львова".
- Сергію, свій дебютний гол в УПЛ, граючи за "Металург", ти забив "Карпатам" на цьому ж самому стадіоні "Україна". Збіг чи знамення?
- Ну не знаю, простий чи це збіг, чи ні. Але так виходить, що я на цьому стадіоні зіграв п'ять разів: у чотирьох матчах забивав, а ще в одному віддав гольову передачу. Тож це місце підтвердило свою фартовість для мене, і гол став досить символічним.
- Напередодні нічого не снилося? Якісь передчуття були?
- Особливих відчуттів не було. Готувалися, як зазвичай до всіх ігор.
- Рішення пробивати відразу, не обробляючи м'яч, прийняв спонтанно? Чи взагалі не думав, діяв рефлекторно?
- Дивне запитання. Коли ти граєш, то не думаєш про це. Дієш спонтанно, рефлекторно. Щоб прийняти будь-яке рішення, потрібні частки секунди. І тільки потім дізнаєшся, правильне воно було чи ні. Тому так і вчинив: побачив, що м'яч відскочив, і з ходу пробив – нічого особливого.
- Гол, як ти сам розповів, присвятив дружині і синові. А коли дістався до телефону, від кого було найперше повідомлення з привітаннями?
- Якраз перші повідомлення були від дружини, батьків і кількох близьких друзів, які написали відразу після гри.
- Ці почуття (від дебютного гола за "Шахтар") можна порівняти з тими, які були, коли ти, наприклад, забив свій перший легіонерський гол в Бельгії?
- Та ні. Не потрібно настільки багато уваги цьому приділяти. Це була звичайна гра. Я зробив те, що і повинен робити на полі. Гол як гол. Виграли – пораділи. Потрібно рухатися далі, працювати і не зупинятися на цьому, ось і все.