Ігор Панкратьев і Йожеф Сабо
Нинішній головний тренер збірної Литви Ігор Панкратьев (на батьківщині його прийнято називати на місцевий лад – Ігорас Панкратьевас) заслуговує окремої розповіді, так як в Україні він відіграв аж шість років своєї кар'єри. Один з лідерів "Жальгіріса" відправився в 1992-му в київське "Динамо", а бутси на цвях повісив в 1998 році в Луганську. Панкратьєв відноситься до розряду тих футболістів, які, володіючи безперечним талантом, реалізували його ледве наполовину. Ось як Алієв з Мілевським, наприклад. Ігор починав прекрасно, в 23 роки приміряв медаль чемпіона світу! Це коли збірна СРСР, складена в основному з гравців вільнюського "Жальгіріса", виграла футбольний турнір всесвітньої Універсіади. У тому ж році Панкратьев приміряв "бронзу" чемпіонату СРСР. Уже тоді високий (192 см) опорник вважався одним з кращих в країні в своєму амплуа: м'яч вигризав будь здоров, був гарний у повітрі, нерідко вдало підключався до атак. Попереду маячили олімпійська і перша збірна СРСР, хоча там гравців з Вільнюса не сильно шанували.
У розквіті сил Ігор в 1990-му поїхав грати в заштатні клуби Німеччини, через рік "сплив" у московському "Динамо", за яке відіграв аж два матчі. Розповідали, що Панкратьтева відрахували за порушення спортивного режиму, навіть не дивилися на минулі заслуги. За ним і в "Жальгірісі" такі грещкі водилися, але там якось сходило з рук. І в 1992 Ігор подався на заробітки до Києва, в компанії воротаря Мартінкенаса і півзахисника Квіткаускас. Уже покійний Вальдемарас (загинув кілька років тому, займаючись дайвінгом в одному з гірських озер Словенії) запам'ятався досить надійним голкіпером, але в "Динамо" надовго не затримався. Як і Панкратьєв з Мартінкенас. Хоча допомогли "Динамо" стати чемпіонами і володарями Кубка. Чому не склалося? Одного разу довелося стати мимовільним свідком дуже цікавої історії, що сталася в столичному готелі "Україна" (тепер там "Прем'єр-палас") восени 1993-го. "Динамо" селіло там футболістів, ось до одного з них я, початкуючий репортер, і прийшов на інтерв'ю. А до того був на матчі другої ліги СКА (Київ) – "Галичина" (Дрогобич), ворота якої захищав екс-воротар "Жальгіріса" Бряуніс, якого незрозуміло як занесло на такий рівень після цілком успішного виступу в московському "Асмарале". Він-то і був мені цікавий, поспілкувалися після гри, а по закінченні інтерв'ю з'ясувалося, що нам обом потрібно у готель "Україна" – мені на інтерв'ю з гравцем "Динамо", а Альгімантасу – провідати земляків Панкратьєва та Мартінкенаса. Воротар зловив таксі, та так разом і приїхали в готель. Розпрощалися, а через години півтори спускаюся в хол, а там знову Бряуніс. У ті роки в "Україні" на першому поверсі знаходився валютний магазинчик, де в будь-який час можна було затаритися всякої імпортною продукцією, алкоголем і сигаретами в тому числі. Футболісти туди теж навідувалися, так як долари у них водилися, а з нічним життям в столиці тоді було зовсім туго. Порушували режим, зачинившись у когось в номері, з картами, алкоголем і сигаретами – не те, що нинішнє плем'я. І ось цей самий Бряуніс, упаковується в пакет щось заклично дзвеняче з валютного магазину, побачивши мене, злегка здригнувся, а потім, змовницьки підморгнувши, сховався в ліфті. "Точно, зустріч відзначають вже", – подумалось, і не дарма. А в ті роки посаду начальника команди "Динамо" займав Йожеф Сабо, який не на словах боровся з порушниками режиму з числа футболістів. Йому регулярно повідомляли – хто, коли, з ким і що пили. У тому числі "стукали" з готелю "Україна". Неодноразово Сабо з'являвся в самий розпал вечірки і безнадійно псував настрій всім її учасникам.
Так вийшло і в тій історії. Хвилин через 10 після відходу Бряуніса в хол готелю влетів розгніваний Сабо в супроводі адміністраторів команди й дужих типів. Я так і зрозумів – литовців хтось "здав". І точно – знайомий адміністратор засипав питаннями: "Ти наших литовців тут не бачив? Давно в холі сидиш? У кіоску багато наших перебувало? Леон, напевно, вже все пиво тут викупив?" Я бадьоро відрапортував, що на ввіреному мені об'єкті випадків порушення спортивного правопорядку зафіксовано не було. А сам через кілька хвилин піднявся на поверх, де проживали литовські легіонери. Біля їх номери вже скандалив Сабо, вимагаючи відкрити двері по-хорошому, а не те: "Я їх сам виб'ю!" Панкратьєв, в свою чергу, репетував щось неприємне на майбутнього наставника "Динамо". Там трохи до мордобою не дійшло, а литовці, треба думати, нажили собі серйозного ворога. Перемога була за Сабо – через кілька місяців Панкратьєва, Квіткаускас і Мартінкенаса в Києві вже не було. Ігор пограв в Україні за Миронівська "Ниву-Борисфен" тернопільську "Ниву", хмельницьке "Поділля" і луганську "Зорю". Колишні його одноклубники згадували, що Панкратьев був відмінний гравець, але і загуляти міг.
На тренерській стезі Ігорю поки теж особливо нічим хвалитися – Кубок, "срібло" і "бронза" в Литві, та звання кращого коуча в країні в 2010-му. З роками Панкратьев став більш серйозним, все загули залишилися в минулому. Адже міг стати зіркою першої величини... На жаль, не склалося. Може, в тренерства пощастить більше. Наш Григорчук з "Чорноморця" кар'єру коуча починав у Латвії, а тепер вже цілком розкручений наставник.