Нині стадіон, де проходив матч, носит назву на честь київської команди / Фото: Колаж: Сьогодні
Україна переживає другу найжорстокішу війну за останні сто років. В такі моменти спорт завжди був чудовою пропагандою.
Нині наші провідні футбольні команди влаштували турне Європою. Вони розповідають світові про геноцид українського народу, збирають гроші для постраждалих.
Під час Другої світової нашим футболістам доводилося грати вдома, але проти фашистів.
Це й стало основою міфу про матч смерті, який так любили у Радянському Союзі. Але ми розвінчуємо цей міф.
Квитки по п'ять карбованців
В окупованому німцями Києві залишилося багато футболістів, які раніше пограли за Динамо та інші клуби країни.
Потроху їх збирав на хлібозаводі великий любитель футболу Йозеф Кордич, який там працював директором.
І вже у травні 1942 року пішло прохання до міської управи: "Київський хлібозавод №1 просить зареєструвати добровільну футбольну команду заводу".
Німці вітали цю справу і навіть виділили якийсь інвентар команді, яку назвали Старт.
А якщо є команда, то й треба проводити матчі. Помірятися силами з професійними футболістами охочих було хоч греблю гати. Тому навіть продавалися квитки на поєдинки – по п'ять карбованців.
Отак столичний клуб розправлявся зі своїми суперниками:
- 21 червня. Старт – збірна угорського гарнізону – 6:2.
- 28 червня. Старт – збірна артилерійської частини (Німеччина) – 7:1.
- 05 липня. Старт – Спорт (українське спортивне товариство) – 8:2.
- 17 липня. Старт – збірна залізниці (Німеччина) – 6:0.
- 19 липня. Старт – MSG Wal (угорська частина) – 5:1.
- 26 липня. Старт – GK SZERO (збірна угорських частин) – 3:2.
Потім проти київських футболістів грала команда Флакельф. Зібрана з солдатів та офіцерів протиповітряної оборони, а також льотчиків та механіків київського аеродрому.
Перша зустріч відбулася 6 серпня 1942 року. Старт виграв із розгромним рахунком – 5:1.
Реванш призначили на 9 серпня. І знову перемога Старта – 5:3. Цю зустріч надалі назвуть матчем смерті. Хоча після гри учасники були у відмінному настрої та сфотографувалися на згадку.
Випустили голубів
Кілька років тому киянка Ніна Кожевнікова розповідала "Сегодня", що була на трибунах того славетного матчу.
"Мені було 14 років, коли відбувся матч між Динамо та Флакельф. Як зараз пам'ятаю, що на стадіон пробралася через дірку у паркані. Моя мама ще пускати мене не хотіла: боялася, що після гри німці облаву влаштують і мене відправлять на роботи до Німеччини. Я її заспокоювала: "Не бійся, мамо, я швидко в дірочку юркну – мене і не помітить ніхто".
На футбольні баталії улюбленого Динамо ходив дивитися весь Київ: ще б пак – кожна їхня перемога – це був виграш не в спортивній грі, а тріумф наших над німцями!
До речі, коли ми виграли, один хлопчик випустив у небо голубів! І де він їх тільки взяв – адже німці всіх птахів відстрілювали, щоб ніхто з ними відомості не передав партизанам. Люди навіть злякалися, що тепер почнуть з'ясовувати, звідки взялися голуби. Але обійшлося", – згадувала Ніна Миколаївна.
Взяли на хлібозаводі
18 серпня 1942 року багатьох футболістів того матчу заарештували прямо на хлібозаводі – Трусевича, Путістіна, Кузьменка, Клименка, Гончаренка, Тютчева, Свиридовського, Балакіна та Комарова.
Причина не футбол. Німцям розповіли, що клуб Динамо організувало НКВС, а всі футболісти – чекісти і лишилися в місті боротися з окупантами.
Невдовзі німці одержали ще один козир. Вони заарештували динамівця Миколу Коротких, і той виявився майором НКВС. Після тортур він помер у гестапо.
Інших футболістів відправили до Сирецького концтабору.
Більшості з них надалі вдалося втекти. Загинули лише Трусевич, Клименко та Кузьменко. За фатальною випадковістю.
Хтось із ув'язнених посварився з офіцером. Німці вишикували їх у ряд і кожного другого розстріляли.
Народження міфу
Після приходу радянської влади до Києва терміново були потрібні переможні міфи. Так у газетах почали з'являтися статті про розстріляних динамівців. Вигадали, ніби в перерві матчу Старт – Флакельф до киянів у роздягальню зайшов німецький офіцер і сказав, що треба програти інакше розстріл. Футболісти не зрадили батьківщину, за що й одержали кулю в потилицю.
Саму гру в СРСР назвали "матчем смерті". І про інші поєдинки киян скромно замовчували.
Цим міфом навіть зацікавилися у Німеччині. Німці не могли уявити, щоб гравців розстріляли після поразки на футбольному полі.
У 1974 році справа про "матч смерті" була порушена прокуратурою Гамбурга. Розслідування тривало 30 років!
У висновку прокурора Йохена Кульманна говорилося:
"Справжню причину арешту футболістів встановити не вдалося. Футболістів Трусевича, Кузьменка та Клименка розстріляли разом з іншими в'язнями в Сирецькому концтаборі за наказом начальника табору Пауля Радомського навесні 1943 року – через великий проміжок часу після гри 9 серпня 1942 року.
Можливо, приводом для масового розстрілу в'язнів у Сирецькому таборі була спроба замаху на шефа гестапо, проте точних даних про це немає..."
Парадоксально, але коли вже цей міф був розвінчаний, у Росії зняли фільм "Матч" (2012) із Безруковим у головній ролі.
"Фільм не про футбол, а про українофобію. Набитий антиукраїнськими штампами", – так коротко охарактеризував його відомий журналіст Євген Кисельов.
Пам'ять у Києві
19 червня 1971 року на стадіоні Динамо було встановлено пам'ятник – гранітну скелю з фігурами чотирьох футболістів. На пам'ятнику слова Степана Олійника.
- За наше сьогодні прекрасне
- Вони полягли у двобої…
- В віках ваша слава не згасне,
- Безстрашні спортсмени-герої.
1981 року на стадіоні "Зеніт", перейменованому на "Старт", встановили пам'ятник на честь тих подій.
У 1999 році в Києві, в кварталі між вулицями Щусєва та Академіка Грекова, неподалік місця, де серед останків розстріляних в'язнів Сирецького концтабору було знайдено футбольні бутси, встановлено пам'ятний знак тим подіям.