Рауль Ріанчо. Фото fcdynamo.kiev.ua
Помічник головного тренера київського "Динамо" Сергія Реброва іспанець Рауль Ріанчо розповів, чому вирішив попрощатися зі столичним клубом.
- Я спілкувався з президентом клубу Ігорем Суркісом. У нас відбулася дуже тепла розмова, в кінці якої ми потиснули один одному руки. Я дуже вдячний президенту і Сергію Реброву за нашу співпрацю. Наша розмова закінчилася на тому, що мені сказали подумати. Так що, повторюся, до 30 червня я в клубі. Про те, що буде далі, я поки сказати не можу.
Звичайно, я попрощався з усіма гравцями. Сказав їм, що якщо я залишуся в команді, то це буде чудово. Якщо ні – то ні. У будь-якому випадку вони знають, що у них є дуже хороший друг в Іспанії, до якого вони можуть завжди звернутися з будь-якого питання.
За ті два з половиною роки, які я провів у "Динамо", ми виграли два Кубки, двічі стали чемпіонами України. Це величезний успіх. Ми добре виступили в Лізі чемпіонів, вийшли в плей-офф. Також ми непогано проявили себе в Лізі Європи. У контексті особистісного розвитку мені було дуже приємно і дуже сподобалося перебування в Україні, тому що я познайомився з багатьма цікавими гравцями, тренерами і в принципі з цікавими людьми тут. Два з половиною роки тому, коли мене запросили в "Динамо" і попросили допомогти створити цікаву команду, попрацювати з нею, я побачив, що у цієї команди є модель гри. Є структура побудови гри. Я побачив, що футболісти знають, за що вони борються, і навіщо вони взагалі грають. Що було приємно, так це те, що ми відчували симбіоз між гравцями і тренерами, відмінну взаємодію.
Коли я працюю з командою, моя основна мета – вичавити з гравців максимум. Тому, коли я досяг цієї мети, так би мовити, "вичавив" футболістів по повній, у мене просто виникає якесь бажання піти.
Я бачу, що не можу, напевно, вичавити більший максимум з гравців "Динамо" ніж той, який я вже вичавив, тому я і говорю про своє рішення. Я дякую президенту. Я міг би підписати новий контракт, який мені пропонують, але я не хочу.
Мені краще не підписувати контракт, тому що я відчуваю, що я не зможу вичавити з цих гравців, їх цього колективу той максимум, який хотів би. Я вважаю за краще бути щирим і говорити все, як є. Тому що, думаю, то повага, яку президент клубу проявив до мене, вимагає від мене взаємної поваги і щирості. І все. Тому я їду додому.