Павло Тимощенко / Фото: Анатолiй Бойко
Уже 18 серпня в британському Баті стартує чемпіонат Європи з сучасного п'ятиборства – одному з наших медальних видів. Після перемоги на липневому світі претендентом на "золото" континенту вважався українець Павло Тимощенко, але між двома головними стартами сезону киянин ухитрився впасти з коня і зламати ногу.
- За 17 років у спорті – це найсерйозніша травма, – розповів нам Павло. – Звичайно, бували перевантаження або запалення зв'язок, але щоб я вибував на півтора-два місяці – ніколи. А тут відновлення займе не менше шести місяців. Взагалі кінь хороший, приватний. Він добре стрибає, я тренувався на ньому взимку, навіть падав. Але тоді все обійшлося – встав, покарав його і поїхав далі. Проте у цього коня такий характер – любить вибивати наїзників з сідла. Це як родео – підстрибує, б'є задніми ногами, якщо йому щось не подобається. У цей день на полі було багато людей, я відчував, що кінь нервує. Тільки перестрибнув перешкоду, і він як дасть задніми ногами! Я тільки зрозумів, що вже лечу через шию вперед – хотів впасти добре, а вийшло погано.
- Наскільки серйозна ваша травма?
- Зламана мала гомілкова кістка. Був варіант по-старому ходити з гіпсом, але існував ризик, що неправильно зростеться. Прийняли рішення оперувати і поставити на кістку титанову пластину. З нею треба ходити мінімум 6 місяців, але місяця через півтора-два вже зможу стати на ногу. Місяць я нічого не робив, але вже потихеньку починаю її розробляти. На перших стартах зможу виступити десь у березні-квітні 2016 року.
- Краще впасти тут, ніж потім на змаганнях...
- Там принаймні є страховка, а тут все, що ти заробив, йде на лікування. Поки НОК дав мені 10 000 гривень компенсації. Оперували в Києві і не думаю, що за кордоном зробили б краще. Якщо ти в Україні заплатиш стільки, скільки готовий був витратити в Німеччині, то тебе і тут добре полікують (посміхається).
- У липні в Берліні ви нарешті стали чемпіоном світу. Що змінилося після цієї медалі?
- Багато чого – зазвичай мене ніхто не помічає, приїжджаю після турнірів і займаюся своїми справами, а тут, то дзвонять щодо інтерв'ю, то потрібно кудись під'їхати. За тиждень після Берліна я неабияк набігався. Зате зараз відпочиваю, поки лежав у лікарні – дивився телевізор і читав – нарешті закінчив "Володаря кілець", починав уже давно, але він виявився такий об'ємний. Прочитав китайську фантастику 1930-х років "Записки про котяче місто", але це не моє, а "Ожинове вино" Джоанн Харріс сподобалося. Зараз в Конча-Заспі – або лежу на дивані, читаю, або внизу на траві дивлюся, як дружина грається з донькою.
- На чемпіонаті світу в Берліні ви справжній фурор, коли в бонус-раунді фехтування виграли 9 боїв поспіль.
- Я не люблю цей раунд. Він проходить на сцені і, за великим рахунком, нав'язаний організаторами для залучення публіки. Точно також, як і "комбайн" – об'єднання бігу і стрільби. Тільки мені здається, що більше публіки від цього не стало. А ти виходиш на цей бонус-раунд після двох видів втомлений, потім на пригріві чекаєш своєї черги 40 хвилин, а то й годину. До того ж жереб звів мене з італійцем Де Лукою, якому я вже програвав на ключових стартах і втрачав важливі секунди. А тут виграв, і надалі всі далося легко. Навіть у боях з такими незручними суперниками, як корейці та французи. Потім все підходили, вітали, мовляв, вау, круто, а я про це вже не думав – починав налаштовуватися на біг.
- Після плавання і початку фехтування ви не вірили, що доберетеся до п'єдесталу?
- Я давно не губився – цей чемпіонат світу у мене був дев'ятий, два роки я виступаю на дуже високому рівні. А тут була якась розгубленість. На старті в плаванні – 31-й, хоча здавалося, що пливу нормально, не клеїлося спочатку й у фехтуванні. А потім наче переключився і набрав хід. В "комбайні" на куражі вдалося обійти суперників, і потім вже останнє коло потрібно було терпіти. Я навіть не обертався, був у собі впевнений. Мене потім запитували: "Міг ще додати?" А я навіть не знаю, може, й не додав би, але вже не дивився, хто позаду.
- Чи збираєтеся дивитися чемпіонат Європи?
- Не знаю, останнім часом нічого не дивлюся. Результати гляну і щось в записі – і все.
- Вас тренує батько. Як це, адже тут ти не можеш розвернутися і піти, якщо щось не подобається?
- Якраз читаю книгу про виховання дітей, і там розповідається, як батьки зазвичай біжать попереду паровоза. Накупили дитині всього чого тільки можна, а він: "Я не хочу!" І це проблема всіх батьків-тренерів – вони спочатку хочуть більше, ніж самі діти. У нас з батьком непростий характер – в дитинстві на тренуваннях постійно була лайка. Але з віком це проходить. Зараз зрозуміло, над чим потрібно працювати. У мене ще є брат, але професійним спортсменом він не став. Чому? По-перше, батьки подорослішали, і ставлення до молодшого було інше, а, по-друге, було важко поєднувати – якби батько працював тільки з дітьми, то ще міг би встигати, але ми з ним постійно тренувалися і проблематично було кудись вирватися. Навіть відвести брата в басейн. Але не думаю, що він би став п'ятиборцем, п'ятиборством потрібно жити.
- Скільки вашій доньці?
- Рік та місяць. Але спортивної кар'єри я б їй не бажав. Хоча спочатку всі так говорять, а потім виявляється, що дитину нічим зайняти, ну нехай трохи позаймається, а потім вже й самі батьки починають підключатися до тренувань. Таку ж історію мені розповідав тато Дмитра Кирпулянського (чемпіон світу-2011 у міксті. – Авт.).
- Доводиться розриватися між спортом і дочкою?
- Ні, просто всі інші справи, які не стосуються спорту, замінилися дочкою. Дякую дружині, вона – молодець, повністю присвятила себе мені і дитині.
- Вас змінило батьківство? У 2014 році народження дочки співпало з особистою медаллю чемпіонату Європи, тепер ось "золото" світу...
- Там минулого року така історія була. Квитки назад з чемпіонату Європи взяли, на два дні пізніше, ніж я планував, а до цього я місяць шепотів дружині: "Ти мене дочекайся, я буду 15-го". І ось 15 липня починаються перейми, я дві ночі провів у скайпі. І дружина не народжувала, фактично чекала мене. За 4 години до пологів я з аеропорту приїхав в пологовий будинок і весь час був з дружиною. Після того що я пережив, я б усім чоловікам радив бути присутнім на пологах. Доньку назвали Мартою, хоча спочатку хотіли інше ім'я, навіть кидали жереб. Але вже після її народження в пологовому будинку став читати календар і святці, і сподобалося ім'я Марта.