Марія Стадник. Фото АМИ Trend
- Марія, чому вирішили приїхати на турнір до Києва в цьому році?
- Це для мене традиційний турнір. Тут я не вперше. Перед Іграми 2012 року я тут виграла у нашої видатної спортсменки Ірини Мерлені.
- У фіналі ви перемогли без боротьби. Ваша суперниця Олександра Когут не вийшла з-за травми. Не розчаровані?
- Хотілося порадувати публіку, але суперниця травмувалася. Якби вона вийшла з ушкодженнями, то видовища і не було б. Кому таке цікаво?
- Минулий рік видався у вас досить успішним – перемоги на Європейських іграх, "срібло" світу.
- Не дивлячись на те, що я програла у фіналі на чемпіонаті світу, я взяла олімпійську ліцензію для країни. Зараз цілеспрямовано готуюся до Ріо, а там вже тільки Богу відомо, як все складеться. Налаштовуюся на медаль. Поки завдання виконую, виграю у всіх технічно, але ці всі змагання особливої ролі не грають. Це – тільки підготовка до Олімпіади.
- Наскільки звикли асоціювати себе з азербайджанським прапором?
- Всі свої основні змагання я провела за Азербайджан. Чесно, я навіть не пам'ятаю, як це – виступати за Україну. Жартую, звісно, все я пам'ятаю. Завдяки Азербайджану я змогла проявити себе як спортсменка. В Україні склалися такі обставини, що мене не пускали в збірну. Ось суперниця, з якої я повинна була боротися (Олександра Когут. – Авт.), тоді говорила, мовляв, зі мною так не надійдуть. Але їй теж не дали шансу потрапити на Олімпіаду... Їздила тільки Ірина Мерлені, і питання про участь інших спортсменок був закритий. Нам навіть не давали особисту зустріч провести. У неї вже було ім'я, а у мене його не було. Говорили, типу "почекай, почекай, тренуйся, шанс буде", а я, поки чекала, двох дітей народила. Спортивне життя коротка, тому мені треба було зробити вибір. Або користуватися моментом, поки я молода і сповнена сил, або поховати свій талант. Ось я і вибрала Азербайджан.
- Часто буваєте в Україні?
- Більшу частину часу я в Україні, у Львові. У мене тут діти і сім'я. Коли збори, я в Азербайджані, а так – тут. Я відпрошуватися, мені роблять індивідуальний графік. У Львові дуже розвинена жіноча боротьба. Взагалі Україна – одна з країн-першопрохідців по боротьбі. У Львові зараз найсильніша школа, раніше ще був Донецьк, але на жаль... У нас там своя когорта, тренуватися є з ким. А в боротьбі головне – спаринги. Це ж не легка атлетика, в якій можна бігати однієї де завгодно. В Азербайджані боротьба молода, країна ж мусульманська, тільки недавно підросли дівчинки. Зараз-то всі знають, що таке жіноча боротьба. Дітей стали віддавати в цей спорт все частіше, незважаючи на мусульманські традиції. Завдяки мені. Я почала привозити медалі, люди зацікавилися. Я стала в Азербайджані Анджеліною Джолі (сміється). Мене всі знають. Якщо запитаєте щось про жіночу боротьбу, то вам відразу скажуть – Марія Стадник! Для них всі дівчатка-борці – Марія Стадник. Мене там дійсно люблять, і жалітися на Азербайджан я ніяк не можу.
- А як спочатку реагували на дівчину-борця там?
- Ой, вони нас не могли серйозно сприймати. Ну, борються ці жінки, і нехай. Сьогодні вже все стало серйозніше. Ми ж з кожних змагань привозимо медалі. Тепер вони вже з гордістю говорять, що у них сильна жіноча боротьба.
- Знаєте слова азербайджанського гімну?
- Перший куплет я вивчила! Вирішила, що якщо виграю Європейські ігри, то точно заспіваю з поваги до країни. Мені написали слова кирилицею, і я вчила. Думаю, азербайджанці, які чули це, дуже сміялися. Елементарні висловлювання я знаю, наприклад "як справи", "смачного". А чимось складніше можна і завалити (сміється). Взагалі там багато мігрантів, тому на вулицях говорять в основному російською.
- До речі, про мігрантів. У збірної Азербайджану багато українців, наприклад гімнаст Олег Степко. Чи знайомі з ним?
- Познайомилися на Європейських іграх. Ми були в селі, я там щось по-українськи говорила, а він так дивиться на мене. І тут я говорю подрузі: "Дивись, якийсь ненормальний вирячився на нас". Хоч би посоромився. Потім дійшло, що він розуміє мене (сміється). Підійшов до мене: "Так я теж з України". Імідж у нього, звичайно, ганстергський, але це тільки імідж. Він дуже веселий хлопець. Брав нас президент Азербайджану, а Олег не міг зупинитися з жартами. Я так сміялася, що попросила його перестати, щоб не зганьбитися (сміється). Розповідав мені і свою ситуацію. У Лондоні ж вони в команді посіли третє місце, а потім японці подали протест, і вони виявилися четвертими... Стало зрозуміло, що наших захистити нікому, а кар'єра гімнастів ще ж коротша нашої. Стає прикро, що ти йдеш до чогось, працюєш, а всім навколо наплювати на тебе. Ти б'єшся, б'єшся, а виходить тільки головою об стіну. Його, мене засуджують, але ж нас теж можна зрозуміти.
- І що ж вам президент говорив?
- Чекає, поки я виграю олімпійське "золото". Боротьбу він любить. Сказав, що стежив за мною ще в Пекіні-2008.
- У вас є в Азербайджані своя нерухомість?
- Так, мені після Пекіна подарували квартиру в Баку, зробили там ремонт. Дуже хотіли, щоб я там залишилася і розвивала боротьбу далі. Ми часто сім'єю там буваємо.
- Щось навчилися готувати з їх місцевої кухні?
- Ой немає. Я-то і з української тільки вареники готую. Не те що я не вмію чи не хочу, у мене немає на це часу. Коли я вдома, то свекруха мене шкодує і готує. Азербайджанську кухню я люблю. Особливо солодкий плов – там родзинки, каштани і шматочок м'яса. Обладнаний! Після приїзду завжди йдемо на плов.
ДОСЬЄ
Марія Стадник народилася 3 червня 1988 у Львові (Україна). Виступає у ваговій категорії до 48 кг. Змінила громадянство ще в 2008 році, коли їй було 20 років. За цей час вона встигла виграти дві медалі ОІ – в 2008-му "бронзу" і в 2012-му "срібло". Причому в Пекіні вона стояла на третьому щаблі п'єдесталу разом з Іриною Мерлені, раніше перегородила їй шлях на Олімпіаду від України.
Крім того, Марія чотири рази вигравала ЧЄ (2008, 2009, 2011, 2014 року), один раз ЧС (2009) і домашні Європейські ігри (2015). За особливі заслуги нагороджена в Азербайджані орденом "Слава".