Ейсебіо / Фото: Getty Images
25 січня 1942 року в Мапуту (Мозамбік) народився легендарний футболіст Ейсебіо. Він посідає дев'яте місце в списку кращих футболістів XX століття і шосте місце в списку кращих футболістів Європи XX століття за версією Міжнародної федерації історії та статистики.
Біля входу на стадіон "Да Луж" стоїть пам'ятник – прямо на траві бронзовий Ейсебіо заносить ногу для удару по бронзовому м'ячу. На питання: "Які почуття переживає людина, проходячи повз власну статую?" Ейсебіо відповідав:
"У бронзового Ейсебіо немає звичного для пам'ятника п'єдесталу. Він стоїть прямо на газоні. Тому що це звичайна людина, один з багатьох португальців".
Містер Ніхто
... Якось влітку 1960 року бразильська команда "Ферровіаріо" під керівництвом Карлоса Бауера поверталася додому з комерційного турне по Африці. Шлях проходив через Португалію, і Бауер заскочив в Лісабон до свого давнього знайомого Бели Гуттманна, який працював з "Бенфікою". Ділячись з товаришем футбольними новинами, Бауер не приховував свого захоплення юним даруванням з мозамбікського "Спортинга". "Мені він не підійде, – зауважив Бауер. – У нас в Бразилії таких навалом! А вам варто було б на нього поглянути". "І хто ж він?" – запитав Гуттманн. "Ніхто, – посміхнувся у відповідь Карлос. – У тамтешньому "Спортінгу" його кличка Ніхто, але в столиці хлопця знає, мабуть, кожен... "
Це вже заінтригувало Гуттманна, який завжди був прихильником запрошення футболістів з чорного континенту. Тут треба нагадати, що в середині минулого століття багато африканських країн були колоніями європейців, а тому провідні португальські клуби – "Бенфіка", "Спортинг" і "Порту" – фінансували "дочірні" команди в Мозамбіку та Анголі, а талановитих місцевих гравців забирали в Португалію.
Викрадення століття
Ейсебіо народився в бідній багатодітній сім'ї, де кожен був наданий сам собі. Інакше й бути не могло, мати ледве зводила кінці з кінцями (батько рано помер), тому всі вісім дітей отримували свою освіту на вулиці. Де з ранку до ночі ганяли ганчірковий м'яч.
На футбольних майданчиках пропадав і юний Ейсебіо. Не можна сказати, що хлопчик марив цією грою, паралельно він захоплювався волейболом і навіть став чемпіоном країни з легкої атлетики – виграв стометрівку серед юніорів.
Проте селекціонери з місцевого "Спортинга" розвідали в юному хлопчині незвичайну пластику і не за роками технічну гру і запросили хлопця в команду. І не прогадали. Вже через пару тренувань він не знав собі рівних в дриблінгу і особливо був гарний, коли на швидкості, немов слаломіст, прорізав оборону противника. Довго на батьківщині такий талант не міг затриматися!
І правда, скоро в Мозамбік навідалися гості з материнського "Спортинга", які відбирали талановитих і перспективних футболістів. Кращих залишали у себе, а інших продавали в європейські клуби. Така доля чекала і Ейсебіо. Але, мати і чути не хотіла про від'їзд сина. Португальські гості були готові до такого повороту подій, і чек на 10 тисяч доларів вийшов настільки переконливим аргументом, що Ейсебіо почав збиратися валізи.
Не варто забувати, що на той час Гуттманн вже бачив у справі Ейсебіо, і в штаб-квартирі "Бенфіки" вирішили будь що заволодіти "Чорною пантерою", як вже тоді охрестили хлопчика. І ось коли за викликом "Спортинга" напівписьменний мозамбікський юнак опинився в столиці метрополії, представники "Бенфіки" викрали його... прямо біля трапу літака!
Звичайно, грандіозного скандалу уникнути не вдалося, проте боси "Бенфіки" швидко зам'яли конфлікт. "Спортинг", який також грішив подібним, змирився з втратою. Так Ейсебіо з'явився у складі одного з найславетніших клубів Європи.
Як Пеле
"Я вирішив, – згадував Гуттманн, – дозволити Ейсебіо відразу виступати якомога частіше і не ставив перед ним строго визначених завдань. Дав йому можливість самостійно шукати відповідь в ситуаціях, що виникали на полі. Хлопець сам повинен був знайти спосіб, щоб поєднувати свій талант, свою гру з діями партнерів".
Втім, спочатку керівництво "Бенфіки" не поділяло оптимізм тренера стосовно новачка. Адже дебют форварда в матчі Кубка чемпіонів у травні 1961 року у Відні проти "Рапіда" виявився провальним. Нічия (1:1), маса втрачених португальцями з вини Ейсебіо можливостей і сам він – зневірений, розгублений, так і не зміг знайти собі місця на полі.
"Старина Гуттманн дав маху: Ейсебіо з'явився в "Бенфіці" нізвідки і залишається в команді ніким", – іронізувала місцева преса. Однак досить швидко скалозуби зачохлили пір'я. Ім'я недавнього невдахи стали вимовляти поруч з ім'ям самого Пеле! Нехай поки навіть в контексті одного матчу: "Бенфіки" зі знаменитим "Сантосом".
На полі у бразильців безроздільно панував Пеле, і португальці з завидною постійністю діставали м'яч із сітки власних воріт. Перший тайм – 0:5. Після перерви зневірений Гутман випустив на поле Ейсебіо. І ось тут глядачі побачили те, чого, напевно, не припускав побачити ніхто. Складалося враження, що за "Бенфіку" у другому таймі вийшов грати сам Пеле. Хлопець раз по раз рвав на частини захист бразильців і обводив маститих суперників з такою незбагненною легкістю, немов грав з манекенами. Він бив по воротах з найнеймовірніших положень, спритно звільнявся від опіки і продовжував тероризувати бразильську оборону. Знамениті на весь світ захисники спасували: форвард поклав три голи протягом 20 хвилин. І хоча "Сантос" врятував ситуацію (6:3), гра Ейсебіо викликала захват у цінителів футболу.
Остаточно талант "Чорної пантери" фани "Бенфіки" визнали у 1962 році. Два вирішальні голи Ейсебіо принесли команді перемогу над "Реалом" (5:3) у фіналі Кубка чемпіонів.
І трошки титулів Ейсебіо: бронзовий призер чемпіонату світу 1966 року; одиннадцятиразовий чемпіон Португалії, п'ятиразовий володар Кубка Португалії, володар Кубка чемпіонів. У складі "Бенфіки" зіграв 715 матчів (включаючи товариські) і забив 727 голів. За збірну Португалії зіграв 64 матчі і забив 41 гол.