Борис Рижик / Фото: Сергiй Ревера
На чемпіонаті світу-2014 з баскетболу історичний дебют скоїли не тільки наші баскетболісти. В Іспанії 38-річний Борис Рижик став першим українським суддею, якому довірили фінал ЧС в ігрових видах спорту. До цього на рахунку арбітра вже були фінал Євроліги-2013 і півфінал ОІ-2012. З усіх своїх змагань Борис привозить знакові футболки, частину з яких він показав нам при зустрічі, після фінальних матчів забирає на пам'ять м'ячі, а в Іспанії йому презентували ще й медаль.
- Я суддя ФІБА вже впродовж 17 років, – почав Борис. – В Україні пройшов шлях з найбільш маленького рівня і до чоловічої Суперліги, потім по рекомендації федерації потрапив на міжнародний семінар. Склав іспити, фізичні нормативи. В основному для суддів є один головний норматив – біп-тест. Чимось нагадує човниковий біг – ти повинен подолати 86 відрізків по 20 метрів в рваному темпі. Спочатку біжиш підтюпцем, але після кожного сигналу прискорюєшся, і десь після 45-го відрізка розвиваєш хорошу швидкість. Це тест на витривалість, і багато хто здає його на останньому видиху. А з теорії – правила. 25 запитань. Допускається певний відсоток помилок, але він дуже маленький. Загалом, суддів ФІБА в Україні зараз дев'ять осіб, і всі судять міжнародні турніри.
- А фінал чемпіонату світу?
- Не люблю хвалитися, але приємно, коли це помічають і вітають. В світі тисячі суддів, і конкуренція просто шалена. На цей чемпіонат спочатку відібрали 40 осіб, а після першого раунду залишили 20! Досягненням було потрапити вже в ці топ-40! На другий етап 20 осіб виявилися не потрібні, і їх відправили додому. Це й економія для ФІБА, і краще для самого арбітра. Я так потрапив на ЧС в Японії в 2006 році. На груповому етапі з п'яти можливих зустрічей судив чотири матчі. Клас! Приїхали в Токіо на фінальну частину, і згодом за два тижні я не отримав жодного призначення. Ледве не збожеволів від очікування.
- Який турнір став для вас знаковим?
- Природно, запам'яталася найперша гра в якості арбітра ФІБА, це було в Туреччині в 1997-му. Господарі паркету зустрічалися, по-моєму, з хорватами. І уявіть собі: перший матч – і відразу бійка. Довелося рознімати баскетболістів, деяких навіть видаляти. А якщо взяти перший континентальний турнір, то це Євробаскет-2005 в Сербії. Я дебютував на чемпіонатах Європи, і мені відразу ж довірили півфінал. Греція грала з Францією. Я не скажу, що би шокований цим призначенням, але не очікував.
- А як судді розбороняють бійку, адже в запалі конфлікту можна і самому отримати?
- У цьому і полягають тонкощі нашої роботи: розняти призвідників можна лише на початку конфлікту. Якщо відразу не вийде, потім шанси мінімальні – хлопці здорові, можуть тебе ненароком відкинути, як пушинку, і навіть цього не відчують. Мені, на щастя, не діставалося в таких ситуаціях, а ось деякі навіть виявлялися внизу цієї розгніваної юрби. Український рефері і мій хороший друг Борис Шульга на одному з Євробаскет поліз розбороняти гравців, не встиг відскочити, і йому дісталося. Але, слава Богу, живий, здоровий і продовжує працювати.
- Який матч у вашій кар'єрі був найскладнішим?
- Фінал Євроліги в Лондоні-2013 між "Реалом" і "Олімпіакосом". Іспанці багато вели, але потім греки наздогнали їх і перемогли. Гра по напруженню вийшла дуже важка, адже, по-перше, це був останній поєдинок сезону, а, по-друге, команди знаходяться, м'яко кажучи, не в найкращих стосунках. І від кожної їхньої зустрічі чекають чогось екстраординарного. Хоча мадридський фінал між США з Сербією не видався легким, навіть незважаючи на явну перевагу Америки. Потрібно було не допустити хаосу на майданчику, щоб суперники не конфліктували і не побилися. Для мене найкращий матч – це той, після якого люди запитують: "А хто судив?"
- Одним з найбільш неспокійних гравців ЧС-2014 був Казінс, який відзначився розбірками мало не в кожній зустрічі. Якось готуєтеся до втихомирення таких баскетболістів?
- Звичайно, і за день до фіналу, і перед ним ми з колегами вивчаємо усіх проблемних гравців, дивимося, як вони поводяться на майданчику. Проблемні гравці є в кожній команді. Якщо ви думаєте, що серби – білі і пухнасті, то нічого подібного. Вони не кращі за американців, просто збірній США на цьому чемпіонаті всюди приділялася підвищена увага. Я американців часто вже не суджу, для мене це було чи не втретє. Серби ж стали справжньою сенсацією ЧС. І поки вони вигравали, проблем не виникало, але тільки стали поступатися у фіналі, як нерви здали. В принципі вони створили конфлікт із Казінсом. Технічний фол отримав Радульіца. Серби розуміються на цьому, як говоритися, перемога будь-якою ціною. А таких хлопців, як Радульіца, дуже важко судити. Важко визначити цю грань фолу, тому що візуально невеликі гравці від нього буквально відлітають. Насправді він не робить нічого надприродного, а просто використовує міць свого тіла. А от коли проти нього стає такий же здоровань – Казінс або той же Фарид, то це зовсім інша справа.
- Автографи у баскетболістів берете?
- Ні. Звичайно, на Олімпіаді в Лондоні хотілося сфотографуватися з Кобі або Леброном, але це не дуже добре для статусу судді. Перед ОІ-2012 у нас була нарада, на якому глава суддів встав і каже: "По-людськи я вас прекрасно розумію, приїдуть зірки НБА і, можливо, ви захочете з ними сфотографуватися. Але робити цього не потрібно. Вам за статусом не належить". А литовський суддя Бразаускас питає: "Ну ладно, якщо я його попрошу, а якщо він мене попросить?" І все тут же покотилися зі сміху.
Скажу, що багатьох європейських зірок ми бачимо на семінарах Євроліги. Приїжджав чемпіон Європи француз Тоні Паркер, чемпіон Європи-2005 грек Теодорос Папалукас. З тренерів був восьмикратний переможець Євроліги Желько Обрадовіч, сербський наставник Душан Івковіч, останній раз перемагав в Євролізі в 2012-му з "Олімпіакосом". Івковіча я вважаю баскетбольним професором, він говорить про такі речі... І його весь час хочеться слухати.
- Що після матчу говорять суддям гравці?
- Зазвичай тиснуть руку і дякують за гру. В основному спілкування відбувається під час поєдинку, так, іноді в запалі боротьби можуть сказати щось образливе, але перегинати палицю ми не дозволяємо. Якщо йде явна агресія, для цього є спеціальні санкції. А після фінальної сирени всі тут же намагаються про все забути і переключитися на наступний матч, адже вони професіонали.
- Рівень Євроліги і нашої Суперліги значно відрізняється. Чи не відчуваєте якогось дисонансу, коли перемикаєтеся з європейського турніру на українську?
- Звичайно, відчуваю. В Україні судити складніше, ніж у єврокубках. Загальний рівень гравців нижчий, а значить і кількість помилок і браку більше. Поступаються у фізичній підготовці, а значить – контакти більш часті. Але те ж саме можна сказати і про різницю між Європою і НБА: коли я приїхав в Америку, то подумав, що на нашому материку не вміють грати в баскетбол. Два роки тому в Орландо я був у таборі НБА. Там у суддів є такі ж табори, як і у гравців, на них дивляться, оцінюють, але нам туди потрапити нереально. НБА судять тільки американці.
Але я там отримав незабутній досвід. І повинен сказати, що американський баскетбол випереджає європейський років на 20. Аналіз суддівства в НБА починається відразу ж після гри: в роздягальнях вмикають відео і крок за кроком розбирають твою роботу. Адже щоб правильно свиснути, потрібно зайняти потрібну позицію.
- Хотілося б судити в іграх НБА?
- Звичайно. Ось вдалося посудити американців на чемпіонаті світу. Плюс Євроліга організовує турне клубів НБА по Європі. Два роки тому в Мілан приїжджав "Бостон Селтікс" і грав матчі з "Фенербахче" і "Міланом". Для роботи на них беруть двох суддів НБА і одного з Євроліги. Мені вдалося попрацювати на такій зустрічі. І скажу, що це зовсім інший рівень. Різниця в рахунку вийшла відчутна, і якби "Селтікс" захотіли, то зробили б її ще більше. Але вони розуміли, що це промоушн – глядацький інтерес, доходи.
- Скільки отримує суддя ФІБА? Припустимо за Олімпіаду в Лондоні-2012...
- За Олімпіаду я не отримав ні копійки, адже обслуговування такого форуму, в першу чергу, престиж судді.
- Куди рости судді після фіналу ЧС?
- Заповітна мрія – це фінал Олімпіади. Лондон-2012 було моїми першими Іграми, там я судив жіночий турнір, аж до півфіналу США – Австралія, і три або чотири чоловічі зустрічі.
- А іншими видами спорту цікавитеся?
- Люблю хокей. На своєму рівні я в нього навіть граю. Збираємося своєю компанією на "Крижинці" або "Соколі" Якщо є можливість, дивлюся КХЛ, якщо суджу в Ризі або Мінську та збігається з хокеєм, можу сходити на матч.
- Розкажіть про вашу сім'ю ...
- У мене доросла дочка, Марія, їй вже 14 років. Баскетболом, правда, не захоплюється. Дружина – Наталія.
- Вас, напевно, часто не буває вдома?
- У рік суджу в середньому по 60 матчів, і це не просто вийшов з дому – і ось вже арена. Туди ще треба дістатися. За день приїжджаєш і наступного дня після зустрічі їдеш додому. Плюс ще літаки, переїзди. Всі кажуть: "Круто, ти був в Афінах!" Але не завжди встигаєш там щось подивитися. Шкодую, що в Валенсії я не потрапив на Формулу-1. Дуже хотілося. Зате потрапив в зоопарк, який там просто шедевр, багато тварин знаходяться не у вольєрах, а поруч з тобою.
- У вас же сімейний суддівський підряд?
- Так, у мене батько рефері – Роман Рижик. Тут є свої плюси і мінуси, але більше, звичайно, плюсів. Адже тато допоможе і словом, і ділом насамперед синові, ніж кому-небудь. Він, до речі, судив Олімпіаду-1996 і американців. Тільки збірна тоді була дійсно зіркова – на чолі з Шакілл О'Нілом і Скотті Піппену.