Олег Ящук. Фото Е. Кінзерський
- Олеже, ви прилетіли до Львова в складі офіційної делегації "Андерлехта". Яку посаду займаєте в клубі?
- Зараз я треную команду U-13 з клубної академії, а останнім часом ще й допомагаю другому тренеру дубля.
- Як і коли відбулося ваше повернення в клуб? Адже гравцем "Андерлехта" ви були до 2006 року, а потім багато років грали в інших командах.
- Керівники "Андерлехта" завжди говорили, що в будь-який момент я можу повернутися, якщо захочу. І мене завжди тут будуть раді бачити. Нехай навіть і в іншій ролі. Так воно і сталося. У 2013 році, як тільки я завершив ігрову кар'єру, мені надійшла пропозиція з "Андерлехта" попрацювати з дітьми в академії.
- Тобто клуб для вас – це майже друга сім'я?
- Можна сказати, що так (посміхається). Я там відіграв 10 сезонів, а після того як мої батьки в 1999-му переїхали до мене на ПМЖ, вони обидва – і батько, і мама – влаштувалися працювати в "Андерлехті". І продовжували там працювати, навіть коли мене там вже не було. Мама і зараз працює в клубі.
- Ким?
- У пральні. А батько працював в бригаді агрономів, доглядав за газоном стадіону. Але зараз він вже на пенсії – здоров'я не дозволяє працювати на повну силу.
- Ваші амбіції, напевно, командою U-13 не обмежуються?
- Знаєте, треба з чогось починати. Я не ставлю перед собою якихось цілей, просто намагаюся добре робити свою роботу, а що буде потім – час покаже.
- Академія "Андерлехта" останнім часом добилася значних успіхів...
- Так, другий рік поспіль наша команда доходить до півфіналу юнацької ЛЧ. У минулому році ми програли "Шахтарю", в цьому гратимемо або проти "Челсі", або проти "Аякса".
- Зате дорослий "Андерлехт" другий сезон не може виграти жодного трофея. Наскільки це б'є по самолюбству клубу?
- "Андерлехт" звик завжди ставити перед собою максимальні цілі: перемогти в чемпіонаті Бельгії і якомога успішніше виступити в ЛЧ. Але останнім часом не виходить, на головного тренера Бесніка Хазі тисне керівництво. У минулому сезоні він виправдовувався тим, що команда не отримує необхідного посилення. Але за останні два трансферних вікна клуб зробив кілька непоганих придбань, і тепер керівництво йому каже: "Ми зробили те, що ти просив, і хочемо бачити результат".
- У Львові Хасі здивував усіх, заявивши, що розуміє українську мову і без перекладача. Це насправді так?
- Відразу поправлю: у Бельгії його прізвище вимовляють через "з" – Хазі. А щодо мови – так, Беснік дуже добре все розуміє і може навіть трохи поговорити. Ми з ним взагалі часто спілкуємося.
- На футбольні теми?
- Ні, чому? Теми розмов можуть бути найрізноманітніші. Він дуже цікавий співрозмовник. І взагалі порядна людина. Деякі вважають його жорстким. Можливо. Але він завжди говорить прямо в очі все, що думає. Ніколи не стане перешіптуватися у тебе за спиною. А це дуже цінна якість.
- Останнім часом в чемпіонат Бельгії перебралися одразу кілька українських футболістів: Воловик, Болбат, Малиновський. Можна говорити про те, що Бельгія відкриває свої двері для наших гравців?
- Ну, перш за все потрібно дякувати моєму другові Сергію Серебреннікову, це він взяв участь в їх працевлаштуванні (киває в бік присутнього при розмові екс-гравця збірної України, який нині також живе в Бельгії і працює агентом. – Авт.). Будемо сподіватися, що він продовжить в тому ж дусі, і з кожним роком в Бельгії буде з'являтися дедалі більше українців.
- Приємно усвідомлювати, що ви досі залишаєтеся наймолодшим автором хет-трику в історії чемпіонатів України? (В липні 1995 року Ящук забив три голи "Шахтарю", коли йому було 17 років і 272 дні. – Авт.)
- А ви як думаєте!? (Посміхається.) "Так він мені про це щодня нагадує!" – Підбиває приятеля Серебренніков. "Ну а як таке забудеш? – Парирує Ящук. – Найцікавіше, що це взагалі були мої перші голи в дорослому футболі".
- Нічого собі дебют! За таке і проставити було не гріх.
- Зрозуміла справа. Відразу після гри – ні, але коли повернулися з Донецька додому, "поляну" хлопцям, звісно, накрив.
- Крім вас, в чемпіонатах України більше ніхто "Шахтарю" три м'ячі в Донецьку не забивав...
- Та годі його вже нахвалювати, а то зовсім загордився, – продовжив жартома обурюватися Серебренніков.
- Добре, трохи змінимо тему. Олеже, у вас, наскільки я знаю, дві дочки?
- Так, 15-річна Аделін і Лерін, якій зараз 12 років. Обидві грають в теніс. Не професійно, так – для себе.
- Чи знають українську мову?
- Старша не дуже добре говорить, але знає мову непогано. А ось молодша – гірше. У період її дорослішання мене довго не було поруч. Але нічого, старша її підучить (сміється).
- Є у них улюблені фрази українською?
- От саме молодша знає все на українському, що стосується їжі. І борщу попросить у бабусі, і голубців.
- В Україні дочки коли-небудь бували?
- Ні, ще ніколи.
- А ви самі давно не були в рідних місцях? (Ящук – уродженець Тернопільської області. – Авт.)
- Уже півтора року. Тому на гру з "Шахтарем" до Львова приїжджали мої друзі – і поспілкуватися, і гру подивитися.
- У цьому році виповниться 20 років, як ви опинилися в Бельгії. Ви себе зараз ким більше відчуваєте: українцем чи все ж бельгійцем?
- Ну, народився-то я в Україні. І за кордон їхати не дитиною, а вже сформованим людиною, Тому, скільки б я не жив в Бельгії, завжди продовжую відчувати себе українцем.