Олег Верняєв / Фото: Богдан Росинський
- Олег, тебе нагороджували під гімн Узбекистану, а не України. Що ти відчував, стоячи на п'єдесталі? – Запитую у Верняева в аеропорту "Бориспіль", після його прильоту з проходив в Китаї ЧС.
- На моєму обличчі все видно було – неприємно. Організатори потім підійшли і вибачилися за гімн. Сказали, що поміняють для ТБ-трансляції. Я відмовився, вийшло б некоректно, адже було видно, як я скривився. Так ще гірше вийшло б.
- А чому ти не подав знак під час гімну, щоб його зупинили?
- Кому я це сказати можу? Чи не махати же мені руками. Якби я так відреагував, то просто некрасиво було б по відношенні до чужого гімну.
- Які були думки перед золотим стартом на брусах?
- А мені декілька людей раніше говорили, що не потрібно намагатися робити краще, ніж я вмію. Тому я вирішив не ускладнювати програму.
- Чи спілкувався з Миколою Куксенковим і Олегом Степком, які змінили громадянство і поїхали в Росію і Азербайджан?
- Так, звичайно. Ось у Олега не зовсім вийшло виступити. Йому в Азербайджані не вистачає конкуренції. Нудно йому там одному – нема з ким спілкуватися, гуляти, відпочивати. Тут йому було краще. А Коля, як був, так і залишається гімнастом вищого рівня, хоч цього разу і не виграв медаль.
- Сам не збираєшся міняти громадянство?
- Ні, я в Україні, і нікуди виїжджати не планую.
- Як проходила підготовка?
- В Конча-Заспі готувалися. Нам же більше ніде. Це – єдиний зал, де можна просто тренуватися.
- Вам же давно обіцяють купити новий килим...
- Обіцяти обіцяють, але ніхто нічого не робить.
- Через помилки у вільних вправах ти упустив медаль у багатоборстві. Міг відбитися той факт, що ти просто не встиг адаптуватися до килима?
- Та ні, помилка була технічною. Чому я її зробив, пояснити не можу. Напевно, сил багато було (сміється).
- Чи розігрувалися вже олімпійські ліцензії?
- Нам командою потрібно було потрапляти в 24 кращих. Ми стали дев'ятими. На наступному чемпіонаті світу треба потрапляти в топ-8. Поки ми виконали план.
- З чим пов'язані зараз такі скромні результати в команді?
- У нас команда молода. Гоша (Петросян. – Авт.), він у нас взагалі дебютант чемпіонатів світу. Найголовніше – хлопці побачили, що нічого в цьому складного немає. Потрібно нам трохи в складності додати – і не буде ніяких проблем з потраплянням в "вісімку".
- Чи можна розраховувати, що незабаром ви повернетеся в боротьбу за топ-3?
- Цього ми обіцяти не можемо. З нашими умовами змагатися з такими грандами, як Японія, Китай, США, Росія, практично неможливо. Наше завдання – потрапити у фінал.
- Ти ж з Донецька. Як сім'я з цим усім справляється?
- Дуже це все неприємно. Батьки вже давно в Києві. А бабуся з дідусем посиділи тут місяць – і поїхали назад. Друзі теж повиїжджали назад. Всім хочеться додому.
- Буде якесь свято з приводу твоєї медалі?
- А нема коли мені (посміхається). Я в четвер вже їду на змагання. Потім теж вільного часу немає – до Нового року ще десять стартів. Раз в тиждень точно виступаю. У мене такий графік – приїхав додому на день-два – і знову їду.
- Сподобався Нанкін?
- Так, дуже. Це найзеленіше місто Китаю, як мені сказали. Такий яскравий – вночі весь світиться, це треба просто бачити! Не так, що три лампочки горить, і все. Уявіть будівлю в 20 поверхів, а там анімація – дракони літають, ієрогліфи... Ми гуляли по місту, фотографувалися.
- Які були умови проживання?
- Тризірковий готель. Нам же Федерація оплачує житло, а не організатори. У кого на скільки грошей вистачає. Але нас готель повністю влаштували. Єдиною проблемою було харчування. У нас був лише сніданок, плюс сама китайська їжа дуже важка. А я дуже перебірливий у їжі, наприклад, морепродукти не їм. І ми знайшли одне європейське кафе поряд з готелем, де їли постійно.
- Щось на пам'ять привіз?
- Я до цього став простіше ставитися. Уже рідко собі щось купую. Друзям от зараз привіз різні дрібні сувеніри.
- Яку грошову винагороду обіцяють за медаль?
- А я не знаю (сміється). Напевно, в міністерстві вирішать пізніше, коли я знову буду за кордоном.