Центр Варшави сьогодні став трохи синьо-біло-блакитним і дуже червоно-білим. За словами іспанських уболівальників, їх прибуло в столицю Польщі близько семи з половиною тисяч. Але через те, що фанати "Севільї", на відміну від прихильників "Дніпра", всі як один були одягнені, обвішані й закутані в клубну атрибутику, до того ж, трималися дуже компактно, великими групами – візуально здавалося, що їх значно більше. Принаймні, майже всі вуличні кафешки в Краківському передмісті були повністю окуповані піренейцями. Поводилися вони, як і належить мешканцям півдня, дуже шумно, але не нахабно, зі значною часткою самовпевненості. На моїх очах в одному із закладів вони довго вмовляли випити з ними вина за успіх "Севільї"... польських поліцейських, які заглянули "на шум" (а центр Варшави з ранку посилено патрулювався), а отримавши відмову, просто фотографувалися на пам'ять.
Наші також не загубилися. Веселилися, співали українські пісні та кричалки за здравіє "Дніпра", пили пиво (начебто в міру) і щосили налагоджували контакти з представниками "червоно-білої" торсиди. Подекуди справа дійшла до галасливих українсько-іспанських компаній, що робили колективні фото на пам'ять. Але на відміну від іспанців, наші не дотримувалися "єдиної форми одягу". По місту тут і там виднілася атрибутика української збірної і національна символіка. Деякі були просто закутані в синьо-жовті прапори, інші ж воліли демонструвати свою автентичність більш оригінально – дівчата одягалися в синьо-жовті віночки, на хлопцях були вишиванки і солом'яні капелюхи.
Можна було зустріти вболівальників практично з усіх регіонів. Мою увагу привернув веселий чоловік у тренувальній куртці збірної і потішній панамці-парасольці кольорів національного прапора. Чомусь він нагадав масовика-витівника з мого піонерського дитинства. Невтомно сипле жартами-примовками, братається з усіма зустрічними іспанцями, майже з усіма робить колективні фото на пам'ять і всім на прощання кидає: "Добрі ви, хлопці, але ми вас сьогодні зробимо!". Знайомлюся. Чоловіка звуть В'ячеслав, на футбол приїхав із сином Женею, а самі вони – з Харцизька, що в Донецькій області (причому, на тимчасово неконтрольованій території). "Так-так, сепаратисти також приїхали! Як же без нас!", – жартує з цього приводу сам В'ячеслав, хоча пізніше і зізнається, що вже півроку як перебрався в Київ. "А я в Києві живу вже сім років. Але сам з Донецька, – вступає в розмову його супутник на ім'я Вадим. – Причому, в минулому – також грав у футбол. Щоправда, американський – за "Донецьких скіфів". Мій прогноз? 2:1 – на користь "Дніпра". Іспанці, звичайно, більш майстерні, зате наші – справжні бійці, а в таких матчах зазвичай перемагають на характері".
Приблизно в тому ж дусі висловлювався і Андрій з Кам'янець-Подільського, додаючи: "Головне, щоб зміг зіграти Селезньов, він – фартовий!". За словами хлопця, він уже три роки працює в Польщі. "Дуже хотіли з друзями побувати на матчі збірних на цьому стадіоні два роки тому, – розповів Андрій. – Але тоді не вийшло, дивилися футбол по телевізору. Зараз відклали всі справи, замовили через Інтернет квитки, і приїхали. Та й взагалі, наших заробітчан сьогодні повинно бути багато: це вам не Британія і не Німеччина, нашого брата тут вистачає. Як можна не підтримати український клуб у такому матчі?".
Єднання наших уболівальників – просто вражаюче. Ось до групи російськомовних вболівальників підійшли хлопець і дівчина, по говору – явно галичани: "У вас немає зайвих квитків?". – "Це вам у посольство України треба поїхати, там точно ще є квитки", – відповідає їм літній чоловік. "Так ми студенти, вчимося у Вроцлаві, Варшаву погано знаємо". – "Не проблема, дітки. Зараз все вирішимо", – чоловік буквально за руку підвів парочку до поліцейської машини, і попросив правоохоронців пояснити, як дістатися до посольства.
Місцеві торговці атрибутикою, користуючись нагодою, вирішили "підлохматитися", пустивши в продаж спеціальні головні убори у кольорах національних прапорів, що порошилися з часів відбіркового матчу Польща – Україна, за ціною 24 злотих (4 євро) за штуку. І якщо українські "капелюхи" були, загалом-то доречні, то польські, з орлом попереду, здавалися чимось чужорідним. Але торговці так не вважали: "Одягаєте емблемою назад – і всі справи. Головне, що кольори ваші, клубні", – рекламував один з них свій товар перед іспанськими вболівальниками.