Нінкович у матчі за "Евіан". фото AFP
Так склалося, що автор цих рядків уперше побачив Мілоша Нінковича ще за кілька місяців до того, як він перейшов в київське "Динамо". А діло було так. У червні 2003-го ще один динамівський серб, Горан Гавранчич, запросив до себе на весілля в Белград близько півсотні гостей з Києва, в тому числі і кількох журналістів. За день до весілля селекціонер киян по балканському регіону Берислав Станоєвич люб'язно влаштував нам екскурсію по футбольному Белграду – побували на стадіоні та в офісі "Партизана" і "Земуна", а потім заглянули в "Чукарички". Саме в цьому скромному клубі знайшли в 2000-му молодого Гавранчича динамівські селекціонери – і явно вгадали з покупкою. Лобановському височенний Горан сподобався, і 2 млн євро компенсації вирушили в Белград, а для "Чукарічек" це – серйозні гроші, річний бюджет клубу на той час. А через пару років київському клубу сподобався ще один талановитий юніор "Чукарічек". Це був Нінкович, який добре проявив себе в юнацькій збірній Сербії і потрапив на олівець скаутам західних клубів. Коли група київських журналістів нагрянула на вечірнє тренування команди, то Берислав хитро підморгнув нам і заінтригував: "Зараз дізнаєтеся одну цікаву новину". До нас підійшов президент "Чукарічек" Олександр Михайлович (це прізвище, а не по батькові) і розповів, що досягнута домовленість про перехід Нінковича в "Динамо". І покликав щупленького хлопчину, зовсім ще зеленого пацана (Мілошу тоді ще й 18-ти не було), який чемно з нами привітався, відповів на парочку питань і, вибачившись, побіг тренуватися далі, кинувши на ходу: "Побачимося в Києві!".
Побачилися. І не раз. Вже в наступному, 2004-му Нінкович приїхав в "Динамо" (віддали за нього 700 тис. євро), та й залишився там на вісім з половиною сезонів. Все було приблизно так, як він мріяв, вирушаючи до Києва, і як розповідав йому більш досвідчений земляк Гавранчич – захоплюючі чемпіонські перегони з "Шахтарем", ЛЧ, виклики в збірну Сербії, хороші гроші, ненудний Київ... Тільки з самого початку київської кар'єри Нінковича стали мучити травми. Але в нього вірили, і Мілош, коли був у доброму здоров'ї і хорошій формі, грав дуже непогано. Особливо в перше пришестя Сьоміна і потім – у Газзаєва. І чемпіоном ставав, і Кубок з Суперкубком вигравав. Але досі не покидає відчуття, що цей хлопець міг домогтися набагато більшого.
Восени 2012-го в "Динамо" прийшов Олег Блохін, який чи не з порога оголосив про "чистки рядів". Мілош теж впав у немилість до тренера і разом з Бетао відправився в оренду – рятувати французький "Евіан" від вильоту з вишки. Потім перейшов в бєлградську "Црвену Звезду", яка давно його хотіла, та тільки викуповувати у киян було дороговато. Мілош став душею і лідером команди, його носили на руках фанати "червоних", чемпіонський титул допоміг здобути. Несподівано для всіх найтитулованіший клуб екс-Югославії збанкрутував, гравці розбрелися хто куди. Нінкович – повернувся в "Евіан". Напередодні ювілею (у четвер йому виповниться 30) "Сегодня" зв'язалася з сербом, розшукавши в рідному Белграді, куди він навідався у зв'язку з паузою в чемпіонаті Франції.
- Привіт! Я зараз в кафе, вибралися посидіти з Гораном Поповим (теж грав у "Динамо". – Авт.), – говорить Мілош. А в трубці чується вигук македонця: "Привіт, Київ!". – Горан до мене заїхав на пару днів погостювати, ми ще з київських часів дружимо. А у вихідні я вже повертаюся в "Евіан".
- Комфортно відчуваєш себе в цій команді?
- Цілком. Після тієї історії з "Црвеною Зіркою" я дуже засмутився, різні думки лізли в голову. Навіть подумував зав'язати з футболом. У цей період мене і знайшов наставник "Евіана" Паскаль Дюпра, який сказав, що розраховує на мене. Я подумав і вирішив повернутися. Все-таки в "Евіані" я провів непоганих півроку, мені там подобалося. А з Дюпра я після того постійно був на зв'язку, він мені часто дзвонив, цікавився справами. Коли я йшов в "Црвену Звезду", він мене відмовляв, пропонував залишитися. Але я не міг упустити шанс здійснити дитячу мрію, адже вся моя сім'я вболіває за цей клуб. Дюпра мене зрозумів, і як тільки я завершив свої справи в Сербії, знову запросив в "Евіан". Шкода, що я влітку не проходив з командою збори, форму довелося набирати вже в ході чемпіонату (на рахунку Мілоша дев'ять ігор і одна жовта картка. – Авт.).
- "Евіан" знову бореться за виживання в Лізі 1 – 16-те місце.
- Тут чемпіонат такий. Два матчі виграв – і ти вже в середині таблиці. Два програв – знову в "підвалі". Думаю, що залишилися гри проведемо набагато вдаліше і не вилетимо.
- Мабуть, і родині твоїй у Франції сподобалося.
- Так. Там дуже затишно і спокійно. Після гучних Белграда і Києва навіть було якось незвично. Але нам з дружиною сподобалося. Одне тільки було незвичайно – ввечері тут всі заклади закриваються, нікуди навіть сходити кави попити. Це в Києві або Белграді після восьмої вечора життя тільки починається, а тут все рано лягають спати.
- З розваг тільки ТБ і інтернет?
- Я не дивлюся ні сербські, ні українські канали – їх тут не показують, та я й не сильно їх шукав. Намагаюся дивитися французькі, так мову легше вивчити.
- І як далеко ти просунувся у вивченні французької?
- Важко дається. Але клуб зобов'язує вчити, а тому тричі на тиждень займаюся з викладачем. Перекладач в команді є, але він тільки з англійської на французьку перекладає. Це в "Динамо" практично всім легіонерам перекладача виділяють, а тут такого немає. До того ж я вважаю, що якщо користуватися послугами перекладача, то мова нереально вивчити.
- У команді ти єдиний представник Балкан. Не нудно без земляків?
- Ти правий, сербів тут в окрузі майже немає. Хоча є один – це водій нашого клубного автобуса. Ось з ним і спілкуюся часто.
- Контрактні умови задоволений?
- Цілком. Звичайно, в "Динамо" заробляв більше. А тут і життя дорожче, і податки дуже високі. Але в цілому скаржитися нема на що.
- Якщо запропонують продовжити угоду – залишишся?
- А мені спочатку пропонували трирічний контракт. Але я підписав тільки на рік. Буде все добре, може, і поговоримо про пролонгацію.
- Травми вже не дістають?
- Мені, напевно, на роду написано мучитися з цими травмами. Доля, чи що, така ... Не встиг приїхати в "Евіан", як пошкодив голеностоп в простій ситуації – 10 днів пропустив. Тільки одужав і почав грати, як підхопив застуду – лікувався тиждень. Ніби й нічого серйозного, а неприємно.
- У четвер тобі – 30. Про що думається в період такого ювілею?
- Ще коли я грав у "Динамо" і мені було десь 23-24, а Гавранчичу вже під 30, він говорив мені: "Мілош, справжнє задоволення від футболу ти почнеш отримувати рокам до 30-ти. Згадаєш мої слова". Тепер я чудово розумію, про що мені говорив Горан. Дійсно, в 30 вже дивишся на свою роботу трохи інакше, ніж коли молодий. А для мене футбол – це робота, від якої я отримую задоволення.
- Що б сам собі побажав на день народження?
- Здоров'я, в першу чергу. Ну і щоб у моїх найулюбленіших людей було все добре. Трошки відзначимо свято з рідними та друзями, в якийсь ресторан сходимо.
- По Києву сумуєш?
- Дуже. Я провів тут майже дев'ять років кар'єри, донька у мене в Києві народилася. Вболівальники любили. До речі, користуючись нагодою, хочу передати всім шанувальникам "Динамо" вітання з наступаючими святами. Нехай в Україні настане мир – це головне. Ми, в Сербії, дуже добре знаємо, що таке війна, пережили їх кілька в 90-ті. Це жахливо. А до Києва я ще обов'язково приїду, у мене там багато друзів.
- Плани на Новий рік вже склав?
- А у нас мало хто відзначає Новий рік у ніч із 31 грудня на 1 січня – не прийнято. Відзначають зазвичай православний Новий рік, 13 січня, за старим стилем. Але я в цей час вже буду у Франції, чемпіонат відновиться, буде не до відзначень.