Наш лідер. Хоче виступати як мінімум до 2020-го. Фото НОК
- Андрію, у чоловіків залишилося всього два місяці, щоб завоювати ліцензії на Олімпіаду-2016 в шосейних перегонах. Що потрібно для цього зробити?
- Утримати позиції в рейтингу. Україна зараз посідає шосте місце у відборі, але перші чотири позиції у країн, які і так проходять з професійного туру. Італія, наприклад. Ми отримуємо тоді другими. До кінця сезону залишилася тільки одна гонка – в Китаї. І якщо ми утримаємо позицію після неї, то отримаємо чотири ліцензії.
- Ви говорили, що з усіх змагань більше любите чемпіонат світу, де можете виступити за себе, а не за команду. Цього року в Річмонді не вийшло і в топ-10 потрапити...
- Я очікував, що траса буде важчою. Виявилося, що з 17 км кола складними були тільки три останні. Там не було великої кількості підйомів, на яких проводиться селекція, і до кінця заїзду залишається менше гонщиків в лідерах. От мені в кінці важко вже було у великій групі боротися. У наступному році в Катарі теж не обіцяють складної траси. Вона буде більше під спринтерів, та плюс ще вітер буде сильно заважати. Але у нас основний старт – це Олімпіада, звичайно.
- Ви вже п'ять років виступаєте в "Астані". Хотіли б змінити обстановку?
- Ні. З керівництвом і хлопцями в мене чудові взаємини. Тим більше Казахстан – наша братська країна. Вони підтримують нас на всіх рівнях. Мені там комфортно. Нікуди не хочу. Якби в Україні з'явився такий масштабний проект, то я б обов'язково перейшов. Але його немає...
- Часто буваєте в Україні?
- Завжди приїжджаю в цей період в кінці сезону. У наступному році хочу прилетіти ще на чемпіонат України в червні.
- Ви – уродженець Криму. Як давно там були?
- Після анексії не був. Мені більше подобається в Україні. Живу давно вже в двох містах. Моя дружина з Києва, а я сам з Миколаєва. Доводиться поєднувати. У Миколаєві вісім років стою в черзі на квартиру. Я прописаний у гуртожитку. Дружину ніде особливо розмістити не можу. Коли це питання вирішиться, то більше будемо бувати там.
- А за що вам покладається квартира?
- Коли ще був в любителях, у мене були високі місця на чемпіонатах світу, часто заїжджав в топ-5 на міжнародних змаганнях. Після цього мене і поставили на облік. Чекали, напевно, від мене ще більших досягнень. Зараз ось завдяки медалі на Європейських іграх, сподіваюся, справа зрушиться з мертвої точки. А то роками слухаю різні відмовки.
- Що втратила велосипедна України після анексії Криму?
- І резерв, і базу... Ми часто готувалися в Ялті, в горах. Проблема України в тому, що навесні нам ніде займатися – клімат не той. Так, є Карпати, але це тільки на літо, плюс там проблеми з дорогами. Хлопці, котрі не змінили громадянство, переїхали в Україну. Деякі залишили свої сім'ї в Криму. Так дуже складно досягати результату. Тому їздили тренуватися до Туреччини – там схожий на кримський клімат і ціни не захмарні. Коли все налагодиться, то ми, звичайно, повернемося до Криму (посміхається).
- Ви зараз, вважай, єдиний елітний велосипедист в Україні. Бачите собі заміну?
- Мені дуже сподобалося, як виступив на чемпіонаті світу Марлен Зморка. Дев'яте місце все-таки. Він також з Миколаєва, йому всього 22 роки.
- У ваші 32 роки у вас досить довга кар'єра. Чи не подумували поставити велосипед в кут?
- (Сміється.) Коли з'явиться заміна, тоді й подумаю. Я себе дуже добре почуваю, і мій фізичний ресурс дозволить виступати ще як мінімум один олімпійський цикл. Я готовий, мені все подобається. Хочу і на Іграх в Токіо в 2020-му побувати.