Готель із прикметною назвою. Фото Е. Кинзерський
Конья, де сьогодні "Шахтарю" належить провести свій поєдинок ЛЄ, вважається одним з релігійних центрів Туреччини. Головною відмінною рисою міста є величезна кількість розміщених тут мечетей. Перебуваючи в будь-якому районі або навіть дворі, озираючись на всі боки, обов'язково упрешся поглядом в мечеть або мінарет, який виступає через будинки.
Причому, як розповідають місцеві, незважаючи на безліч, їх кількість з кожним роком зростає. Тому езан (заклик до молитви, що лунає з мечеті 5 разів на день) тут звучить централізовано. Він читається в центральній мечеті району та спеціальною звуковою трансляцією передається в усі інші мечеті, щоб уникнути непотрібних різноголось.
Ще в Коньї – величезна кількість ювелірних крамниць, які торгують прикрасами з місцевого недорого золота. Досить масивний браслет можна купити за 295 лір (2600 гривень), а ланцюжок і зовсім від 100 (890 гривень). Уж не знаю, чим викликаний такий достаток – може, в околицях міста знаходяться золоті копальні. На мій непрофесійний погляд, якість місцевого "диявольського металу" залишає бажати кращого. Втім, якби сюди масово заїжджали туристи з країн колишнього СРСР, то скуповували б таке золотце за милу душу і в чималих кількостях. Але в тому то й річ, що туристів в Коньї днем з вогнем не знайдеш. Тут ви не побачите всюдисущих китайських і японських пенсіонерів з фотоапаратами напоготові, які роблять фото всього, що ворушиться.
Тут взагалі дуже важко доводиться іноземцеві, оскільки місцеві не розуміють ніяких інших мов, крім турецької. І взагалі, прогулюючись вулицями і вуличками Коньї, не покидає відчуття, що перенісся на машині часу кудись в 1980-ті. На вулицях майже немає зовнішньої реклами, дуже мало красиво і яскраво одягнених людей, вкрай рідко зустрічаються дорогі авто. Здається, що життя тут, якщо не зупинилося, то сильно сповільнило свій хід. Можливо, це пов'язано саме з релігійністю Коньї. До того ж ми потрапили в місто на Курбан Байрам, коли протягом декількох днів з нагоди свята закриті всі держустанови, офіси, банки, більшість торгових центрів. Працюють лише дрібні магазинчики, овочеві і сувенірні крамнички, кав'ярні і цирульня. У одного з таких закладів мою увагу привернув припаркований ретро-мопед, справжній раритет! Літній турків-цирульник побачивши через вітрину, як я фотографую його "ластівку", залишив клієнта, якого обслуговував, і вийшов на вулицю. Я йому жестами показав: "Антикваріат! Річ!". Він розплився в усмішці і на пальцях пояснив, що цей твір мотопрому – 1946 року випуску, а в його користуванні знаходиться з 1969-го! Ось в цьому по-моєму – вся суть Коньї, яка на відміну від того ж Стамбула, стрімко рухається в майбутнє, усіма силами намагається втриматися в минулому.