"На матчі Прем'єр-ліги ходить менше людей". Фото AFP
"Обережно, ось звисає провід, а ось далі – сходинка. Нахиліть голову, там стирчить труба". Персонал готелю "Ренесанс", де живе збірна України, дуже турботливий. Тутешній технік по імені Альфредо веде нас крізь всілякі господарські приміщення на дах. Звідти можна зняти непогану панораму міста Екс-ан-Прованс. Навряд чи Альфредо хотілося б, щоб з нами сталося щось погане. Як мінімум – під час його зміни.
Альфредо (принаймні, так написано на бейджику) родом з Індії, прожив десять років у Парижі, тепер перебрався в Прованс. Матчі Євро навряд чи буде дивитися. Каже, футболом не цікавиться взагалі. Мовляв, гра не дуже динамічна, не те що крикет. "Збірна Індії з крикету найсильніша в світі. Це як Бразилія у вашому футболі. Тільки набагато цікавіше", – запевняє попутник...
Про конфлікт Ярмоленка і Степаненка чули навіть в Європі. Фото AFP
Приклад Альфредо наштовхує на тривожні припущення. Маленький і затишний Екс-ан-Прованс спочатку нагадує захмелілого від вина туриста, який гріється на пекучому сонці. Йому відверто лінь вставати з шезлонга і грати в футбольний м'яч. Мабуть, не всі тут навіть здогадуються, що незабаром у Франції стартує Євро. У пабах рідко дивляться футбол. Тутешня команда грає в аматорській лізі, стадіон вміщує трохи більше трьох тисяч глядачів. Відкрите тренування збірної України в таких умовах видається не надто яскравою перспективою.
Але Прованс вміє дивувати...
"У нас не всі матчі української Прем'єр-ліги збирають так багато глядачів" – здивовано каже Артем Федецький, побачивши, що відбувається на трибунах. Навколо стадіончика "Жорж Каркассон" ще за півгодини до початку тренування команди Михайла Фоменка – величезний натовп. У всіх є квиточки. Ця вимога УЄФА. У деяких ще й календарики з зображенням футболістів української команди. Це вже ініціатива Федерації футболу. Синьо-жовті прапори і знайома мова зустрічаються не так вже й часто. Глядачі в основному – французи. Всіх ретельно перевіряє охорона. Такі зараз часи.
"У регіоні Прованс проживає близько чотирьох тисяч представників української діаспори, – розповідає Віктор з Марселя. – Сюди, на тренування, їх приїхало, звичайно, менше, але повірте – це і їх заслуга, що подивитися на збірну України є стільки бажаючих".
Ще одна місцева жителька, Тетяна, пояснює, як це працює: "Наприклад, в школі є дитина з української сім'ї. Його батьки отримали через Федерацію футболу України безкоштовні запрошення на тренування. Розповіли вчителям або однокласникам. І ось на трибуні – вже вся школа".
На "Жорж Каркассон". "Українці, які живуть тут, отримали квитки – і ось на трибуні вже вся школа!". Фото С. Гринчук
Хоча іноді діаспора – ні до чого. "Я приїхав сюди спеціально з Севільї", – розповідає андалуський уболівальник з плакатом в руках. На плакаті напис "Коноплянка, подаруй мені свою футболку!". Інший неголений іспанець намагається достукатися до серця Андрія Ярмоленка. "Дає мені сувенір якщо мене любиш", – написано ламаною українською.
Особливе пожвавлення на трибунах – при появі на полі володаря "Золотого м'яча". Андрій Шевченко, схоже, часом забуває, що він вже тренер. У багатьох вправах бере участь нарівні з футболістами. Шева не приховує: для нього це прекрасна ностальгія. Він побував на всіх великих турнірах для збірної України. У 2006-му і 2012-му – ще як гравець. Шевченко – поки перший і останній футболіст в історії "синьо-жовтих", який забивав на Євро.
Голкіпер збірної Андрій П'ятов загадково усміхається і відмовляється від розмов з пресою. Принаймні, до матчу з німцями. Степаненко і Ярмоленко найдовше роздають автографи. Пліч-о-пліч. Про їх конфлікт добре знає вся Європа. Німецькі журналісти запитують про це Михайла Фоменка, французькі – намагаються вивідати у українських колег: "А що, вони дійсно помирилися? Чи це тільки для красивої картинки?". Запевняємо їх: "Все по-справжньому". У це хочеться вірити і самим.
Нарешті на поле виходить енергійна жінка невисокого зросту. На вигляд їй років 60. Згідно з "Вікіпедії" – 73. Це Меріс Жуазен – мер Екс-ан-Провансу. Без охорони і довгих нудних промов. Вона потискає руку Андрію Шевченку і про щось жартує з футболістами. Візит керівника міста тільки підкреслює важливість і статусність всього, що відбувається.
"Дай сувенір, якщо любиш мене". Приїхали з Андалусії. Фото С. Гринчук
Уже залишаючи стадіон, в гущі глядачів помічаю чоловіка знайомої зовнішності. Це наш товариш Альфредо. На цей раз не в уніформі і без бейджика. Він сидить в четвертому ряду в компанії двох дітей. У всіх в руках – календарики з фотографіями збірної України. Прикидаюся, ніби не помітив.
Завтра Альфредо, очевидно, знову буде супроводжувати мене на дах готелю. Обов'язково спершу, як там справи у збірної Індії по крикету.
Святослав Гринчук, журналіст і ведучий телеканалів "Футбол 1"/"Футбол 2" спеціально для "Сегодня" з екс-ан-Провансу