Сіно на вулицях Марібора. Фото Е. Кинзерський
Всіх, хто приїжджає в Марібор поїздом, на виході із залізничного вокзалу зустрічає встановлений на постаменті раритетний музейний локомотивчик випуску 1903 року. Цілком можливо, що такі паровози років 100 тому диміли по просторах Австро-Угорської імперії, в тому числі і за маршрутом Лемберг (Львів) – Марбург (Марибор). Мимоволі подумалося: дай Бог, щоб Словенія, виїхавши три дні тому з "Арени Львів" ось таким тихохідним раритетом, сьогодні на "Людські врт" не увірвалася сучасним швидкісним експресом.
Словенія навіть за часів союзної Югославії вважалася найбільш прозахідною республікою – як Прибалтика в СРСР. Тим не менш, навіть зараз, через чверть століття після здобуття словенцями незалежності, гуляючи вулицями Марібора, можна наштовхнутися на такі патріархальні назви, як кінотеатр "Ударник" і Партизанська вулиця. Стіни деяких будинків у старому місті прикрашають графіті на партизанську тему. І навіть діє "Русский центр" (також, мабуть, спадщина, ще союзних часів).
На вулицях Марібора раз у раз на очі попадаються різногабаритні оберемки сіна, що валяються на тротуарах. Історія їх появи вельми забавна й повчальна. Минулої осені місцеві журналісти розкопали, що у мера Марібора є банківський рахунок на кругленьку суму з п'ятьма нулями. Вибухнув скандал, і градоначальник, виправдовуючись, не знайшов нічого кращого, як заявити: "Ці гроші – від продажу сіна, яке я виростив на лузі біля свого заміського будинку!". У відповідь городяни влаштували своєрідний флеш-моб під девізом: "Продай і наше сіно!". За словами аборигенів, останнім часом акція пішла на спад, але не затихла остаточно.
Загалом, наскільки я переконався, городяни достатньо "шанобливо" ставляться до свого мера. Так, під час екскурсії по Марібору, коли ми відвідали найстарішу в світі плодоносну виноградну лозу (за словами путівників – їй 450 років), наш гід сказав приблизно наступне: "З цієї лози досі щорічно отримують по 15-20 літрів вина, але воно ніде не продається, оскільки його відразу ж забирає головний алкоголік міста, наш мер (після паузи) .... на презенти почесним гостям Марібора".
Прогулюючись у день матчу по центру Марібора, тут і там вловлював українську та російську мову. Фраза "Ви також на футбол?" стала своєрідним паролем для зав'язування знайомства. Географія прибулих фанів – найширша, причому, не тільки з України. Траплялися шанувальники "синьо-жовтих" з Німеччини, Чехії і навіть Іспанії. Всі прогнози зводяться до одного: "Ну не повинні ми, не маємо права вдруге програти в плей-офф країні, де населення, як половина Києва".