Марія Бова / Фото: Федерація боксу України
Чемпіонка світу з боксу Марія Бова розповіла нам про мотивацію після двох декретів, труднощі "профіків", про небайдужих хейтерів, неолімпійські зарплати і допомогу Усика. Раніше колишня чемпіонка світу з боксу, а нині віце-президент Ліги професійного боксу України Аліна Шатерникова розповіла, чому в Україні не розвивається професійний жіночий бокс.
- Маріє, ви вже давно в боксі, стали чемпіонкою світу і народили двох дітей. Що ж мотивувало повернутися в бокс?
- Мій перший мотиватор – діти, хочеться, щоб вони мною пишалися. І мрія про Олімпіаду теж. До останнього сподівалася, що додадуть мою категорію на Іграх. Я була чемпіонкою світу в 69 кг, а після других пологів опустилася в 64. І набирати важко, і ганяти теж. Мені радять йти в 60 кг, а я думаю про 69. У жовтні буде ліцензійний ЧС в Росії, але навіть якщо нам і дозволять на нього поїхати, то за свій рахунок. 2020-го залишається один турнір європейський, де розіграють ліцензії. Ходять чутки, що його хоче взяти Україна – Київ.
- Зараз жіночий аматорський бокс намагаються наблизити до чоловічого в плані правил. Які головні зміни?
- Останніми роками жіночий бокс виріс і в техніці, і в видовищності. Є поєдинки, які не поступаються чоловічим. З минулого року у нас формула бою стала така ж – три раунди по три хвилини, а раніше було чотири по дві. Але у чоловіків прибрали шоломи, а у нас ще є. Я вважаю, це добре. Шолом не так захищає від ударів, як від січок. І коли у чоловіків їх прибрали, перший рік було дуже багато розсікань. У нас також є бандаж на груди і пахви.
- Після стількох років в аматорському боксі немає бажання перейти в профі?
- Я з 2009-го в боксі (зараз Марії 31. – Авт.). До цього був кікбоксинг, панкратіон, джиу-джитсу та навіть два бої за М-1. З ММА приходять пропозиції. Просто намагаюся все робити поступово: зараз мета – аматорський бокс і Олімпіада. Є бажання виступати за профіків або в ММА, але головне, щоб здоров'я було. Сумно, що дуже важко нашим дівчаткам пробиватися в профі. Зі збірної Олена Медведенко виступає в професіоналах. Була Марина Мороз – пішла в ММА. Рівень в США і взагалі за кордоном не порівняти з нашим. Як залучити промоутерів? Навіть не знаю. У нас така ситуація в країні, що фінансування в багатьох моментах кульгає. Є люди небайдужі, але їх мало.
- Жінкам в боксі доводиться боротися не тільки одна з одною, але і з купою стереотипів.
- Багато разів чула, що це не жіночий вид. Завжди дивувалися: "Ти боксерка?!". І коли бачили мене з дітьми в повсякденному одязі, і коли я в сукні і з макіяжем. У мене велика підтримка – чоловік і мама, які вже змирилися з моєю професією. Я не реагую на людей, які хочуть збити з пантелику. Нехай говорять. Це мотивує довести щось самій собі.
- Часто між чоловічими та жіночими видами існує прірва в зарплатах, фінансуванні. А як в українському боксі?
- Тема зарплат і премій для мене дуже "ранима". На ЧС-2011 у нас була зіркова команда чоловіків – Вася Ломаченко, Олександр Усик, Денис Берінчик, і вони стали першими в командному заліку. Через кілька місяців був жіночий світ – я привезла золоту медаль, і мені, крім разової премії, нічого не дали. Навіть на щорічну стипендію не поставили, мовляв, у мене не олімпійська вага. А хлопців дуже заохотили: і квартири, і машини дали. Минулого року після двох декретів я стала третьою на чемпіонаті Європи і другою на світі. За Європу з нами розрахувалися, а за чемпіонат світу до цього дня тільки премія разова, міністерська. Це дуже сумно, адже так викладаєшся, приносиш результат країні, а тобі за це – нічого. Але Олександр Усик, наприклад, мені двічі допомагав – йому ще раз спасибі і великий привіт.
Ще проблема: в жіночому боксі 10 категорій, з них тільки п'ять олімпійські, але у нас же є дівчатка і не в олімпійських, які точно так же пашуть, стають з важчими суперницями в пару, і на чемпіонатах Європи і світу у них стільки ж боїв. Але премія разів в п'ять менше, ніж у тих, хто в олімпійських. Якось не дуже справедливо.
- А в чому ваша перевага порівняно з чоловіками?
- Наша сила в правді і в тому, щоб віддаватися своїй справі від маківки до пальців ніг. А в чому нам по-справжньому пощастило, то це в тому, що ми народилися жінками (посміхається). Ми можемо ще й народити справжніх козаків і їх же віддати в бокс. Чи стосується це дівчаток-козачок? Старша моя дочка вже третій рік ходить на художню гімнастику. У майбутньому, якщо вона захоче боксувати, то чому б і ні? А молодша почне з плавання.